ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.01.2017Справа №910/23092/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі
Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного
товариство "Українська залізниця"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 139 081,28 грн.
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: Балікова О.Б. (довіреність)
Яблонський Ю.А. (довіреність)
від відповідача: Ващенко В.В. (довіреність)
вільний слухач: ОСОБА_4
Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного агентства резерву України (відповідач) суми витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за договором від 07.05.2003 №ПР/НР-03-01/НЮ-1744дч у розмірі 139 081,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №ПР/НР-03-01/НЮ-1744дч відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 07.05.2003 в частині оплати за послуги із зберігання за 2-3 квартали 2016 року, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 139081,28 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 порушено провадження по справі № 910/23092/16 та призначено її до розгляду 24.01.2017.
19.01.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що пунктом 4.4 договору відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Держрезерв здійснює в межах визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат. Відповідно до пункту 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, сума витрат, яка підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог Порядку і сплачується за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Витрати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2 та 3 квартали 2016 року з відповідачем не узгоджені; акт взаєморозрахунків фактичних витрат у сумі заявленій до стягнення не підписано.
24.01.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі та витребувані судом документи.
Представники позивача в судовому засіданні 24.01.2017 надали суду пояснення по суті позовних вимог, підтримали вимоги з підстав викладених в позові, просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.01.2017 проти позовних вимог заперечив.
Враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 24.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
07.05.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву України, правонаступником якого відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 є Державне агентство резерву України (далі - комітет, відповідач) та Державним підприємством "Придніпровська залізниця" (далі - зберігач, позивач) укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ПЗ/НР-03-01/НЮ-1744дч (надалі - договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача (пункт 1.1 договору).
04.01.2016 між сторонами укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої визначено, що зберігачем по договору є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця".
Відповідно до п. 1.2. договору, комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми актів затверджуються комітетом.
Згідно із п. 2.1. договору, зберігач зобов'язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.
Відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженим комітетом зведеним кошторисом витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву (пункт 4.1 договору).
Відповідно до п. 4.3. договору сторони погодили, що зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
Згідно із п. 4.4. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до пункту 4.3 договору, не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (пункт 7.3 договору).
Листами вих. №НР-2/9/99 від 13.07.2016, вих. НР-2/9/119 від 17.10.2016 позивач надав відповідачу звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за другий-третій квартали 2016 року; акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за другий-третій квартали 2016 року; акти звірки взаєморозрахунків.
Згідно із наявними в матеріалах справи доказами, сума витрат на зберігання за другий-третій квартали 2016 року становить 139081,28 грн., а саме: за другий квартал 2016 року - 68471,09 грн., за третій квартал 2016 року - 70610,19 грн.
Відповідач актів на відшкодування не підписав та вартості витрат на зберігання за другий-третій квартали 2016 року у сумі 139081,28 грн. не сплатив.
У зв'язку із наявністю заборгованості за договором №ПР/НР-03-01/НЮ-1744дч від 07.05.2003 за послуги із зберігання за 2, 3 квартали 2016 року у сумі 139081,28 грн. позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Статтею 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 24.01.1997 № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв", державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Згідно із ч. 1, ч. 5, ст. 11 Закону України від 24.01.1997 № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв", запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 № 532, сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 7 вищевказаного Порядку визначено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем підписано кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2016 рік на загальну суму 459159,56 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем були надані відповідачу звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за другий-третій квартали 2016 року та акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за другий-третій квартали 2016 року, згідно із якими сума витрат на зберігання за другий-третій квартали 2016 року становить 139081,28 грн., а саме: за другий квартал 2016 року - 68471,09 грн., за третій квартал 2016 року - 70610,19 грн.
Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач в порушення умов договору, відшкодування витрат у сумі 139081,28 грн. у строки визначені пунктом 4.4. договору, не здійснив.
В матеріалах справи наявні листи відповідача вих. №2882/0/4-16 від 16.08.2016, вих.№3968/0/4-16 від 16.11.2016, в якому останній повідомив позивача про те, що розрахунки за зберігання цінностей мобілізаційного резерву будуть здійснюватись по мірі надходження фінансування.
Однак, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).
У відповідності до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором №ПР/НР-03-01/НЮ-1744дч відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 07.05.2003 в частині оплати за послуги із зберігання за 2, 3 квартали 2016 року.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 139081,28 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 139081,28 грн.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця".
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариство "Українська залізниця" (49602, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Кіровський район, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108, ідентифікаційний код ВП: 40081237) суму витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у розмірі 139 081,28 грн. та судові витрати у розмірі 2086,22 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2017.
Суддя С.О. Турчин