Справа: № 754/14052/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Журавська О.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
01 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.
за участю секретаря Канівець К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив визнати дії відповідача щодо невірного застосування показника середньої заробітної плати при призначення йому пенсії за віком неправомірними та зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15.07.2016 із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2013-2015 роки.
Постановою постанову Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано неправомірними дії Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_3 з урахуванням показника середньої заробітної плати працівника у галузі економіки України за 2007 рік. Зобов'язано Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосувавши показники середньої заробітної плати за 2013-2015 роки у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, на підставі заяви ОСОБА_3 від 15.07.2016.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Лівобережне об'єднанане управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з січня 1994 року ОСОБА_3 перебував на обліку в управлінні пенсійного фонду та отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
15 липня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У жовтня 2016 року позивач звернувся до управління пенсійного фонду з заявою щодо розрахунку призначеної пенсії.
Листом Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №16233/09 від 26.10.2016 ОСОБА_3 було повідомлено, що пенсія призначена йому із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2007 рік, оскільки це слід рахувати не як нове призначення, а як перехід на інший вид пенсії за іншим законом.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 9 квітня 1992 року (далі- Закон № 2262-XII) передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Відповідно до статті 1-1 зазначеного Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
В частині 1статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону № 1058-IV для призначення пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Водночас судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 було призначено пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії. Зокрема, при призначенні пенсії за вислугу років показник середньої заробітної плати (доходу) при її розрахунку не застосовується в силу вимог зазначеного Закону, адже основою доходу у цьому разі є грошове забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України справа №21-612а14 від 31 березня 2015 року та справа №21-550а14 від 09 червня 2015 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV він звернувся вперше, а тому у відповідача були відсутні підстави для застосування показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2007 рік при призначенні йому пенсії за віком.
Доводи апелянта про те, що під час підрахунку заробітку для обчислення пенсії було застосовано показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузі економіки України за 2007 рік, а не показник середньої заробітної плати за 2013-2015 роки з посиланням на те, що позивач вже перебував на обліку у Пенсійному фонду та отримував пенсію, а тому вважає таку процедуру переведенням з одного виду пенсії на інший і не розглядає її як нове призначення пенсії, не приймаються судом до уваги, оскільки такі доводи не обгрунтовані вимогах діючого законодавства, так як позивач, отримуючи пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», просив призначити йому пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не перевести його на пенсію за віком у межах одного Закону. Тобто, за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звернувся вперше.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта щодо неможливості перерахунку пенсії позивачу саме з 15.07.2016, у зв'язку з тим, що пенсія ОСОБА_3 була виплачена до 31.07.2016 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи з 15.07.2016 позивачу призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неправомірність дій Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_3 з урахуванням показника середньої заробітної плати працівника у галузі економіки України за 2007 рік та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2013-2015 роки у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, на підставі заяви ОСОБА_3 від 15.07.2016.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Натомість оскаржувана постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: М.В. Межевич
Є.О. Сорочко
Повний текст виготовлено 01 лютого 2017 року.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Сорочко Є.О.
Межевич М.В.