Справа № 683/2084/15-ц
Провадження № 22-ц/792/155/17
31 січня 2017 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справ
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого судді Талалай О.І.,
суддів: Корніюк А.П., П'єнти І.В.,
секретар Бондар О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів
В серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» (далі - Банк), звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначало, що 28 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11023624000, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 91477,33 доларів США із сплатою 14% річних за користування кредитними коштами. 03 серпня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами був укладений договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля (приміщення магазину № 2) загальною площею 51,1 кв. м по АДРЕСА_1 та нежитлова будівля (приміщення магазину № 3) загальною площею 40,5 кв. м по АДРЕСА_2. 08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором № 11023624000. Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 09 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 3998247 грн 42 коп. Тому, ПАТ «Дельта Банк» просило звернути стягнення на предмети іпотеки - приміщення магазинів шляхом передачі їх у власність Банку.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2016 року в позові відмовлено.
ПАТ «Дельта Банк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неналежне дослідження доказів, порушення норм матеріального права - ст.ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку». Відмовляючи в позові, суд не взяв до уваги, що договором іпотеки передбачено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
У засідання апеляційного суду особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлені.
У зв'язку з чим в порядку ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 28 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11023624000, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 115000 доларів США із сплатою 14% річних за користування кредитними коштами на строк до 28 липня 2017 року. Згідно із додатковими договорами до кредитного договору внесено зміни щодо відсоткової ставки до 13,3% річних, видів забезпечення зобов'язань за договором, строків виконання зобов'язань із визначенням кінцевого терміну повернення кредиту 28 липня 2021 року, графіка погашення кредиту з визначенням ануїтентних платежів у розмірі 1382 долари США. 03 серпня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами був укладений договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля (приміщення магазину № 2) загальною площею 51,1 кв. м по АДРЕСА_1 та нежитлова будівля (приміщення магазину № 3) загальною площею 40,5 кв. м по АДРЕСА_2. 08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тім числі і за кредитним договором № 11023624000. Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 09 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 3998247 грн 42 коп, у тім числі: 1975686 грн 03 коп - заборгованість по тілу кредиту, 1484664 грн 85 коп - заборгованість по відсотках, 503678 грн 79 коп - пеня, 13163 грн 84 коп - 3% від простроченої суми по тілу кредиту, 21053 грн 92 коп - 3% річних від простроченої суми відсотків. 16 липня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» направило відповідачу лист-вимогу про усунення порушень умов кредитного договору та сплату простроченої заборгованості. Однак, умови кредитного договору ОСОБА_1 належним чином не були виконані.
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Відмовляючи в позові, суд обґрунтовано виходив з того, що застереження в іпотечному договорі від 03 серпня 2006 року, укладеному між сторонами, про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки стосується позасудового способу врегулювання спору.
Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи і відповідає вимогам закону.
Згідно з ч 1 і ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).
В силу ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до п. 4.1. і п. 4.2. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду та/або; виконавчого напису нотаріуса та/або; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктами 5.1. і 5.2. договору іпотеки визначено, що у разі настання обставин, зазначених у п. 4.1. цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодаржателя. У цьому повідомленні іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.
Позивач не надав доказів надіслання такого повідомлення ОСОБА_1
На підставі п. 5.3. договору іпотеки у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку) право власності переходить до іпотекодержателя по закінченні тридцятиденного строку з моменту відправлення повідомлення (ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»), про яке йдеться у п. 5.1. цього договору.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, договором іпотеки чітко передбачено, що позасудове врегулювання спору здійснюється двома способами звернення стягнення на предмет іпотеки, одним із яких є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, що узгоджується із вимогами ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку».
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд, у даному випадку, не наділений повноваженнями вирішувати зазначене питання таким способом. Законом України «Про іпотеку» предбачено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335, 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у постанові № 5 від 30 квітня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно із якими не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, не відповідають змісту оскаржуваного рішення.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 39 постави № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.
Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду не впливають і його висновок не спростовують.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий/підпис/О.І. Талалай
Суддя/підпис/А.П. Корніюк
Суддя /підпис/І.В. П'єнта
З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай
Головуючий в першій інстанції Бондарчук Л.А. Провадження: № 22-ц/792/155/17
Доповідач Талалай О.І. Категорія: 19