"25" січня 2017 р.Справа № 923/898/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів Діброви Г.І.,
ОСОБА_1;
При секретарі судового засідання: Бендерук Є.О.
За участі представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № б/н від 01.12.2016
Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю №07003-17 від 22.12.2016
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" /73000, м. Херсон, вул. Залаегерсег, 18/
на рішення господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 року
у справі № 923/898/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" /73000, м. Херсон, вул. Залаегерсег, 18/
до Публічного акціонерного товариства "Енерогопостачальна компанія "Херсонобленерго" /73000, м. Херсон, вул. Пестеля 5/
про зобов'язання здійснити перерахунок за договором
В серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" звернулось до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго", в якому просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок плати за спожиту електроенергію за період з 01.08.2012 по 31.01.2015 за договором про постачання електричної енергії №4839 від 21.05.2012 за тарифами, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, чинними на дату виставлення рахунків для споживача 1 (першого) класу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на умови договору про постачання електричної енергії №4839 від 21.05.2012, на положення Правил користування електричною енергією, на положення Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, на положення Закону України "Про електроенергетику".
Рішенням господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам законодавства, а також не призведе до поновлення порушеного права позивача і не може бути самостійним предметом позову, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з даним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. Зокрема, місцевим господарським порушено приписи ст. 19 Конституції України, не взято до уваги той факт, що споживач, здійснюючи оплати відповідно незаконних тарифів був примушений робити те, що не передбачено законодавством, внаслідок чого споживачу завдано значних матеріальних збитків, оскільки останнім надмірно сплачено значну суму коштів. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, на його думку, не суперечить вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України і постачальник може зарахувати надлишково сплачені кошти в рахунок переплати або погашення заборгованості за договором, видати відповідну довідку про стан переплати споживача та підписати зі споживачем Акт звірки взаєморозрахунків станом на дату здійснення перерахунку. Також апелянт в апеляційній скарзі посилається на практику Вищого господарського суду з аналогічних справ.
В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" підтримав апеляційну скаргу, наполягав на її задоволенні і надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, наполягав на залишенні рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Апеляційний господарський суд у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 травня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (надалі - відповідач або постачальник) і товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" (надалі - позивач або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 4839 (надалі - договір).
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язався постачати споживачу електроенергію, а споживач зобов'язався дотримуватись режиму споживання електричної енергії та оплачувати постачальнику вартість електричної енергії.
Розрахунки за використану електричну енергію між постачальником і споживачем здійснюються відповідно до умов договору та додатків до нього. У випадках, що не передбачені умовами договору, сторони мають керуватися Законом України "Про електроенергетику", Правилами користування електричною енергією, що затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996р. № 28, та іншими нормативними актами чинного законодавства України, що регулюють дані відносини.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ті обставини, що в додатку № 5 до договору "Перелік об'єктів споживача та точок обліку активної електроенергії", у відповідності до вимог п. 5.5. ПКЕЕ, сторонами договору було визначено перший клас напруги споживача, оскільки ТОВ "ТРЦ Фабрика" безпосередньо приєднаний до шин ПАТ "Херсонська ТЕЦ".
У період дії договору, додатковою угодою №1 від 30.05.2013, в порушення зазначеного "Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги", затвердженого постановою НКРЕ № 1052 від 13.08.1998р., (надалі - Порядок), а також ст. 17 Закону України "Про електроенергетику", відповідачем було запропоновано визначити у договорі розрахунок за спожиту електроенергію по тарифу 2 (другого) класу напруги.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.12.2014 у справі № 923/1689/14, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2015, встановлено, що ТОВ "ТРЦ Фабрика" є споживачем 1 (першого) класу напруги на підставі укладеного договору від 21.05.2012 №4839. Отже, висновок суду у справі № 923/1689/14 є встановленим фактом, що ТОВ "ТРЦ Фабрика" є споживачем за 1 (першим) класом напруги на підставі укладеного договору від 21.05.2012р. №4839 і не потребує повторному доказуванню.
Позивач вказує, що відповідач, починаючи з серпня 2012 року, періодично при формуванні рахунків за спожиту електричну енергію здійснював нарахування для позивача згідно з тарифами, встановленими для 2 (другого) класу напруги споживача. За період з серпня 2012 року по січень 2015 року відповідачем в порушення вимог чинного законодавства безпідставно було нараховано позивачу вартість спожитої електричної енергії за тарифами 2 класу напруги, що привело до надмірної сплати коштів.
Листом №443 від 29.06.2016р. позивач звернувся до відповідача, в якому просив останнього здійснити перерахунок плати за спожиту електричну енергію за весь період дії договору згідно з тарифом, встановленим для споживача 1 (першого) класу напруги, та врахувати надмірно сплачені ТОВ "ТРЦ Фабрика" кошти в рахунок оплати майбутніх платежів за договором. Даний лист відповідач залишив без відповіді та реагування.
Отже, за твердженням позивача, нарахування здійснені відповідачем споживачу за договором №4839 від 21.05.2012 у період з серпня 2012 року по січень 2015 року за тарифом 2 (другого) класу напруги є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача - як споживача електричної енергії на монопольному ринку.
Відмовляючи в задоволенні позову, Господарський суд Херсонської області вірно зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам законодавства, а також не призведе до поновлення порушеного права позивача і не може бути самостійним предметом позову.
Апеляційний господарський суд погоджується з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, з посиланням на ст. 15 Цивільного Кодексу України, якою встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу в потерпілої особі виникає право на застосування конкретного способу захист, який залежить від виду порушення.
Тобто обраний спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав позивача.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частина 2 ст. 14 Цивільного кодексу України встановлює, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тобто, враховуючи відсутність у відповідача обов'язку вчиняти будь - які дії, які б підтверджували погодження здійснення перерахунку плати за спожиту позивачем електроенергію, відповідач не може бути примушений робити це.
Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України, загальним принципом господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає поняття підприємництва як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Крім того, згідно ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, на момент проведення відповідачем нарахувань за спожиту позивачем електроенергію (як споживача за тарифами 2 класу напруги) та виставлення відповідних рахунків, діяла додаткова угода №1 від 30.05.2013, яка була визнана недійсною з моменту укладення рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.12.2014 по справі №923/1689/14, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2015.
Тобто, сума коштів, надмірно сплачена позивачем згідно виставлених відповідачем рахунків за тарифами 2 класу напруги підлягає поверненню або за погодженням сторін може бути зарахована в рахунок майбутніх платежів.
Проте, позивачем такі вимоги не заявлено, а задоволення позову у тому вигляді, на якому наполягає позивач, не призведе до відновлення його порушеного права.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
При цьому слід зазначити, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивач до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права та правове обґрунтування необхідності його захисту. Предмет позову кореспондується зі способом захисту права. Під способом захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення, оспорювання або припинення порушення суб'єктивних прав та усунення наслідків такого порушення. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову в позові.
Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обраний позивачем саме такий спосіб захисту не призведе до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі (спричинення збитків, зарахування переплати на майбутнє, складення Акту взаєморозрахунків), судовою колегією розглянуті та відхилені, як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути предметом розгляду, оскільки не заявлялися суду першої інстанції в якості позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРЦ Фабрика” задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 року по справі №923/898/16 залишається без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРЦ Фабрика” на рішення господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 року по справі № 923/898/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 року по справі № 923/898/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
ОСОБА_1