Рішення від 26.01.2017 по справі 910/23179/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2017Справа №910/23179/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг"

до Приватного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "КРЕДИТПРОМБАНК"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна організація (установа, заклад) "ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ"

про визнання договору недійсним

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Мединський М.М. (довіреність)

від третьої особи 1: Кириєнко С.А. (довіреність)

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Лізинг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК» про визнання недійсним кредитного договору №02/178/07-КЛТ, який було укладено 17.10.2007 між ВАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» та ТОВ «Техноторг-Лізинг», за яким відбулась зміна кредитора з ПАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» на ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги від 26.06.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства України та є недійсним, оскільки його було укладено в іноземній валюті за відсутності у банку обов'язкової індивідуальної ліцензії НБУ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 порушено провадження у справі № 910/23179/16, розгляд справи призначено на 26.01.2017, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «КРЕДИПРОМБАНК» та Державну організацію (установу, заклад) «ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ».

13.01.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ПАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підстав отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому спірний кредитний договорів відповідає вимогам законодавства.

26.01.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення по справі, у яких третя особа 2 заперечила проти задоволення позовних вимог.

26.01.2017 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 26.01.2017 представник позивача та третьої особи 2 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.01.2017 заперечив проти задоволення позовних вимог, надав пояснення щодо своїх заперечень.

Представник третьої особи 1 надав пояснення по справі.

Суд відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Однак, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для її розгляду.

Крім того, судом встановлено, що вірною назвою відповідача є Публічне акціонерне товариство «ДЕЛЬТА БАНК», у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне змінити найменування юридичної особи відповідача у справі № 910/23179/16 з Приватного акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК» на Публічне акціонерне товариство «ДЕЛЬТА БАНК».

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 26.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.10.2007 між Відкритим акціонерним товариством «КРЕДИПРОМБАНК» (назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство «КРЕДИПРОМБАНК») (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Лізинг» (далі - позичальник) було укладено кредитний договір №02/178/07-КЛТ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого цим Договором встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 2000000 дол. США; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування і сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

Відповідно до п. 1.2. Договору, зобов'язання банку щодо надання кредитів та зобов'язання позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких Додаткових угодах.

Протягом строку дії договору сторонами укладено ряд додаткових угод та договорів про внесення змін до кредитного договору №02/178/07-КЛТ.

Згідно з п.1 Додаткової угоди № 20 від 29.08.2008, банк надає позичальнику кредит згідно з цією додатковою угодою в сумі 66 453,30 дол. США на наступні цілі: для оплати витрат, пов'язаних з закупівлею сільськогосподарської техніки, для подальшої передачі в фінансовий лізинг.

Позичальник зобов'язується повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, залишок заборгованості за яким станом на 30.03.2010 становить 46 775,99 дол. США не пізніше 15 квітня 2011 року (п. 1 Договору про внесення змін від 30.03.2010 до Додаткової угоди № 20).

Відповідно до п. 5.1. Договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного погашення позичальником кредитів, процентів за користування ними, комісії, а при наявності простроченої заборгованості - і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів.

26.06.2013 між Публічним акціонерним товариством «КРЕДИПРОМБАНК та Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до положень якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем Акту приймання-передачі прав вимоги.

На виконання умов договору між Публічним акціонерним товариством «КРЕДИПРОМБАНК та Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого відступлено право вимоги, в тому числі за кредитним договором №02/178/07-КЛТ.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджує, що на момент укладення кредитного договору у ВАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» не було індивідуальної ліцензії, виданої НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за кредитним договором, а тому вказаний кредитний договір №02/178/07-КЛТ є недійсним.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище між позивачем та третьою особою 1, правонаступником якої є відповідач за договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013, було укладено кредитний договір №02/178/07-КЛТ від 20.07.2012, а відтак між сторонами склалися кредитні відносини, які регулюються нормами параграфу 2 Розділу ІІІ Книги п'ять Цивільного кодексу України.

У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до п.п. 2.1., 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до п. 2 ст. 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі ст. 345 ГК України, кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, є банківськими кредитними операціями, які здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено поняття "банківської ліцензії"; це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних банківських операцій необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів в іноземній валюті перевищують встановлені законодавством межі. Однак, станом на дату укладення спірного кредитного договору межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті не були законодавчо визначені.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, станом на момент укладення спірного договору у ВАТ "КРЕДИТПРОМБАНК" була банківська ліцензія № 174 від 24.09.20012 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та письмовий дозвіл Національного банку України № 174-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до дозволу, зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Разом з тим, суд зазначає, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсним Кредитного договору, у якому міститься положення про видачу кредиту у іноземній валюті та сплату відсотків за користування іноземною валютою. Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застосування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на момент укладення кредитного договору №02/178/07-КЛТ від 17.10.2007 у ВАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» були наявні всі дозвільні документи, які надавали йому право здійснювати операції з валютними цінностями (в тому числі, надавати в кредит грошові кошти в іноземній валюті та отримувати такі кошти від відповідача в якості погашення кредиту).

Крім того, суд зазначає, що позиція про те, що операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії, викладена у листі Національного банку України №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті».

Вказаної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 27.01.2016 у справі № 910/18507/15.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевстановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені ст. 203 ЦК України, а відтак не довів наявності підстав, в силу яких Кредитний договір №02/178/07-КЛТ від 17.10.2007 може бути визнаний недійсним.

Підсумовуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" до Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" про визнання недійсним кредитного договору №02/178/07-КЛТ, який було укладено 17.10.2007 між ВАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» та ТОВ «Техноторг-Лізинг», за яким відбулась зміна кредитора з ПАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» на ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги від 26.06.2013.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2017.

Суддя Турчин С.О.

Попередній документ
64395768
Наступний документ
64395770
Інформація про рішення:
№ рішення: 64395769
№ справи: 910/23179/16
Дата рішення: 26.01.2017
Дата публікації: 02.02.2017
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування