25 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 - ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суді в м. Києві матеріали кримінального провадження №12015100040017368 за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_5 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 8 вересня 2016 року, яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Германівка, Обухівського р-ну, Київської обл., який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, та призначено покарання у виді 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст.. 76 КК України;
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Майське, Згурівського р-ну, Київської обл., який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
- 12 лютого 2014 року Згурівським районним судом Київської області за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, та призначено покарання у виді 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до покарання за даним вироком приєднано невідбуту частину покарання за вироком Згурівського районного суду Київської області від 12 лютого 2014 року у виді 6 місяців позбавлення волі, та остаточно призначено покарання за сукупністю вироків - 4 роки 6 місяців позбавлення волі,
за участю сторін судового провадження
прокурора - ОСОБА_8
захисника - ОСОБА_9
обвинувачених - ОСОБА_6
ОСОБА_7
Згідно вироку суду, 16 листопада 2015 року приблизно о 02 год. ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , знаходячись неподалік будинку № 33 про вул. Празькій в м. Києві, помітили раніше невідомого ОСОБА_11 , після чого у них виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення майна останнього та обернення його на свою користь.
Маючи єдиний злочинний намір, спрямований на вчинення відкритого заволодіння чужого майна за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обрали предметом свого злочинного посягання чоловічу куртку з кросівками, які знаходились на потерпілому ОСОБА_11 .
Реалізуючи свої злочинні наміри, направлені на відкрите заволодіння чужим майном, діючи за попередньою змовою, ОСОБА_6 наздогнав потерпілого ОСОБА_11 та збив з ніг. Побачивши це, ОСОБА_7 також підбіг до ОСОБА_6 , який в ході боротьби наносив потерпілому ОСОБА_11 удари руками по різним частинам тіла, та наніс потерпілому ОСОБА_11 неодноразові удари руками по різним частинам тіла, тим самим застосувавши під час відкритого заволодіння чужим майном насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого. Під час цього ОСОБА_6 зняв з потерпілого ОСОБА_11 кросівки, які передав ОСОБА_7 та куртку, яку залишив у себе.
Подолавши таким чином волю до опору потерпілого, ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 заволоділи майном потерпілого ОСОБА_11 , а саме курткою марки «Nikson New York» темно-синього кольору вартістю 300 грн. та кросівками марки «Adidas» чорно-білого кольору вартістю 500 грн.
Після чого, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 з місця вчинення злочину зникли, викраденим майном розпорядившись на власний розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_11 матеріальної шкоди на загальну суму 800 гривень.
Не оспорюючи обставини вчинення кримінального правопорушення, визнаних судом доведеними, та кваліфікацію дій обвинувачених, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосуванням кримінального закону, який не підлягав застосуванню, що в свою чергу потягло за собою звільнення ОСОБА_6 від реального відбування покарання, що є несправедливим через м'якість та не відповідає ступеню тяжкості покарання вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та постановити новий вирок, відповідно до якого, призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор звертає увагу на те, що ОСОБА_6 вчинив умисний злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України є обтяжуючою обставиною і свідчить про те, що обвинувачений схильний до протиправної поведінки під дією алкогольних напоїв, а вчинене кримінальне правопорушення свідчить про стійку антисоціальну поведінку.
Також характеризуючи дані, встановлені судом першої інстанції щодо ОСОБА_6 не дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що його звільнення від відбування призначеного покарання буде необхідним та достатнім для виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
Крім того, на думку прокурора, суд першої інстанції не врахував позицію прокурора у справі стосовно призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі із реальним відбуванням покарання у місцях позбавлення волі.
Щодо ОСОБА_7 вирок не оскаржується.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою прокурора, потерпілий ОСОБА_11 подав заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та не позбавляти волі ОСОБА_6 , обґрунтовуючи тим, що призначене покарання ОСОБА_6 є справедливим, так як останній щиро покаявся у вчиненому, вибачився і відповідно примирився з потерпілим.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_6 його не бив, а тілесні ушкодження наносив виключно ОСОБА_7 .
В своїх запереченнях в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 захисник ОСОБА_9 зазначає, що доводи прокурора необґрунтовані та надумані, стверджує про те, що ОСОБА_6 під час судового розгляду визнав свою провину та жаль з приводу вчиненого.
Щодо насильницьких дій відносно потерпілого звертає увагу на те, що обвинувачений дійсно приймав участь у пограбуванні, але насильство застосовував виключно ОСОБА_7 , що підтверджується показаннями потерпілого.
За таких обставин захисник просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора на підтримання апеляційної скарги, захисника, обвинувачених, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, провівши судові дебати, надавши обвинуваченим останнє слово, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та розглянувши справу в її межах, колегія суддів приходить до такого висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені в судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, у зв'язку з чим дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та які не оспорюються в апеляційній скарзі.
Дії ОСОБА_6 за визнаних судом першої інстанції встановленими фактичних обставин кримінального правопорушення правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом при призначенні покарання не враховані й інші обставини, які впливають на визначення строку покарання, на думку колегії суддів, вони є необґрунтованими, виходячи з наступного.
За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України - як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом при призначенні покарання не враховані й інші обставини, які впливають на визначення строку покарання, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції дотримався вищезазначених вимог.
При призначенні ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відносяться до категорії тяжких злочинів, обвинувачений раніше не судимий, працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, обставина, що пом'якшує покарання, - щире каяття у вчиненому, обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого, - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
З'ясувавши обставини кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі та про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, шляхом застосування ст. 75 КК України, із покладенням обов'язків передбачених ст. 76 КК України, вважаючи , що саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення винного, з чим погоджується й колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд при призначенні покарання обвинуваченому не дав належної оцінкитому, що ОСОБА_6 вчинив умисний злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України є обтяжуючою обставиною і свідчить про те, що обвинувачений схильний до протиправної поведінки під дією алкогольних напоїв, а вчинене кримінальне правопорушення свідчить про стійку антисоціальну поведінку, є безпідставними.
Так, при призначенні покарання обвинуваченому судом враховано, що ОСОБА_6 вчинено злочин у стані алкогольного сп'яніння, і це судом визнано обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, про що зазначено й у вироку.
Щодо даних, що обвинувачений схильний до протиправної поведінки під дією алкогольних напоїв, а вчинене кримінальне правопорушення свідчить про стійку антисоціальну поведінку, не підтверджується наявними у справі доказами, як не доведено прокурором під час апеляційного розгляду, а, навпаки, спростовується відомостями, які характеризують особу обвинуваченого: те, що він раніше не судимий, працює, має міцні соціальні зв'язки, одружений, на утриманні має малолітню дитину, у лікаря нарколога на обліку не перебуває.
Крім того, колегія суддів враховує думку потерпілого, який як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора вказував про те, що ОСОБА_6 щиро покаявся у вчиненому, вибачився і відповідно примирився з потерпілим, а також про другорядну роль ОСОБА_6 під час вчинення злочину, а саме те, що тілесні ушкодження потерпілому наносив виключно ОСОБА_7 .
З огляду на встановлене під час апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді 4 років позбавлення волі, з урахуванням даних про його особу, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин справи, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, не є занадто м'яким або не справедливим для обвинуваченого, та в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а рішення суду про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження нових злочинів з його боку, без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою органами кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання, та звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.. 76 КК України, не суперечить вимогам ст. ст. 75, 76 КК України.
При перевірці законності вироку суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що місцевим судом були встановлені дійсні обставини справи та надана належна оцінка зібраним доказам, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушення норм процесуального права.
Виходячи з викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 8 вересня 2016 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та постановлення в цій частині свого вироку, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст.. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 8 вересня 2016 року щодо ОСОБА_6 - залишити без зміни, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали.
___________________________ ____________________________ _____________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3