ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.01.2017Справа №910/21588/16
За позовомТовариства з обмеженою відповідальніст "УКР ЕНЕРГО ХОЛДІНГ"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "САЙДЕКС"
провизнання договору недійсним
Суддя Дупляк О. М.
Представники сторін:
від позивача: Забара Б. І. за довіреністю;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ЕНЕРГО ХОЛДІНГ" звернулося до Господарського суду міста до Товариства з обмеженою відповідальністю "САЙДЕКС" про визнання договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.12.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 відкладено розгляд справи на 17.01.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 розгляд справи відкладено на 24.01.2017.
В судове засідання 24.01.2017 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.
Таким чином, нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).
Представник позивача в судове засідання з'явився та надав суду усні пояснення по суті справи, в яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю агентського договору № 15020 від 24.11.2015, укладеного між сторонами вимогам чинного законодавства.
Відповідач своїм правом на подання суду відзиву на позовну заяву не скористався.
У судовому засіданні 24.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилається позивач, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як підтверджено матеріалами справи, 24.11.2015 між позивачем, як принципалом та відповідачем, як агентом було укладено агентський договір № 15020 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого агент за дорученням принципала від свого імені, але за рахунок принципала здійснює юридичні та інші дії, визначені в договорі, необхідні для підготовки реалізації та супроводження реалізації товарів (нафтопродуктів), згідно умов договору, а принципал виплачує агенту передбачену договором винагороду.
Зокрема, договором встановлено, що агент зобов'язується виконувати дії (надавати послуги), в тому числі, але невиключно: оброблення замовлень принципала, оформлення рахунків, оформлення перевізних документів на вантаж, приймання вантажу, забезпечення зберігання вантажу на всіх етапах його руху від вантажовідправника до вантажоодержувача, документальне та фізичне супроводження вантажу тощо. Забезпечити створення бази даних, її збереження, користування та реєстрацію (у разі наявності персональних даних) бази даних покупців, а також конфіденційність інформації, яка стала відома агенту внаслідок виконання договору (п.2.1. договору).
Згідно пункту 3.1 договору за виконання агентом обов'язків за договором принципал виплачує винагороду агента в розмірі: 19 % від вартості нафтопродуктів, яка вказана в договорі із принципалом та постачальником, для вантажоодержувача ПАТ «Білоцерківська ТЕЦ»; 27, 8 % від вартості нафтопродуктів, яка вказана в договорів із принципалом та постачальником, для вантажоодержувача ПАТ «Харківська ТЕЦ-5».
За результатами надання послуг за договором, агент щомісячно готує та подає принципалу звіт, форма якого наведена у додатку № 1 до договору і є його невід'ємною частиною. Підтвердженням факту надання послуг за договором є підписані сторонами акту надання послуг, звіту агента та наявність належним чином оформлених документів від постачальників нафтопродуктів відповідно до звіту (п. 3.3., 3.4. договору).
В п. 7.1. договору сторонами було погоджено, що договір укладено без визначення терміну закінчення його дії і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Згідно з п. 7.3., 7.4 договору принципал та агента мають право в будь-який час відмовитися від виконання договору шляхом направлення письмового повідомлення іншій стороні.
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений круглими печатками сторін.
На виконання договору 31.12.2016 між сторонами було підписано та скріплено круглими печатками звіт агента № 1 до агентського договору № 15020 від 24.11.2015 та акт надання послуг № 2015-12/8 від 31.12.2015, відповідно до яких сума винагороди, що підлягає виплаті агенту за звітній місяць становить 13 721 113, 08 грн.
За твердженням позивача спірний договір не відповідає вимогам визначеним ст. 297 Господарського кодексу України, оскільки із його умов не можливо встановити строк дії договору, права позивача, обсяг дій, що повинні бути вчинені відповідачем та порядок надання відповідачу повноважень. На зазначених підставах позивач просить суд визнати договір недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Підставою недійсності правочину згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
Згідно з ст.ст. 4, 10 та ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
За ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 180 Господарський кодекс України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами укладено договір про надання послуг.
Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ст. 902 Цивільного кодексу України).
Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг, згідно ст. 905 Цивільного кодексу України, встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Пункт 7 статті 180 ГК України визначає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Стаття 631 ЦК України встановлює строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Отже, строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів.
Як встановлено судом, в п. 7.1 договору сторонами було погоджено, що договір укладено без визначення терміну закінчення його дії, при цьому будь - яка із сторін має право в будь - який час відмовитися від виконання договору шляхом направлення письмового повідомлення. Таким чином, сторонами було досягнуто згоди щодо дії договору.
Судом встановлено, що в п. 3.1. договору сторони погодили ціну договору, яка розраховується у відсотках по відношенню до вартості реалізованих нафтопродуктів. А в п. 1.1. та 2.1. предмет договору.
Зі змісту договору вбачається, що договір підписаний з боку сторін та скріплений печатками позивача та відповідача, що свідчить про волевиявлення його сторін щодо викладених в ньому умов та змісту договору в цілому.
За таких обставин, зважаючи на положення ст.ст. 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які ним обумовлюються.
Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем в позовній заяві не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.
Так само судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір не суперечить положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, такі як предмет, ціна та строк, та в подальшому був схвалений сторонами вчиненням цілого ряду дій направленого на його виконання, підстави для визнання його недійсним відсутні.
При цьому, судом відхиляються доводи позивача, що спірний договір є агентським договором, з нижчевикладених підстав.
Так, за приписами ст. 297 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
Специфічними рисами такого виду договору є наступні: комерційний агент надає посередницькі послуги від імені суб'єкта, якого представляє і за його рахунок; комерційний агент може вчиняти як дії юридичного характеру, так і фактичного. Вказані ознаки дозволяють відмежувати агентський договір від інших видів договорів.
Предметом укладеного між сторонами договору є здійснення агентом юридичних та інших дій від свого імені та за рахунок принципала, що не діє суду підстав для визначення природи такого договору, як агентського.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок позивача (ст. 49 ГПК України).
Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 31.01.2017.
Суддя О. М. Дупляк