Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Макаренко В.В.
№22-ц/796/913/2017 Доповідач Кравець В.А.
Справа №759/7876/16-ц
30 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Кравець В.А.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,
за участю секретаря Гоін В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання,
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_4, який продовжує навчання в Університеті Державної фіскальної служби України в розмірі 2 000 грн. щомісяця, починаючи з дати подання позову та до закінчення навчання чи до досягнення ним двадцятитрьохрічного віку -у зв'язку з тим, яка з цих обставин настане першою, половину від додаткових витрат (13 848,9 грн.) на дитину в розмірі 6 924,45 грн. разово на протязі місяця з дати подання позову та аліменти на утримання дитини за період з 20.06.2013р. по 17.11.2015 року у розмірі 1000грн. за кожен місяць.
В мотивування вимог посилалася на те, що відповідач ухиляється від обов'язку утримувати свого сина, зокрема не надає матеріальної допомоги на його утримання на час навчання в університеті, що змусило її звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_4, який продовжує навчання, в розмірі 1000 грн. щомісяця, починаючи з 06.06.2016 року до закінчення навчання чи до досягнення ОСОБА_4 двадцятитрьохрічного віку.
У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує, що суд у своєму рішенні не аргументував відмову у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину, що пов'язані з лікуванням в розмірі 6 924,45 грн. разово, та не обґрунтовав розмір щодо стягнення в 1 000,00 грн, щомісячно на період навчання або по досягненні 23 річного віку.
Позивачем було подано докази понесення додаткових витрат на дитину, але судом у своєму рішенні не відображено оцінку даних доказів та не описано підстави, з яких суд не бере дані докази до уваги.
Крім того, з'ясовуючи обставини, які повинні бути враховані при визначенні розміру аліментів, вважається, що відповідач працездатний, хронічних захворювань не має, на обліку у центрі зайнятості населення, як безробітний, не перебуває та має фінансову можливість нести додаткові витрати на дитину.
Також не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Вказує на те, що ОСОБА_4 є курсантом у Державної фіскальної служби України Національного університету Державної податкової служби України на 1-му курсі (дена форма навчання) щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції та перебуває на повному державному забезпеченні з постійним проживанням з 01 вересня 2016 p.
Відповідач з повнолітнім сином не проживає. Позивач не мала та не має у відповідності до ст. 199 СК України права отримання аліментів з урахуванням того, що син відповідача є курсантом та перебуває на повному державному забезпеченні, де проживає постійно.
Відсутність підстав та прав на звернення з позовом підтверджується і тим, що з матеріалів справи вбачається, що їх спільний син проживає окремо і зареєстрований за місцем реєстрації позивача.
Крім того, на утриманні відповідача знаходиться його син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та його дружина, яка з 01.09.2014 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується наказом Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2014 року № 190-В.
На утриманні відповідача перебуває і його мати пенсійного віку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, що зареєстрована в АДРЕСА_1, але фактично проживає із сином в приватному житловому будинку.
Відповідач працює за Контрактом № 140 від 12.02.2016 року та надає безоплатну вторинну допомогу на постійній основі.
Зазначила, що відповідач добросовісно виконував свої зобов'язання по сплаті аліментів, надавав і надає сину додаткову матеріальну та моральну допомогу, підтримує його з усіх питань. Позивачем доказів ухиляння відповідача від обов'язку щодо утримання свого сина суду не надано.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав. Проти апеляційної скарги відповідача заперечувала.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 свою апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Проти апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 заперечували.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до наступного.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зобов'язаний виплачувати аліменти на сина до закінчення його навчання чи до досягнення ним 23-річного віку.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення додаткових витрат, суд виходив з того, що правила статті 185 Сімейного кодексу України поширюються на правовідносини щодо обов'язку батьків по утриманню неповнолітніх дітей. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, передбачений главою 16 Сімейного кодексу України, однак норми цієї глави не поширюють дію положень ст. 185 Сімейного кодексу України на правовідносини, які виникають між батьками з приводу їх участі в утриманні повнолітніх дочки, сина.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення аліментів за минулий час, суд виходив з їх безпідставності та недоведеності.
Проте, в повній мірі з такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 листопада 1997 року, який відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року було розірвано (а.с. 11).
Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, про, що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 10).
Згідно довідки Національного університету державної податкової служби України від 17.09.2015 року за № 14/02-497 (а.с. 48) ОСОБА_4 навчається на 1-му курсі (денна форма навчання) факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету ДНС України та знаходиться на повному державному забезпеченні з 01 вересня 2015 року.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 (а.с. 42) ОСОБА_2 25 червня 2014 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_7.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 (а.с. 43) від другого шлюбу у відповідача народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який знаходиться на утриманні ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_7 знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною (а.с. 44).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 p., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 p. та набула чинності для України 27 вересня 1991 p., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.
Відповідно до ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно ч.1,2 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов'язку сплати аліментів, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі №6-186ц14.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати їм матеріальну допомогу.
Згідно ч.1 ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Задовольняючи позов в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, суд виходив з того, що повнолітній син сторін, ОСОБА_4, продовжує навчання, у зв'язку з цим дійсно потребує матеріальної допомоги, а відповідачем доказів про те, що він позбавлений можливості надавати таку допомогу не надано.
Разом з тим, судом залишено поза увагою, що ОСОБА_2 добровільно надає допомогу своєму сину, що підтверджується квитанціями від 03.11.2016 року, 10.11.2016 року, 04.01.2017 року,02.08.2016 року про перерахунок коштів на картковий рахунок сина. Дані обставини позивач не заперечує, однак, вважає, що вказаних коштів недостатньо для утримання сина.
Судова колегія звертає увагу на те, що вказані квитанції не стосуються виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва про стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 2 000,00 грн., оскільки згідно Постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 19.01.2017 року виконавче провадження було закінчено у зв'язку з його виконанням. Аліменти до досягнення дитиною повноліття нараховувалися з 05.10.2015 року по 20.04.2016 року.
Наразі, колегія враховує, окрім потреби у наданні матеріальної допомоги, також наявність у батька можливості надавати таку допомогу, яку він добровільно надає , виходячи із свого матеріального стану та наявності інших утриманців, а також те, що батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.
Крім того, ОСОБА_4 подав до суду заяву, в якій стверджує, що його батько ОСОБА_2 дійсно надає добровільну фінансову допомогу в кількості щонайменше один раз на місяць. Отримання коштів відбувається при особистих зустрічах.
Отже, з урахуванням того, що відповідач добровільно надає допомогу сину у період його навчання, виходячи з матеріальних можливостей, син, фактично, не заперечує даного факту, останній навчається на 1-му курсі (денна форма навчання) факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету ДНС України та знаходиться на повному державному забезпеченні з 01 вересня 2015 року, підстав до задоволення позову в цій частині колегія суддів не вбачає, а тому рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - підлягає скасуванню.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 ставила перед судом питання про стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину та надала документи на їх підтвердження.
Вирішуючи спір в цій частині, суд виходив з того, що правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов'язку сплати аліментів, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Разом з тим, суд не звернув уваги на те, що додаткові витрати на дитину позивач просила стягнути за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року, тобто за період, коли ОСОБА_4 був неповнолітнім.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою - третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства га стягнення аліментів» роз'яснено, що участь у додаткових витратах на утримання дитини, можна притягати лише батьків, у цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.
У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України).
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу, яка зокрема передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов'язку сплати аліментів, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення додаткових витрат на дитину у розмірі 1 158,38 грн. (витрати на ліки у розмірі 471,82 грн. (а.с.13) + витрати на ліки у розмірі 117,16 грн. (а.с.15) + витрати на ліки у розмірі 1 436,60 грн. (а.с.16) + витрати на ліки 222,95 грн. (а.с.18) + витрати на ліки 68,23 грн.(а.с.19)) =2 316,76/2 = 1 158,38 грн., оскільки витрати на лікування та його необхідність підтверджена копіями лікарських обстежень та призначення відповідного лікування. (а.с.22-26)
Витрати позивача на оплату аксесуару для бритви на суму 292,00 грн. (а.с. 12), придбання продуктів харчування на суму 432,50 грн. (а.с.15), присипки дитячої на суму 19,35 грн. (а.с.16), кросівок для бігу та шапки на суму 1010,00 грн. (а.с.17), напівчобіт на суму 999,00 грн. (а.с.17), куртки-пуховика на суму 5090,00 грн. (а.с.18), штанів на суму 890,00 грн. (а.с.18), та чек на суму 499,00 грн. з вказівкою для писання курсових робіт не є додатковими витратами на дитину, що викликані особливими обставинами, зокрема, розвитком здібностей дитини, оскільки витрати, понесені при звичайному способі життя, хоча вони і будуть додатковими, але не викликаними особливими обставинами, участь другого з батьків не є обов'язковою.
Щодо чеків на придбання лінз та розчинів (а.с.14) на суму 717,04 грн., на суму 660,00 грн. (а.с.15), на суму 130,25 (а.с.16), на суму 396,00 грн. (а.с.19) та на суму 300,00 грн. , то вони не є додатковими витратами, оскільки позивач не надала суду лікарський висновок про необхідність носити ОСОБА_4 лінзи.
Щодо витрат позивача на придбання взуття, погонів, емблем МВС у розмірі 725,50 грн. (а.с.17), то вони також не можуть вважатися додатковими витратами, оскільки ОСОБА_4 знаходиться на повному державному утриманні, і доказів того, що держава не забезпечила курсанта форменим одягом суду надано не було.
Витрати на харчування у розмірі 432,50 грн. (а.с.15) також не є додатковими витратами.
Таким чином, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача 1 158,38 грн. додаткових витрат на дитину.
Вірним є висновок суду про відмову у стягненні аліментів за минулий період, оскільки позивачем не надано доказів того, що вона зверталась до відповідача з такою вимогою в зазначений період.
Та обставина, що мати сама утримувала дитину, не пред'являючи жодних претензій до батька, не є підставою для присудження аліментів за минулий час.
Аналогічна правова позиція висловлена Ухвалами Верховного Суду України від 21.04.2010 року у справах №6-5399св09 та від 01.09.2010 року № 3970св10.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_4, який продовжує навчання, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у розмірі 1 158 грн. 38 коп.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді