справа № 22-ц/796/943/2017 головуючий у 1-й інстанції: Комаревцева Л.В.
24 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Поливач Л.Д.,Поліщук Н.В.
при секретарі: Горак Ю.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку, за апеляційними скаргами ОСОБА_1, фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року,
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював на посаді юрисконсульта у ФОП ОСОБА_2 Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року трудовий договір, укладений між сторонами, розірвано та стягнуто з відповідача на його користь 2000 грн. 23 коп. заробітної плати за квітень та травень 2014 року, 5434 грн. 44 коп. компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за період з 19 травня 2014 року по 7 листопада 2014 року в сумі 8968 грн. 32 коп., а також 1200 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Посилаючись на те, що станом на час звернення до суду рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року відповідачем у повному обсязі не виконано, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 листопада 2014 року по 7 листопада 2016 року в сумі 40412 грн. 80 коп.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 листопада 2014 року по 7 листопада 2016 року в розмірі 25 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції припустився помилки щодо кількості днів прострочення, оскільки середній заробіток стягується за весь час затримки, в тому числі і за неробочі дні, так і щодо розміру середньоденного заробітку позивача. Так, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року визначена середньоденна заробітна плата позивача у розмірі 55 грн. 36 коп., а тому, у порушення ст. 61 ЦПК України, суд першої інстанції невірно обрахував її у розмірі 50 грн.
Крім того, у поданій апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Скаржник зазначає, що станом на дату винесення оскаржуваного рішення ним було сплачено борг перед позивачем, а тому підстави для стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Крім того, стаття 117 КЗпП України не передбачає відповідальності у вигляд стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності.
ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав подану ним апеляційну скаргу з наведених в ній підстав, а проти задоволення апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2, заперечував.
Представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в цих межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_1 працював на посаді юрисконсульта у ФОП ОСОБА_2
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2015 року трудовий договір, укладений між сторонами 25 листопада 2008 року, зареєстрований за №2008112500001 у Дарницькому районному центрі зайнятості, розірвано та стягнуто ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 грн. 23 коп. заробітної плати за квітень та травень 2014 року, 5434 грн. 44 коп. компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за період з 19 травня 2014 року по 7 листопада 2014 року в сумі 8968 грн. 32 коп., 1200 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього 17602 грн. 99 коп. (а. с. 4-8).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року зазначені судові рішення залишені без змін (а. с. 9-11).
Постановою заступника начальника ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві від 31 липня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП №48380062 з примусового виконання виконавчого листа № 753/13740/14, виданого 10 липня 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва (а. с. 12).
З матеріалів справи також убачається, що 30 грудня 2015 року відповідачем було частково виконане вищезазначене рішення суду, а саме сплачено на рахунки ВДВС Дарницього РУЮ у місті Києві суму коштів у розмірі 5434 грн. 44 коп. та 2000 грн. 23 коп., а всього 7 434 грн. 67 коп., що підтверджується квитанціями від 30 грудня 2015 року (а. с. 117).
У подальшому, на підставі розпорядження державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві від 20 січня 2016 року із зазначеної суми було утримано 743 грн. 46 коп. на погашення виконавчого збору, а 6691 грн. 24 коп. перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 (а. с. 108).
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За результатами розгляду справи суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем на день виникнення обов'язку по сплаті коштів позивачу не було виплачено кошти в повному обсязі та не доведено відсутність його вини у невиплаті таких коштів, а тому суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки у виплаті вказаної суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. При цьому, суд першої інстанції обчислив середньоденну заробітну плату у розмірі 50 грн. та прийшов до висновків про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 25000 грн.
Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна з огляду на наступне.
Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Цим Законом урегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.
Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-159цс13 від 22 січня 2014 року, яказгідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Згідно правової позиції викладеної у постанові ВерховногоСуду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середньогозаробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з невиконання рішення суду, суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що середньоденна заробітна плата позивача визначена у рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2015 року, з урахуванням вимог абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у розмірі 55 грн. 36 коп.
Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення середньогозаробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 листопада 2014 року по 7 листопада 2016 року з розрахунку середньоденної заробітної плати, встановленої у рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року, в сумі 55 грн. 36 коп.
Згідно розрахунку норм тривалості робочого часу на 2014, 2015, 2016 роки, що містяться в листах Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13, "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015рік" від 9 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13 та "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13, за період з 10 листопада 2014 року по 7 листопада 2016 рокукількість робочих днів складала 501 день.
Таким чином, у відповідності до ст.117 КЗпП України сума середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних при звільненні сум за період з 10 листопада 2014 року по 7 листопада 2016 року становить 27735 грн. 36 коп. (55 грн. 36 коп * 501).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача становить 27735 грн. 36коп.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що середній заробіток стягується за весь час затримки розрахунку, в тому числі і за неробочі дні, не узгоджується з вимогами п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно з яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 про те, що стаття 117 КЗпП України не передбачає відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності, не узгоджується з рішенням КонституційногоСуду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 та позиціями Верховного суду України, а тому також підлягають відхиленню.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення відповідачем було сплачено борг перед ОСОБА_1 не ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах, оскільки позивачу на виконання виконавчого листа про стягнення заборгованості по заробітній платі було перераховано у січні 2016 року суму у розмірі 6691 грн. 24 коп., що є меншою за визначеним Дарницьким районним судом міста Києва розміром заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.
Посилання скаржника на відсутність його вини у невиконанні судового рішення про стягнення заробітної плати, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки вина роботодавця полягає у невиплаті позивачу всіх сум, що належали йому при звільненні від підприємства, у день його звільнення, як того вимагає ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Крім того, реалізація права на оскарження судових рішень не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Скаржником ФОП ОСОБА_2, всупереч вимогам ст. 10, 60 ЦПК України, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом збільшення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10 листопада 2014 року по 7 листопада 2016 року, що стягнута з ФОПОСОБА_2 на користь позивача з 25000 грн. до 27735грн. 36 коп.В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Ураховуючи викладене, апеляційна ФОПОСОБА_2 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягаєчастковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року змінити.
Збільшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10 листопада 2014 року по 7 листопада 2016 року, що стягнута з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, з 25000 грн. до 27735грн. 36 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: Л.Д. Поливач
Н.В.Поліщук