24 січня 2017 року Чернігів Справа № 825/2311/16
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., суддів Поліщук Л.О., Житняк Л.О., за участі секретаря Терехової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів
за участю
представників сторін:
від позивача Корольової Л.Д., доручення № 1-231/16 від 10.11.2016
від відповідача Остапенка В.В., довіреність 220/401/д від 07.12.2016, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не включення ОСОБА_1 в 2016 році до переліку осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 5650,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої його неправомірною бездіяльністю.
Свої вимоги мотивує тим, що в порушення вимог законодавства Міністерство оборони України не включило позивача до списку осіб, які мали право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня в 2016 році, який надавався до органів соціального захисту населення, в результаті чого йому не була здійснена виплата грошової допомоги, передбаченої частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 5650,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, зазначені у позові з наданням додаткових пояснень.
Представник відповідача проти позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити, пояснивши, що обов'язок з виплати грошової допомоги, передбаченої частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» лежить на органах соціального захисту населення, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи мобілізованим, з 10 липня 2015 року по 20 жовтня 2016 року проходив військову службу в Збройних Силах України та безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції.
В зазначений період, позивач проходив службу у військових частинах: НОМЕР_1 - в період з 10.07.2015 по 05.08.2015, В 0941 - в період з 05.08.2015 по 14.09.2015, В 6250 - в період з 15.09.2015 по 31.03.2016, В 2830 - в період з 01.04.2016 по 20.10.2016, що підтверджується довідкою Городянського районного військового комісаріату (а.с.9).
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , яке видано 17.02.2016 управлінням персоналу штабу ВЧ НОМЕР_3 (а.с.8).
З пояснень представника позивача, судом встановлено, що після демобілізації в кінці жовтня 2016 року, позивач в усному порядку звернувся до органів соціального захисту Городнянського району Чернігівської області (за місцем свого проживання) з приводу можливості отримання разової грошової допомоги до 5 травня, на що отримав пояснення, що така допомога мала бути йому виплачена за місцем проходження служби та що органи соціального захисту мають право здійснити таку виплату (у разі її неотримання) лише до 30 вересня 2016 року.
В той же час, враховуючи, що Міністерство оборони України до 1 квітня 2016 року не включило позивача до переліків осіб, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги до 5 травня, що подаються до органів соціального захисту населення, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушених прав, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною.
Дослідивши фактичні підстави виникнення спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено виплату позивачеві щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня.
Відповідно до статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінет Міністрів України постановив забезпечити подання до 1 квітня 2016 року органам соціального захисту населення таких переліків осіб, які мають право на одержання грошової допомоги, зокрема і Міністерством оборони України (Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 141 «Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»).
З таких підстав, суд визнає, що Кабінетом Міністрів України зобов'язано Міністерство оборони України подати до 1 квітня 2016 року органам соціального захисту населення переліки осіб, які мають право на одержання грошової допомоги відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.
Поряд з цим, в ході судового розгляду справи, судом встановлено, що відповідачу відомо, що позивач має статус учасника бойових дій, але Міністерством оборони України не було включено ОСОБА_1 до переліків осіб, які мають право на одержання грошової допомоги та не було подано до 1 квітня 2016 року такі списки органам соціального захисту населення, що підтверджується відсутністю пояснень та доказів у матеріалах справи з боку відповідача, незважаючи на те, що останнього було зобов'язано надати відповідну інформацію ухвалою суду від 11.01.2017.
Враховуючи встановлене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не включення ОСОБА_1 в 2016 році до переліку осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та задовольнити вимоги ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 5650,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої його неправомірною бездіяльністю, яка фактично полягає у стягненні на користь позивача разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд зазначає наступне.
Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено виплату позивачеві щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 141 «Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії.
Згідно із підпунктом 2 пункту 1 вказаної постанови виплата разової грошової допомоги проводиться учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 920 гривень.
Частина друга статті 46 Конституції України визначає, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Конституційний Суд України в Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначив, що за рахунок бюджетних джерел забезпечується соціальний захист широких верств населення країни, серед яких особи, що отримують пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги. Це зобов'язує державу дотримуватися частин першої, третьої статті 95 Основного Закону України, згідно з якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України.
В Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зауважував на тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Із мотивувальної частини вищезгаданого Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 убачається, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до положень абзаців другого та третього частини першої статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами.
В рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.
В рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Отже правове регулювання соціальних виплат делеговано Кабінетові Міністрів України, а останній, приймаючи постанову № 141, діяв у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством України, а, визначаючи розміри разової щорічної допомоги, виходив з передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» бюджетних асигнувань.
З урахуванням положень статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», статті 1 та частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також визначених частиною третьою статті 28 цього ж Закону, обмежень, а саме: непоширення мінімального розміру пенсії за віком, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, - Кабінет Міністрів України, встановивши оскаржуваною постановою розмір виплати разової грошової допомоги учасникам війни до 5 травня, як однієї із соціальних гарантій, діяв правомірно та на усунення прогалин у законодавчому регулюванні.
З практики Європейського суду убачається, що Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо обмеження (звуження) соціальних прав та гарантій державами - учасницями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Так в Рішенні від 03 червня 2014 року (Заява № 43331/12, справа «Велікода проти України») Суд зауважив на змінюваності законодавства про соціальне забезпечення, а також наголосив на тому, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення … та не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позивача про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 5650,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в цій частині необхідно відмовити повністю.
З таких підстав, враховуючи вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 19 Конституції України та частину 1 статті 11, статей 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнав, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не включення ОСОБА_1 в 2016 році до переліку осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - підлягають задоволенню повністю.
В іншій частині позову, суд вважає за необхідне відмовити за необґрунтованістю.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не включення ОСОБА_1 в 2016 році до переліку осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Ю.О. Скалозуб
Судді: Л.О. Поліщук
Л.О. Житняк