ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 січня 2017 року № 826/15270/16
Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у складі: головуючий суддя Огурцов О.П., судді Арсірій Р.О., Кузьменко В.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Національного банку України
провизнання протиправним та скасування рішення від 19.09.2016 №24-0004/78261, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення від 19.09.2016 №24-0004/78261, зобов'язання вчинити дії.
04.11.2016 відповідачем через канцелярію суду подано клопотання щодо надання додаткового часу для підготовки та подання додаткових пояснень та виходу з письмового провадження. Розглянувши зазначене клопотання та враховуючи те, що після 04.11.2016 до моменту прийняття судом рішення у справі інших документів від відповідача не надходило, суд дійшов висновку про те, що відповідачем надано суду документи, які він вважав за потрібне надати суду та про відсутність підстав для виходу з письмового провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови позивачу у видачі індивідуальної ліцензії для здійснення інвестиції за кордон, оскільки позивачем разом з заявою щодо видачі відповідної інвестиції було надано відповідачу пакет документів визначений чинним законодавством. Також позивач посилалась на те, що постанова Правління Національного банку України № 386 від 14.09.2016 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" не могла бути застосована при розгляду заяви позивача про видачу індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення інвестиції за кордон від 11.08.2016, оскільки на час подання вказаної заяви відповідна постанова не була прийнята.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовує тим, що заява позивача про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестицій за кордон не містила належного пакету документів, оскільки у доданих до неї податкових деклараціях про майновий стан та доходи за 2015 та 2016 роки менша, ніж сума інвестиції. Також відповідач посилався на те, що операція, яку мала намір здійснити позивач передбачає перерахування іноземної валюти на підставі індивідуальної ліцензії, в той час як підпункт 20 пункту 6 постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» № 386 від 14.09.2016 №386 забороняє перерахування іноземної валюти на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Представники сторін у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив продовжити розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів, -
11.08.2016 ОСОБА_1 подано до Національного банку України заяву про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон на наступних умовах: загальна сума інвестицій - 5 450 000 англійських фунтів стерлінгів, із них до 01.10.2016 має бути сплачено 1090000 англійських фунтів стерлінгів; до 01.03.2017 має бути сплачено 4360000 англійських фунтів стерлінгів; форма здійснення інвестиції - безготівкова; мета інвестиції - довгострокова оренда строком на 999 років апартаментів.
Листом № 24-0004/78261 від 19.09.2016 "Про відмову у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон" Національним банком України повідомлено ОСОБА_1 наступне: "Поданий пакет документів не відповідає вимогам глави 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.03.99 № 122 (далі - Інструкція), оскільки сума доходів, зазначена у поданих Вами копіях податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015 та 2016 роки, менша ніж сума інвестиції.
Крім цього операція, яку Ви маєте намір здійснити передбачає перерахування іноземної валюти на підставі індивідуальної ліцензії, в той час як підпункт 20 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 14.09.2016 № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (далі - Постанова) забороняє перерахування іноземної валюти на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Враховуючи викладене, Національний банк України на підставі підпункту "б" пункту 4.1 Інструкції та пункту 8 Постанови відмовляє у видачі ліцензії та повертає пакет документів."
ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням Національного банку України оформленого листом № 24-0004/78261 від 19.09.2016 звернулась з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою та пунктами "а" та "е" частини четвертої статті 5 Декрету Кабінет Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей за виключенням визначених випадків, здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.
Постановою Правління Національного банку України № 122 від 16.03.1999 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон" зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.1999 за № 259/3552 з метою врегулювання капітальних операцій, пов'язаних з інвестуванням резидентами валютних коштів за кордон затверджено Інструкцію про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон.
Згідно з преамбулою зазначеної Інструкції з метою врегулювання капітальних операцій, пов'язаних з інвестуванням резидентами коштів за кордон, Національний банк України встановлює такий порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон.
Таким чином, хоча Декретом Кабінет Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено необхідність отримання нерезидентами індивідуальної ліцензії для здійснення вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей та здійснення інвестицій за кордон, водночас в Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон затвердженою постановою Правління Національного банку України № 122 від 16.03.1999 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.04.1999 за № 259/3552 вказано про те, що нею врегульовано порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон резидентам.
Відповідно до статті 1 Декрету Кабінет Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" "нерезиденти" - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
Частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з абзацом 5 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що резиденти - це, зокрема, фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
В постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних прав від 19.03.2014 у справі 6-274св14 зазначено наступне: "Аналіз положень ст. 29 ЦК України та ст. ст. 3, 6, 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свідчить, що постійним місцем проживання особи є зареєстроване з дотриманням установленого порядку реєстрації на території адміністративно-територіальної одиниці приміщення, зокрема квартира, у якій ця особа проживає понад 6 місяців протягом року. Будь-яка особа зобов'язана протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.".
Відповідно до посвідки на проживання серії НОМЕР_1 позивач проживає на території Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії понад 6 місяців на рік, а отже позивач є нерезидентом.
В рішенні Національного банку України про відмову у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон оформленому листом № 24-0004/78261 від 19.09.2016 зазначено про порушення позивачем вимог глави 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон затвердженої постановою Правління Національного банку України № 122 від 16.03.1999.
З наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що позивачем посвідки на проживання серії НОМЕР_1 відповідачу при поданні заяви про видачу індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення інвестиції за кордон надано не було, як і не було надано інформації про факт того, що хоча вона є громадянкою України, водночас є нерезидентом України.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на зазначене у суду відсутні підстави для висновку про те, що відповідач при розгляді заяви позивача про видачу індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення інвестиції був обізнаний про факт того, що позивач є нерезидентом України.
Таким чином, відповідачем заява позивача про видачу індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення інвестиції була правомірно розглянута відповідно до Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон затвердженою постановою Правління Національного банку України № 122 від 16.03.1999 та встановлено факт порушення позивачем положень зазначеної Інструкції за відсутності підстав для висновку про те, що позивач не є резидентом України.
Відповідно до рішення Національного банку України оформленого листом № 24-0004/78261 від 19.09.2016 позивачу було відмовлено в отриманні індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон з двох самостійних підстав:
- поданий пакет документів не відповідав вимогам глави 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 122від 16.03.1999 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.04.1999 за № 259/3552, оскільки сума доходів, зазначена у поданих Вами копіях податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015 та 2016 роки, менша ніж сума інвестиції;
- операція, яку позивач маєте намір здійснити передбачає перерахування іноземної валюти на підставі індивідуальної ліцензії, в той час як підпункт 20 пункту 6 постанови Правління Національного банку України № 386 від 14.09.2016 № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» забороняє перерахування іноземної валюти на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Щодо посилань відповідача на постанову Правління Національного банку України № 386 від 14.09.2016 № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України».
Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" зазначено наступне: "За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце." .
Верховний Суд України в ухвалі від 18.11.2015 у справі 3 6-21616св15 зазначив наступне: "Крім того, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що постанова правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», на яку посилається в своїй апеляційній скарзі банк, не може братися до уваги, так як остання прийнята вже після звернення позивача з відповідним дорученням від 18 вересня 2014 року."
Позивачем заяву про видачу індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення інвестиції було подано 11.08.2016, у той час, як постанова Правління Національного банку України № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» була прийнята відповідачем 14.09.2016.
Таким чином, на момент подачі позивачем заяви, постанова Правління Національного банку України № 386 від 11.08.2016 прийнята не була, а отже у відповідача були відсутні правові підстави для відмови позивачу у видачі індивідуальної ліцензії на підставі положень вказаної постанови.
Щодо висновку відповідача про невідповідність поданого пакету документів вимогам глави 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 122від 16.03.1999.
Згідно з підпунктом 8 пункту 2.1 глави 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 122від 16.03.1999 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.04.1999 за №259/3552 для одержання ліцензії резидент зобов'язаний подати до Національного банку України такі документи, зокрема, копію податкової декларації про майновий стан і доходи за останній звітний (податковий) рік (з відміткою контролюючого органу про одержання) та якщо сума доходів, відображена в цій декларації, менша, ніж сума інвестиції, - копії податкових декларацій (з відповідною відміткою) за попередні звітні (податкові) роки або довідку (відомості) контролюючого органу про доходи заявника за відповідний період, що підтверджують наявність у заявника доходів у сумі, достатній для здійснення інвестиції (для заявників - фізичних осіб). Зазначені в цьому підпункті документи подаються в разі здійснення інвестиції на суму понад 10000 євро (еквівалента цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день подання заяви на отримання ліцензії) в один календарний рік на користь однієї особи.
Відповідно до підпункту "а" пункту 4.1 розділу 4 зазначеної Інструкції підставами для відмови у видачі ліцензії, внесення змін та доповнень до неї, для тимчасового призупинення розгляду клопотання резидента про видачу ліцензії може бути, у тому числі, відсутність документу (документів), перелічених у главах 2, 3 цієї Інструкції.
Позивач факт того, що сума доходу зазначена в доданих нею до заяви про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон деклараціях про майновий стан та доходи за 2015 рік та 2016 рік є меншою ніж сума інвестиції не заперечує, водночас посилається на те, що інвестування має здійснюватись в 2 етапи та сума задекларованого нею доходу повністю покриває суму першого етапу інвестування, у той час, як оплата другого етапу інвестування має здійснюватись за рахунок кредитних коштів від UBS AG, Switzerland, London Вrunch, GB/ЮБС АГ, Швейцарія, філіал у Лондоні, Великобританія поручителем за яким є ОСОБА_2, суму задекларованого доходу якого за 2014 рік склала 155 034 923,55 грн. та 2015 рік 148 798,92 грн., на підтвердження чого до заяви про видачу індивідуальної ліцензії було додано відповідні декларації про майновий стан та доходи, чого повністю вистачає для виконання обов'язків поручителя за кредитним договором, кошти від якого підуть на оплату другого етапу інвестування.
Враховуючи те. що сума здійснення інвестиції щодо якої позивачем було подано заяву про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон перевищує 10000 євро в один календарний рік, в той час, як підпунктом 8 пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 122від 16.03.1999 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.04.1999 за № 259/3552 чітко визначено обов'язок щодо надання саме податкової декларації про майновий стан і доходи за останній звітний (податковий) рік (з відміткою контролюючого органу про одержання) та копій податкових декларацій (з відповідною відміткою) за попередні звітні (податкові) роки або довідки (відомості) контролюючого органу про доходи заявника за відповідний період н підтвердження наявності доходу у сумі, достатній для здійснення інвестиції та не передбачено можливості підтвердження наявності вказаної суми іншими документами, суд дійшов висновку, що поданий позивачем відповідачу разом з заявою про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон пакет документів не відповідач вимогам глави 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 122 від 16.03.1999.
З огляду на викладене, враховуючи правомірність висновку відповідача про невідповідність поданого пакету документів вимогам глави 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 122від 16.03.1999, суд дійшов висновку що у відповідача були наявні правові підстави для відмови позивачу у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон.
Керуючись статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя О.П. Огурцов
Судді Р.О. Арсірій
В.А. Кузьменко