Справа № 755/11308/16-к
"26" січня 2017 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 , за участю сторін провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву адвоката ОСОБА_4 про відвід прокурора у рамках розгляду клопотання слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно підозрюваного ОСОБА_5 у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.08.2015 за № 42015000000001716, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, -
В провадженні слідчого судді перебуває зазначене клопотання про застосування запобіжного заходу.
В судовому засіданні стороною захисту в особі адвоката ОСОБА_4 подано заяву про відвід прокурора в рамках розгляду данного клопотання на підставі п. 3 ч. 2 ст. 77 КПК України. В обгрунтування заявленного відводу захист, зокрема, посилається на те, що і в тексті повідомлення про підозру і в тексті клопотання про застосування запобіжного заходу, які погоджені прокурором у данному провадженні ОСОБА_3 мітять неприпустимі твердження сторони обвинувачення про вчинення його підзахисним, який на даний час перебуває у статусі підозрюваного, ОСОБА_5 кримінального правопорушення/злочину, наявність його вини/винуватості у вчиненні злочину, що суперечить ст. 62 Конституції України, п.2 ст. 6 Конвенції Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року та ст. 17 КПК України, оскільки в данному випадку, відсутній обвинувальний вирок суду щодо його підзахисного, а погодження таких тверджень з боку прокурора свідчать про намагання прокурора спонукати суд та громадскість до думки про вину його підзахисного, що є прямим порушення принципу призумпціїї невинуватості.
Підозрюваний ОСОБА_5 заяву захисника підтримав.
Прокурор ОСОБА_3 щодо викладених доводів сторонни захисту зазначив, що у провадженні триває досудове слідство, в ході якого ОСОБА_5 лише оголошено про підозру, что не ототожнюється з висуненням обвинувачення. Також звернув увагу, що стороною захисту використано цитат з повідомлення про підозру та з клопотання про застосування запобіжного заходу, які вирвані з контексту, й, відповідно, використовуються у невірному трактуванні.
Ввивчивши заяву, заслухавши доводи сторін, слідчий суддя приходить до наступного.
Підстави для відводу прокурору визначені 77 КПК України, серед яких, в тому числі наявність інших обставин, які викликають обгрунтовані сумніви в його неупередженості.
Заявляючи відвід прокурору, сторона захисту посилались на порушення прокурором принципу призумпції невинуватості при погодженні повідомлення про підозру та клопотання про застосування запобіжного заходу.
Оцінюючи такі доводи, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити про таке.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 року в справі «Хужин та інші проти Росії», Суд чітко зазначає про важливість дотримання презумпції невинуватості вказує на помилки правоохоронних органів при тлумаченні цього поняття, зазначаючи наступне: «…Суд нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (AllenetdeRibemontv. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції …, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelliv. Switzerland). Разом з тим, ця вимога стосується й висловлювань … про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (AllenetdeRibemont, §41; Daktarasv.Lithuania, §§41-43; Butkeviciusv. Lithuania, §49). Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли … твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи, достатньо, аби були певні підстави вважати, що … посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину. Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmerv. Germany, §§54, 56; Nestakv. Slovakia, §§88-89)….».
Крім того аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року, п.п. 81-87) в справі «Шагін проти України», яке звучить наступним чином: «…Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія A, N 308). Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики Суду, наприклад, в рішенні у справі "Хужин та інші проти Росії" (Khuzhin and Others v. Russia), N 13470/02, п. 93, від 23 жовтня 2008 року). Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини" (Bohmer v. Germany), N 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року). У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у справі "Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (див. згадане вище рішення у справі Дактараса (Dektaras), п. 43). Крім того, з'ясовуючи, чи становить оскаржувана заява державної посадової особи порушення пункту 2 статті 6, Суд не надає вирішальної ваги характерові чи результатам подальшого судового процесу. Наприклад, Суд визнав наявність порушення пункту 2 статті 6 Конвенції навіть у кримінальних справах, у яких національні суди закрили провадження у зв'язку із закінченням строку давності, заявника виправдали, а вирішувати питання вини взагалі не було потреби (див. згадане вище рішення у справі Альне де Рібемона (Allenet de Ribemont), п. 35). Суд наголошує, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (див. згадане вище рішення у справі Альне де Рібемона (Allenet de Ribemont), п. 38). Водночас слідчі та правоохоронні органи не несуть відповідальності за дії засобів масової інформації (див. рішення у справі "Ю.Б. та інші проти Туреччини" (Y.B. and Others v. Turkey), NN 48173/99 і 48319/99, п. 48, від 28 жовтня 2004 року). Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зауважує, що деякі високі посадові особи прокуратури, міліції та податкової адміністрації зробили заяви стосовно порушеної проти заявника кримінальної справи на самому початку провадження та в контексті, не пов'язаному з ним, а саме - на прес-конференції, організованій прокуратурою м. Києва. Оцінюючи зміст оскаржуваних заяв, Суд, за відсутності пояснень Уряду, може спиратися лише на низку публікацій у пресі, оскільки не має у своєму розпорядженні ані стенограми згаданої вище прес-конференції, ані прес-релізів, які, можливо, були видані організаторами. Щоб уникнути помилкового прийняття журналістських інтерпретацій за автентичні слова відповідних посадових осіб державних органів, Суд обмежиться оцінкою заяви першого заступника прокурора ОСОБА_7 , яку однаково процитували три різні газети (див. пункти 34, 36 і 37 вище). Її зміст такий: "За нашими підрахунками, усього за виконання "замовлень" кілери одержали від Шагіна близько 100 тисяч доларів.... Фактичним керівником цієї групи був ОСОБА_8 . Його розпорядження [вбивати] мали систематичний характер". На думку Суду, зазначена заява свідчить про те, що той, хто її озвучив, вважав установленим фактом те, що заявник замовляв і оплачував убивства, хоч єдине, у чому він був не таким упевненим,- це точна сума, сплачена за вбивства. Отже, ця заява, яку було зроблено задовго до складання обвинувального висновку у справі заявника, стосовно винуватості заявника у вчиненні злочинів, по-перше, спонукала громадськість до думки про його вину і, по-друге, визначала наперед оцінку фактів відповідним судовим органом. Таким чином, мало місце порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.
Зокрема, у справі Шагіна ЄСПЛ було встановлено, що було здійснено ниску дій, які обумовили порушення презумпції невинуватості, а саме наступні дії: прес-конференцію 10 травня 2000 року та висвітлення її в засобах масової інформації (10 травня 2000 року, одразу після затримання заявника як підозрюваного у кримінальній справі, прокуратура м. Києва організувала прес-конференцію, яку широко висвітлювали засоби масової інформації);. 12 травня 2000 року в щоденній газеті "Сегодня" було опубліковано статтю під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ("Прокурор ОСОБА_9 , його перший заступник ОСОБА_10 та перший заступник начальника столичної міліції розповіли [журналістам] про арешт чотирнадцяти членів банди, яка орудувала в місті з 1997 року. ...Як основний замовник, за твердженням правоохоронців, підозрюється директор однієї зі структур "Топ-Сервісу" ОСОБА_11 . Його обвинувачують у восьми "замовленнях", включно із замовленнями вбивства... За виконання злочинів ОСОБА_8 передав спільникам близько 100 000 доларів готівкою... Прокурор Києва акцентував увагу на тому, що "замовлені" посадові особи переслідувалися бандитами виключно за те, що сумлінно виконували службові обов'язки; … 18 травня 2000 року в щотижневій газеті "Юридическая практика" було опубліковано статтю під заголовком "Презумпція невинуватості по-українськи", де наведено такі слова прокурора м. Києва Ю.Г: "Кілери свідчать, що ОСОБА_8 замовив кілька замахів на вбивство"; "Ці злочини можна вважати розкритими, хоча слідство ще триває".
Однак, у даному випадку, слідчим суддею не було встановлено того, що слідчий або прокурор, як посадові особи, здійснювали у певних колах (прес-конференції), зокрема публікації у ЗМІ висловлювання про перебіг розслідування кримінального провадження, які б спонукали громадськість повірити у винуватість підозрюваного та впливали б на оцінку фактів даної справи компетентним судом, або ж оприлюднювали свої заяви проти підозрюваного, в яких визнавали його винним в тому чи іншому злочині.
Доказів того, що у друкованих засобах масової інформації, або ж на телебаченні були репортажі в яких було констатовано винуватість ОСОБА_5 у вчиненні певних злочинів на підставі заяв певних посадових осіб у судовому засіданні ні адвокатом, ні підозрюваним не надано.
В свою чергу, повідомлення про підозру не є висловлюванням посадової особи, або ж заявою, а являється документом, в якому, відповідно до вимог ст. 277 КПК України, серед іншого, викладається зміст підозри, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа тощо.
Вказана позицію, цілком і повністю кореспондується з вищезазначеною практикою ЄСПЛ, адже у вказаних його рішеннях мало місце саме порушення презумпції невинуватості через зроблені заяви посадовими особами у ЗМІ, у зв'язку з чим доводи сторони захисту про порушення презумпції невинуватості у даній ситуації є надуманими.
За таких обставин, слідчий суддя вважає заяву адвоката про відвід та висловлені ним доводи такими, що не ґрунтуються на вимогах ст. 77 КПК України, у зв'язку з чим остання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 77, 80, 81 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні заяви адвоката ОСОБА_4 про відвід прокурора у рамках розгляду клопотання слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно підозрюваного ОСОБА_5 у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.08.2015 за № 42015000000001716, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - відмовити.
Ухвала оскарження не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1