Справа: № 826/26879/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
Іменем України
26 січня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Мамчура Я.С.,
Бєлової Л.В.,
при секретарі: Вітковській К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2015 №1328-17.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень, у зв'язку з наявною інформацією про зареєстроване за позивачкою право власності на транспортний засіб, який є об'єктом оподаткування, у відповідності до приписів статті 267 Податкового кодексу України.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 10 червня 2015 року відповідачем на підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 та п.п. 267.6.2. п. 267.2. ст. 267 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення - рішення форми "Ф" №1328-17, яким позивачці визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у сумі 25 000 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
З 01 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».
Відповідно до вимог ст. 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін, які діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому, згідно з приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Водночас, відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності, - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, він є елементом правового регулювання, який не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, а й визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері.
Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування та елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування.
В контексті наведеного, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.
В свою чергу, підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Тобто, законодавчо встановлені наслідки недотримання цієї умови виключає можливість застосування вказаних норм на платників податків у разі їх офіційного оприлюднення після 15 липня року.
Аналіз вищенаведених норм податкового законодавства дає підстави дійти висновку, що встановлення місцевих податків, в тому числі й транспортного податку, віднесено Податковим кодексом виключно до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад. При цьому, опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортний податок в місті Києві було встановлено рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», тобто після 15 липня року, що передує бюджетному періоду, - що виключає можливість застосування контролюючим органом положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ та вищеозначеного рішення Київської міської ради з метою оподаткування фізичних осіб транспортним податком у бюджетному періоді - 2015 році.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок» та рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», прийняті після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень таких нормативних актів у 2015 році при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням Податкового кодексу України та суперечить принципу стабільності оподаткування.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Порядок формування доходної частини бюджетів, окрім ПК України, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, яка є нормою загальної дії, та передбачає, що закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Стосовно положень підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України слід зауважити, що вказаною нормою передбачено порядок справляння місцевих податків і зборів в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а тому вони не можуть поширювати свою дію на спірні правовідносини.
Також колегія суддів враховує, що значний обcяг законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, свідчить про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
При цьому, положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Аналогічної позиції притримується і Європейський суд з прав людини, зокрема, у справі «Серков проти України» (заява №39766/05), в якій останній встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини та за наявності існування неоднозначності у тлумаченні питань встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, на переконання колегії суддів, при розгляді даної справи наявні підстави для застосування підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність нарахування позивачці податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Відтак, з урахуванням всього вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення від 10.06.2015 №1328-17 прийняте відповідачем поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституцією та законами України, з огляду на що є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 31 січня 2017 року.
Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.
Судді: Мамчур Я.С
Бєлова Л.В.