ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.01.2017Справа №910/21238/16
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп"
доПублічного акціонерного товариства "ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ"
прочасткове визнання недійсною додаткової угоди до договору
Суддя Трофименко Т.Ю.
в присутності представників сторін:
від позивача: Матвієвський А.О. по дов. № б/н від 10.06.2015
Святюк С.П. по дов. № 20-01/16 від 20.01.2016
від відповідача: Ковриженко С.О. по дов. № б/н від 07.12.2015
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» до Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання недійсними пунктів 4.3., 6.2., 6.3. додаткової угоди № 2 від 16.04.2014 до Договору банківського рахунку № Т072-013029621, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп».
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що спірні пункти Додаткової угоди № 2 суперечать положенню ст. 1209 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 14.12.2016.
14.12.2016 через загальний відділ діловодства від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на те, що ст. 1209 Цивільного кодексу України не регулює спірні правовідносини, а також позивачем у позовній заяві не наведено жодної підстави, передбаченої ч. 1-3,5 ст. 203 Цивільного кодексу України, для визнання пунктів 4.3., 6.2., 6.3. Додаткової угоди № 2 від 16.04.2014 до Договору банківського рахунку № Т072-013029621.
У судовому засіданні 14.12.2016 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у даному судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.
У судовому засіданні 14.12.2016 оголошено перерву до 23.01.2017.
ПРедстанвиками сторін надано додаткові пояснення у справі.
У судовому засіданні 23.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши позов, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази та оглянувши їх оригінали в судових засіданнях, господарський суд,-
16.04.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП» (далі - клієнт) було укладено договір банківського рахунку № Т072-013029621 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого банк відповідно до чинного законодавства України, в т.ч. нормативно-правових актів Національного банку України, відкриває клієнту за його заявою поточний(і) рахунок(и) в національній та/або в іноземній валюті(ах) (далі - Рахунок(ки) та здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта - приймання і зарахування на рахунок(ки) грошових коштів, що надходять клієнту, виконання розпоряджень клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка(ів) та проведення інших операцій за рахунком(ами). Клієнту надається довідка про відкритий(і) рахунок(и) за цим Договором в день відкриття рахунку(ів) клієнту.
16.04.2014 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» (клієнтом) було укладено додаткову угоду № 2 до Договору, відповідно до п. 1.1. якої банк передає клієнту за його письмовою заявкою програмно-технічний комплекс «Система дистанційного банківського обслуговування клієнтів «iFOBS» (надалі - система), а також надає послуги по її обслуговуванню та здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта на умовах, визначених Договором, з урахуванням особливостей, передбачених цією Додатковою угодою.
Згідно положень п.4.3 додаткової угоди №2 до Договору, клієнт зобов'язується:
а) забезпечити конфіденційність та належне зберігання програмного забезпечення системи, документів, що відносяться до захисту електронних розрахунків, ключам носіїв ЕЦП уповноважених осіб клієнта таким чином, щоб виключити можливість втрати контролю над ними - їх розголошення, псування, крадіжки, втрати, несанкціонованого копіювання, використання не уповноваженими особами клієнта, а також доступу до них сторонніх осіб, тощо;
б) у випадку псування, крадіжки, втрати, несанкціонованого копіювання ЕЦП, розкриття, тощо, хоча б одного з носіїв ЕЦП негайно припинити роботу в системі і невідкладно сповістити про це банк всіма можливими способами, в тому числі обов'язково в письмові формі, незалежно від наявності чи відсутності відомостей про їх несанкціоноване використання;
в) без письмового дозволу банку або всупереч вимогам документації, наданої клієнту згідно п. 2.2. цієї Додаткової угоди, не вносити будь-яким чином зміни у надане йому програмне забезпечення. Зараження програмними «вірусами» або порушення цілісності програмного забезпечення внаслідок недбальства або некомпетентності уповноважених осіб клієнта вважається порушенням клієнтом цієї Додаткової угоди.
На випадок фізичного пошкодження чи знищення дискети (іншого носія інформації) зі стартовими ключами, ЕЦП, та зберігати їх у запечатаному конверті в сейфі з обмеженим доступом.
Положеннями п.6.2 додаткової угоди № 2 до договору передбачено, що банк не несе відповідальність, зокрема, за несправності та дефекти робочого обладнання клієнта або його невірне використання та/або експлуатацію; надійність роботи каналів доступу клієнта до мережі Internet та/або надійність встановлення з'єднання модему клієнта з комунікаційним обладнанням банку через низьку якість роботи каналів зв'язку та приладів АТС; несанкціоноване перерахування коштів та/або банківських металів з рахунків клієнта, яке сталося внаслідок втрати контролю останнім за програмним забезпеченням системи, носіями ЕЦП уповноважених осіб клієнта; недотримання клієнтом вимог інформаційної безпеки банку під час роботи у системі; за припинення використання системи, яке виникло внаслідок дії непереборної сили, котра суттєво впливає на функціонування системи електронних платежів, у вигляді стихійного лиха, відключення електроенергії, пошкодження ліній зв'язку, суспільних явищ, а також рішень органів влади України, обов'язкових для виконання банком, а також з інших підстав звільнення від відповідальності внаслідок дії непереборної сили, які зазначені в Договорі; виконання платіжного (розрахункового) документу клієнта на паперовому носії за підписами уповноваженої осіб клієнта після виконання банком ідентичного електронного платіжного документу Клієнта, оскільки сторони укладенням цієї Додаткової угоди домовились вважати, що Банк виконав доручення Клієнта за електронним платіжним документом, а платіжний (розрахунковий) документ на паперовому носії надійшов до Банку повторно за ініціативою Клієнта.
У п.6.3 додаткової угоди № 2 до договору на клієнта покладено всю відповідальність за достовірність і точність оформлення всіх документів з використанням ЕЦП уповноважених осіб, які передані в банк під час дії цієї додаткової угоди з використанням системи.
22.04.2014 між банком та клієнтом було підписано акт прийому-передачі інсталяційного комплекту робочого місця клієнта системи дистанційного банківського обслуговування клієнтів «iFOBS», відповідно до якого банк передав клієнту інсталяційний комплект робочого місця для системи банківського обслуговування клієнтів «iFOBS».
Відповідно до ч. 1 ст. 1209 Цивільного кодексу України виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.
Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що спірні пункти додаткової угоди спрямовані на уникнення банком відповідальності за негативні наслідки для користувача системи. Банк був повністю обізнаний про недостатню захищеність системи та для підвищення безпеки при роботі з системою додатково пропонував встановити обмеження на доступ до системи тільки з визначених, вказаних клієнтом ІР-адрес. Зазначений факт встановлено у постанові Вищого господарського суду України від 08.12.2015 у справі № 910/1518/15-г. Також позивач зазначив, що на момент укладення Додаткової угоди № 2 до Договору, жодним чином не був поінформований про небезпеку використання системи, що суперечить положенню ст. 1209 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про визнання п. 4.3., п. 6.2., п. 6.3. Додаткової угоди №2 до Договору недійсними на підставі ст.ст. 203,215 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 3,6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до п. 14.8. ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов'язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.
Відповідно до п. 14.12. ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
За умовами Додаткової угоди № 2 клієнт зобов'язався обладнати своє робоче комп'ютером, що працює на якому встановлене програмне забезпечення та комп'ютерні програми версій, які не нижчі визначених у п. 2.1. Додаткової угоди № 2.
Відповідно до п. 2.3. Додаткової угоди № 2 клієнт зобов'язується відразу після встановлення Системи:
а) призначити відповідальних осіб для роботи з Системою, а також відповідальних осіб за збереження Програмного забезпечення Системи та носіїв зі стартовими ключами та сертифікатами з метою виключення можливості втрати контролю над ними шляхом їх псування, крадіжки, втрати, несанкціонованого копіювання чи розкриття, використання не уповноваженими особами, тощо;
б) ознайомити відповідальних осіб з вимогами інформаційної безпеки Банку під час роботи у Системі та забезпечити їх виконання;
в) за допомогою стартового ключа згенерувати для роботи з Системою індивідуальні електронні цифрові підписи уповноважених осіб Клієнта (надалі - «ЕЦП»), роздрукувати сертифікати ЕЦП у двох примірниках, завірити оригінали сертифікатів ЕЦП підписами уповноважених осіб Клієнта (власника ЕЦП та особи, що його засвідчує) та печаткою Клієнта, і направити оригінали сертифікатів ЕЦП до Банку для авторизації дійсних ЕЦП уповноважених осіб Клієнта у Системі.
22.04.2014 відповідачем за актом прийому-передачі було передано позивачеві інсталяційний комплект робочого місця клієнта системи дистанційного банківського обслуговування клієнтів «iFOBS».
Відповідно до п. 3, 4 Акту прийому-передачі від 22.04.2014, який підписаний представниками обох сторін, клієнт з «Правилами інформаційної безпеки при використанні Клієнтом Системи дистанційного банківського обслуговування» ознайомлений. Сторони взаємних претензій не мають.
Правила інформаційної безпеки при використанні Клієнтом системи дистанційного обслуговування клієнтів iFOBS знаходяться у вільному доступі на сайті відповідача. У правилах, з метою недопущення шахрайських дій відносно грошових коштів клієнта, визначено яких саме заходів необхідно дотримуватись клієнту для безпечного використання такої системи.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем було дотримано вимоги п. 14.8. ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а позивач був ознайомлений з Правилами інформаційної безпеки при використанні Клієнтом Системи дистанційного банківського обслуговування.
Згідно ч. 4 ст. 181 ГК України, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які зауваження позивача до підписання Додаткової угоди №2, а тому, підписуючи дану угоду, позивач погодився з усіма її умовами, та правовими наслідками, які випливали зі змісту даної угоди.
Крім того, ст. 1209 Цивільного кодексу України не регулює дані спірні правовідносини, оскільки передбачає відшкодування шкоди виготовлювачем товару, що є нерухомим майном, виконавцем робіт (послуг) щодо нерухомого майна, а тому посилання відповідача на те, що спірні пункти Додаткової угоди № 2 ст. 1209 Цивільного кодексу України є не обґрунтованим. Інших обставин, з якими закон пов'язує визнання спірних пунктів Додаткової угоди № 2 недійсними позивачем не наведено.
Висновок експертного дослідження № 16/4 КТ-22 від 11.11.2016, проведеного експертом Денисенком С.М. до уваги судом не береться зважаючи на те, що, відповідно до Реєстру судових експертів, розміщеного на веб-сайті Міністерства юстиції України, на момент проведення комп'ютерно-технічного дослідження у Денисенка С.М. було відсутнє діюче свідоцтво присвоєння кваліфікації судового експерта з проведення комп'ютерно-технічної експертизи « 10.9 Дослідження комп'ютерної техніки та програмних продуктів», у зв'язку з чим зазначене експертне дослідження не є належним доказом у даній справі.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду викладене, вимоги позивача про визнання недійсними пунктів 4.3., 6.2., 6.3. додаткової угоди № 2 від 16.04.2014 до договору банківського рахунку № Т072-013029621 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
На виконання вимог ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд,-
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 30.01.2017 р.
Суддя Т.Ю. Трофименко