18 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Вербової І.М., Головачова Я.В.
при секретарі: Горак Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням,-
за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_3
на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням. Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, просить заочне рішення суду скасувати та залишити заяву без розгляду.
Справа № 760/2614/15-ц
№ апеляційного провадження№ 22-ц/796/1491/2017
Головуючий у суді першої інстанції: О.В. Бобровник
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач
В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 не встановив яким саме чином створювалися їй перешкоди у користуванні приміщенням, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу щодо цього. Вказала, що додані до матеріалів справи пояснення свідків взагалі суперечать вимогам ст. 180 ЦПК України. Крім того зауважила, що суд першої інстанції ухваливши заочне рішення у справі позбавив її можливості довести свою позицію суду, суд схилився лише до позиції позивача та ухвалив у справі незаконне та необґрунтоване рішення.
Особи, які беруть участь у даній справі в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялися у відповідності до вимог закону, причини неявки не повідомили, а тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності та розглянула справу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість заочного рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, зокрема встановивши, що сторони у справі є співвласниками спірної квартири, між ними існує спір щодо користування вказаною квартирою, а чинення перешкод у користуванні спірною квартирою полягає у відмові відповідача надати позивачу ключі від квартири та надати можливість їй користуватися квартирою.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Позивачу ОСОБА_1 належить право власності на 5/6 частин спірної квартири згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 27.06.2014 року державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Фроловою А.О. та свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 20.05.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.А., зареєстрованого реєстрі за №1223.
Відповідач ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_8 і має право на 1/6 частину спірної квартири.
Відповідно до ч.4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до вимог ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно ст.155 ЖК України квартири, що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування квартирою, крім випадків, установлених законодавством.
Таким чином, у сторін по справі є спільні права та обов'язки щодо права володіння, користування та розпорядження квартирою у частках 5/6 та 1/6 відповідно.
За положенням ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Так, статтею 358 ЦПК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння, користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно до вимог ст. 361 ЦПК України співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном співвласник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 02.04.2015 року з листом, у якому просила надати їй ключі від спірної квартири та з пропозицією викупити 1/6 частину квартири, право власність на яке має ОСОБА_2 Відповідач зобов'язувалася у наданій нею відповіді повідомити про своє рішення ОСОБА_1 до 06.05.2015 року, однак зазначеного так і не зробила.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами склались неприязні відносини, ОСОБА_2 не допускає ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1, позивач позбавлена права користування своєї часткою у квартирі. Зазначене також знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції та стороною відповідача не спростовано.
Наявність спору між сторонами, яка полягає у перешкоджанні відповідачем у проживанні позивачу у спірній квартирі підтверджується наявними у матеріалах справи доказами у тому, що позивач протягом тривалого часу не може вселитися у спірну квартиру. ОСОБА_2 всіляко ухиляється від спілкування з ОСОБА_1 та намірів останньої вирішити спір мирним шляхом, ключів від квартири не надала, чим позбавила ОСОБА_1 права користування належною їй частиною спірного житла. Натомість ОСОБА_2 виявила намір на власний розсуд користуватися спірною квартирою, а тому вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні спірним житлом шляхом вселення до спірної квартири відповідають положенням закону, а порушене право користування власністю - відновленню.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та вселення в квартиру АДРЕСА_1, оскільки 5/6 часток даної квартири належать їй на праві власності, а тому вона має право користуватися та розпоряджатися цією власністю у відповідності до вимог закону.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів того, що ОСОБА_2 створювалися перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою колегія суддів оцінює критично, оскільки вони спростовуються доказами наявними у матеріалах справи. Належних чи допустимих доказів на підтвердження зворотного у розпорядження апеляційного суду стороною відповідача не надано.
Посилання ОСОБА_2 щодо невідповідності письмових показань свідків, які додані до матеріалів справи, вимогам ст.181 ЦПК України та є такими , що суперечать вимогам ст. 180 ЦПК України не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки є безпідставними з огляду на наступне.
Законом визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін , та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має наперед встановленого значення.
Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, воно не містить посилань на письмові покази свідків, які наявні у матеріалах справи, як на доказ, який суд взяв до уваги при вирішенні даного спору.
Отже, твердження ОСОБА_2 про незаконність ухваленого судом заочного рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які вона посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заочне рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: