І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
24 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Кравець В.А.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В квітні 2016 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк», Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на невиконання останньою умов договору.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 9 669 грн. 01 коп. та судовий збір.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1, про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись в вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Вказала, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд не взяв до уваги надані відповідачем заперечення проти позову та проігнорував подані ним заяви, клопотання та докази. Справу розглянуто з порушенням норм процесуального права за відсутності представника позивача та без постановлення ухвали про заочний порядок розгляду справи.
Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав наведених в ній.
Представник ПАТ «Альфа-Банк» - Макаренко І.В. в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила відхилити.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 квітня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 500364024, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 11 080,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% річних, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів - до 23 квітня 2016 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.
Згідно п. 2.8 Договору комісійна винагорода банку за управління кредитом становить 2,75% від суми кредиту (без ПДВ). Комісійна винагорода розраховується від суми кредиту та сплачується позичальником щомісячно за кожний місяць користування кредитом відповідно до графіку платежів.
Позичальник зобов'язується повертати отриманий кредит, сплачувати проценти за його користування, комісії, та/чи інші платежі за договором та штрафи у порядку, визначеному у п. 12 Розділу 2 Договору.
В розумінні цього Договору, одним простроченням вважається випадок, коли позичальник не забезпечив наявність на рахунку суми, яка є не меншою ніж сума щомісячного платежу за Договором, зобов'язання зі сплати якого настало.
Виконання позичальником зобов'язань з оплати простроченої заборгованості не звільняє його від зобов'язання з оплати штрафів, що передбачені цим Договором у разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань, щодо сплати платежів за цим Договором.
Зобов'язання сплатити штрафи виникає у позичальника на п'ятий календарний день, з наступного робочого дня за днем вказаним до сплати чергового платежу за договором, згідно з графіком повернення кредиту, якщо станом на день виникнення зобов'язання зі сплати штрафу, зобов'язання позичальника щодо сплати платежів за цим договором виконані не будуть.
Згідно п. 17 Розділу 2 Договору погашення заборгованості за Договором здійснюється у такій черговості: прострочені проценти та/або комісій (за їх наявності); прострочена сума Кредиту (за її наявності); штраф за повне або часткове прострочення повернення Кредиту та/або сплати процентів та/або комісій (за їх наявності); строкові проценти та/або комісій (за їх наявності); строкове повернення Кредиту; дострокове повернення Кредиту.
Підписанням цього Договору позичальник доручає Банку зараховувати кошти, сплачені на дострокове повернення Кредиту, на повернення тієї частини Кредиту, яка повинна бути повернена наступною, після повного повернення Позичальником строкової частини Кредиту і т.д. у порядку та на умовах передбачених п.6.1. Розділу 2 цього Договору.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно Додатку № 1 до Кредитного договору № 500364024 від 22.04.2013 сторони погодили погашення кредиту з 22.04.2013 черговими платежами у строк до 23 числа кожного місяця у суммі 561,75 грн., сума платежу за розрахунковий період становить 20 222,93 грн., з яких 11080 грн. на погашення основної суми кредиту, 1,93 грн. проценти за користування кредитом, 9141,0 грн. на погашення послуг банку, 1080 грн. страхування. Підписавши додаток сторони погодили, що до суми щомісячного платежу включено 307,70 грн. - за послуги банку. При цьому в Додатку № 1 зазначена реальна процентна ставка, яка становить 54,55 % (а.с. 7).
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, проте відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконувала у зв'язку з чим в неї виникла заборгованість.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором № 500364024 станом на 23.02.2016 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 9 669,01 грн., з яких: 4 657,17 грн. - заборгованість за кредитом; 0,34 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 1 523,50 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом та 3 488,00 грн. - штраф.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 23.04.2013 року отримала від ПАТ «Альфа Банк» кредитні кошти у сумі 11080,00 грн., разом з цим кошти на погашення кредитної заборгованості вносились відповідачем з порушенням умов договору, зокрема: у строк до 23.06.2013 року відповідачем не сплачено черговий платіж, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість. У зв'язку з простроченням заборгованості у жовтні 2013 року відповідачу нараховано штраф. З розрахунку заборгованості вбачається, що такі прострочення платежу ОСОБА_1 допускалися неодноразово, у зав'язку з чим останній нараховувались штрафи, відповідно до умов договору. А з червня 2015 року відповідач взагалі перестала сплачувати кошти на погашення кредитної заборгованості.
Суд першої інстанції, встановивши, що боржник не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання відповідно до умов укладеного договору, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з їх доведеністю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає його правильним з огляду на наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст.10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.
Своїми правами, відповідач скористалася на власний розсуд та до суду не з'явилася, доказів на спростування наявності та розміру заборгованості до суду не подала.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом не враховано заперечення та докази які подавалися до суду першої інстанції.
Матеріали справи не містять заперечень відповідача на позовну заяву та не містять жодного доказу на спростування наданого позивачем розрахунку. Оглянуте в судовому засіданні зворотнє поштове повідомлення про отримання судом в день ухвалення судового рішення поштового відправлення не свідчить про те, що вказане відправлення відноситься до справи яка переглядається, оскільки не містить реквізитів справи. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що у суді також перебувала інша справа за позовом ОСОБА_1 про визнання окремих положень договору, який є предметом у вказаній справі, недійсними. За наведених обставин зворотнє поштове повідомлення є лише доказом листування ОСОБА_1 з Дарницьким районним судом м. Києва. Звертаючись до суду з заявою про перегляд заочного рішення та посилаючись на те, що матеріали справи не містять заперечень та доказів, на які вона посилається як на підставу для перегляду, ОСОБА_1 не подала таких доказів до заяви, а лише посилалася на них. З заявою про проведення службової перевірки щодо втрати документів до суду не зверталася.
За наведених обставин посилання апелянта на те, що суд першої інстанції проігнорував надані відповідачем заперечення проти позову та подані заяви, є недоведеними.
Заперечуючи проти наданого позивачем розрахунку, представник відповідача посилався на необґрунтованість дій Банку щодо нарахування комісії та пояснив, що відповідач зверталася до суду з позовом про визнання положень договору недійсними, але в задоволенні позову їй відмовлено.
Оскільки, належними та допустимими доказами відповідач не спростувала розрахунки заборгованості, надані позивачем, а наданий відповідачем розрахунок в повній мірі відображає розмір заборгованості за договором, завірений уповноваженою особою та скріплений печаткою банку, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно встановив обставини, які мають значення для справи та надав неналежну оцінку наявним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права під час ухвалення заочного рішення є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В матеріалах справи наявне клопотання позивача про заочний розгляд справи.
На пiдставi ст. 224 ЦПК суд, до постановлення ухвали про заочний розгляд справи, обов'язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час i місце судового засідання. Повідомлення сторін про час i місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо вiдповiднi докази вiдсутнi, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, i підстав для заочного розгляду справи не існує.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи про що свідчить зворотне поштове повідомлення (а.с. 27).
Посилання апелянта на відсутність в матеріалах справи ухвали про заочний розгляд є безпідставними, оскільки порядок заочного розгляду регулюється ст. 225 ЦПК, згідно з якою суд вирішує питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті, про що постановляє ухвалу. Процесуальним законом не встановлено вимоги щодо форми її прийняття, тому вбачається, що така ухвала може бути оформлена як окремий процесуальний документ або постановлена без виходу суду до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 753/13754/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1028/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.