Апеляційний суд міста Києва
Справа № 758/14127/14-ц Головуючий у суді першої інстанції: Шаховніна М.О.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/169/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
11 січня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Кирилюк Г.М., Слюсар Т.А.
при секретарі Крічфалуши С.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
26.11.2014 позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є дружиною ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року та його спадкоємцем за законом. Їй стало відомо, що 04 травня 2012 року її чоловік підписав розписку, в якій зазначено, що він отримав від ОСОБА_5 110 тис. дол. США, строком до 01.10.2012. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.05.2013 позов ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено. Вказувала, що розписка була підписана у той час, коли ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки 12.11.2011 у нього трапився паталогічний перелом хребта, була проведена операція, також у цей час останній проходив курси хіміотерапії та приймав велику кількість ліків, що впливало на його психічний розлад, він поводився неадекватно. Посилаючись на те, що ОСОБА_6 на час написання розписки не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір позики від 04 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та стягнути судові витрати з відповідача.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_3 - представник ОСОБА_4 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення. Зокрема зазначала, що в порушення вимог процесуального права, суд позбавив можливості представника позивача задавати питання свідкам та експерту. Безпідставно, на його думку, судом було відмовлено у задоволенні клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_7 Суд не дав позивачу можливості озвучити додаткові пояснення та не дослідив їх. Окрім того, оскаржуване рішення суду ґрунтується на неповному висновку експерта,оскільки експертом не було дано відповіді щодо впливу на стан здоров'я нині покійного ОСОБА_6 медикаментозного лікування. А тому, зазначений висновок не може бути достатнім доказом для прийняття рішення по даній справі. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача та відповідача в судове засідання, які належним чином про час та місце розгляду справи були повідомленими, про що свідчать зворотні поштові повідомлення, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, сторони для участі у справі направили своїх представників.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положеньст.57-66 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили, що нині покійний ОСОБА_6 під час підписання договору позики не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно він суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
При ухваленні рішення про залишення без задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Позивач ОСОБА_4 є дружиною ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т.1 а.с. 10).
04 травня 2012 року ОСОБА_6 видав ОСОБА_5 розписку (т.1 а.с. 5).
Відповідно до умов зазначеної розписки ОСОБА_5 надав у позику ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 110 000 дол. США, а останній зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів до 01.10.2012. В установлені строки борг не був повернутий. ОСОБА_5 пред'явив позов до ОСОБА_6 про стягнення боргу.
Положенням ч.3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судом рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або соба, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.05.2013 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики від 04 травня 2015 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики у розмірі 891 481 грн. 40 коп., з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних від простроченої заборгованості 14 478 грн. 99 коп., проценти за користування позиковою 36 197 грн. 46 коп. та судові витрати.(а с. 6-7) . На зазначене рішення ОСОБА_6 особисто 11.09.2013 подав апеляційну скаргу (а.с.63-64 т.2), яка була повернута. 29.11.2013 ОСОБА_6 повторно подав апеляційну скаргу (а.с.80 т.2). В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6 посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 листопада 2014 року залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.05.2013 (т.1 а.с. 49-51). Тобто, рішення суду набрало чинності.
Як на підставу своїх вимог позивач посилається на ч. 1 ст. 225 ЦК України та вказувала, що розписка була підписана у той час, коли ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки 12.11.2011 у нього трапився паталогічний перелом хребта, була проведена операція, також у цей час останній проходив курси хіміотерапії та приймав велику кількість ліків, що впливало на його психічний розлад, від поводився неадекватно.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 507 від 01.07.2016, призначеної за ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25.05.2016, вбачається, що ОСОБА_6 під час укладення договору позики 04.05.2012 виявляв ознаки розлад адаптації у вигляді змішаної тривожно-депресивної реакції Р43.22, згідно МКХ-10; за своїм психічним станом під час укладення договору позики 04.05.2012 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (т. 1 а.с. 157-160).
Висновок викладений у даній експертизі підтвердив у судовому засіданні лікар судово-психіатричний експерт ОСОБА_8
Проведеною у справі посмертною судово-психіатричною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 у момент підписання розписки розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що під час укладення договору позики 04.05.2012 останній виявляв ознаки розладу адаптації у вигляді змішано тривожно-депресивної реакції Р43.22, згідно МКХ-10, що саме по собі не є підставою для визнання підписаного договору позики в такому стані недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який грунтується на припущеннях.
А тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів того, що на момент підписання боргової розписки ОСОБА_6 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, підстав для визнання розписки недійсною не має.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та порушення процесуальних норм, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача також не навів таких обставин. Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що при проведенні експертизи не було враховано медикаментозне лікування нині покійного ОСОБА_6 та вплив медичних ліків на його психічний стан під час написання боргової розписки не можуть бути прийняті до уваги, як підстава для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги дивлячись на таке. Як вбачається із висновку судово-психіатричної експертизи, комісія лікарів, проводила дослідження історій хвороб покійного, медикаментозне лікування із зазначенням препаратів і не зробила висновку щодо впливу їх на психічний стан здоров'я нині покійного ОСОБА_6, тоді як у відповідності до Інструкції про призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень, експерти вправі вийти за межі поставлених питань судом. Але цього не було зроблено. До того ж, із журналу судового засідання вбачається допит експерта ОСОБА_8 та задавання питань стороною позивача. Клопотань після допиту експерта не надійшло.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: