Унікальний номер справи 761/8501/16-ц Головуючий в І інстанції: Волошин В.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/1750/2017 Доповідач: Слободянюк С.В
25 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Слободянюк С.В.,
суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.,
при секретарі: Гоін В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -
В березні 2016р. позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просив суд: стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за договором позики від 16 січня 2009 року, в редакції відповідно до додаткового договору № 1 від 13 травня 2009р. у вигляді неповернутих позичених коштів, процентів за користування ними та трьох процентів річних в сумі еквівалентній 15195,0 дол. США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також передбачену договором позики неустойку в сумі 2 221 000, 0 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року залишено без задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення, ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Сторони в судове засідання не з*явились.
Відповідач неодноразово належним чино повідомлявся судом про час та місце розгляду справи, за адресою, яка зазначена позивачем, а також і у договорі позики (а.с.1, 13-21, 129, 130).
Відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст. 526 ЦК України ).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш яку десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
З огляду на ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, такої позиції дотримується Верховний Суд України у правовому висновку прийнятого у Постанові ВСУ від 18 вересня 2013 року по справі 6-63цс13.
Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 16 січня 2009р., 13 травня 2009р. було укладено договір позики, додатковий договір № 1 до договорупозики, відповідно до яких ОСОБА_3 було отримано від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 7710,0 дол. США, які останній зобов'язувався повернути позивачу не пізніше 18 січня 2010р.
ОСОБА_2 в тексті позовної заяви наголошував, що 13 травня 2009р. між ним та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким остання взяла на себе зобов'язання відповідати солідарно разом з ОСОБА_3 за виконання останнім своїх зобов'язань за договором позики.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4) ч. З ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Положеннями ст. ст. 10, 11 ЦПК України, роз'яснення наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в порушення ст. ст. 57-60' ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених фактів. Також, було проігноровано стороною позивача запит суду щодо надання оригіналів договору позики та додаткового договору.
За змістом ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, додав оригінали договорів позики та додаткового договору, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які підтверджують наявність заборгованості у ОСОБА_3 (а.с.111-112).
Однак матеріали справи не містять доказів про наявність договору Поруки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Частиною 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 547 ЦК України передбачено правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ч. З ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
З огляду на вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову, про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, за невиконання умов договору позики.
Сума заборгованості за договором позики становить 7710 доларів 00 центів США основного боргу, 6078 доларів 00 центів США процентів за користування грошовими коштами, 3 % річних від суми боргу у розмірі 1407 доларів 00 США, а всього - 15 195 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 липня 2016 року еквівалентно 376 987 грн.00 коп.
Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до ст.. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст.. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до положень ст.. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 5 Договору позики від 16 січня 2009 року залишеним без змін Додатковим договором № 1 до Договору позики встановлено, що за прострочку виконання зобов'язання по поверненню позики Позичальник повинен сплатити на користь Позикодавця неустойку в розмірі 1 000 грн. за кожен день прострочки (а.с.111 зворот).
У позовній заяві ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь пеню у розмірі 2 221 000 грн. 00 коп. за 2 221 день прострочення сплати суми боргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Оскільки розмір пені значно перевищує суму основного боргу, судова колегія дійшла висновку про зменшення пені до розміру заборгованості, яка становить 376 987 грн.00 коп.
Враховуючи те, що позивача в суді першої інстанції було звільнено від сплати судового збору, а при подачі апеляційної скарги, було задоволено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги до постановлення судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги, сума судового збору у відповідності до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 13780 грн.00 коп.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2
Керуючись ст..ст.303,307,309, 313 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (іден. номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (іден. номер НОМЕР_2) заборгованості за договором позики від 16 січня 2009 року реєстровий номер 66, додаткового договору № 1 від 13 травня 2009 року реєстровий номер 1848 до договору позики від 16 січня 2009 року реєстровий номер 66 у розмірі 7710 доларів 00 центів США основного боргу, 6078 доларів 00 центів США процентів за користування грошовими коштами, 3 % річних від суми боргу у розмірі 1407 доларів 00 США, а всього - 15 195 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 липня 2016 року еквівалентно 376 987 грн.00 коп. та стягнути пеню у розмірі 376 987 грн.00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 (іден. номер НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в сумі 13780 грн.00 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: