Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"10" січня 2017 р. Справа № 911/4091/16
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Державного авіаційного підприємства «Україна»
про стягнення 101439,11 грн.
секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, довір. № 01-22/7-48 від 03.01.2017 р.;
від відповідача: ОСОБА_2, довір. № 01-14/1 від 05.01.2017 р.
Обставини справи:
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного авіаційного підприємства «Україна» (далі - відповідач, ДАП «Україна») про стягнення 103058,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором оренди № 1432 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, від 14.05.2013 р. щодо сплати орендної плати.
05.01.2017 р. до господарського суду Київської області від ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» було подано заяву № 35-22/1-625 від 29.12.2016 р. (вх. № 144/17 від 05.01.2017 р.) про зменшення розміру позовних вимог, оскільки 14.12.2016 р. між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі державного майна, а саме - частини нежитлових приміщень збірно-щитового будиночку, загальною площею 176,6 кв.м, які розміщені за адресою Київська обл., м. Бориспіль, міжнародний аеропорт. У зв'язку з поверненням відповідачем орендованого майна, позивачем було проведено перерахування орендної плати за період з вересня 2016 року по грудень 2016 року, з урахуванням внесеного орендарем завдатку в розмірі 85839,33 грн., який було зараховано як часткову оплату. Таким чином, як зазначає позивач, заборгованість відповідача за договором оренди № 1432 від 14.05.2013 р. складає 101439,11 грн. за період з липня по вересень 2016 року.
Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 101439,11 грн. та 1545,88 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р., передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
За таких обставин суд здійснює розгляд позовних вимог з урахуванням заяви № 35-22/1-625 від 29.12.2016 р. про зменшення розміру позовних вимог, а саме - про стягнення з відповідача 101439,11 грн. основного боргу.
06.01.2017 р. до господарського суду Київської області від ДАП «Україна» було подано заяву № 01-22/29 від 05.01.2017 р. (вх. № 166/17 від 06.01.2017 р.) про визнання позову, за змістом якого відповідач визнає заборгованість перед позивачем, з урахуванням заяви останнього про зменшення позовних вимог, у повному обсязі.
У судовому засіданні 10.01.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, з урахуванням заяви № 35-22/1-625 від 29.12.2016 р. про зменшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.01.2017 р. підтримувала заяву № 01-22/29 від 06.01.2016 р. про визнання позовних вимог в повному обсязі.
У судовому засіданні 10.01.2017 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
14.05.2013 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Державним авіаційним підприємством «Україна» (орендар) укладено договір оренди № 1432 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину нежитлових приміщень збірно-щитового будиночка (інв. № 47498) загальною площею 264,80 кв.м, розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, ДП МА «Бориспіль», що перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 30 червня 2012 року і становить за незалежною оцінкою 3830400,00 грн. без ПДВ.
Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення особового складу підрозділів ІАС ІТК.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна.
Відповідно до пункту 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно, власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Згідно з п. 2.4 договору обов'язок по складанню акту передачі-приймання покладається на орендодавця.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р., і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - вересень 2012 р. 57226,23 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця, не пізніше 15 числа наступного місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
У відповідності з п. 3.10 договору, зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж потрійний розмір орендної плати за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останні три місяці оренди.
Згідно з п. 3.11 договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Відповідно до п. 5.3 договору відповідач зобов'язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Пунктом 5.14 договору передбачений обов'язок відповідача до 15 числа місяця, наступного за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача акт приймання-передачі виконаних послуг та рахунок. Підписаний акт приймання-передачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансотуримувача протягом 5 днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5 днів акт приймання-передачі виконаних робіт не буде повернуто балансоутримувачу та не буде надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
Даний договір було укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 14.05.2013 р. до 13.04.2016 р. включно (пункт 10.1 договору).
На виконання умов договору оренди № 1432 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 14.05.2013 р. орендодавцем було складено та підписано разом з відповідачем та позивачем акт приймання-передачі частини нежитлових приміщень збірно-щитового будиночка (інв. № 47498) загальною площею 264,80 кв.м., розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, ДП МА «Бориспіль», що перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 30 червня 2012 року і становить за незалежною оцінкою 3830400,00 грн. без ПДВ.
У подальшому сторонами був складений акт від 22.02.2016 р. приймання-передавання державного майна, відповідно до якого 22.02.2016 р. орендар прийняв, а Державне авіаційне підприємство «Україна» повернуло з оренди державне нерухоме майно, частину нежитлових приміщень збірно-щитового будиночка (інв. № 47498) загальною площею 88,20 кв.м, яке розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, ДП МА «Бориспіль» та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Рішенням господарського суду Київської області від 14.07.2016 р. у справі № 911/1725/16 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до ДАП «Україна» було розірвано договір оренди № 1432 від 14.05.2013 р.. зобов'язано ДАП «Україна» повернути балансоутримувачу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» орендоване державне майно - частину нежитлових приміщень збірно-щитового будиночка, площею 176,6 кв.м, розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2, шляхом підписання акту приймання-передачі.
Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Позивачем відповідно до умов договору було виставлено відповідачеві рахунки-фактури № 76/751 від 26.07.2016 р., № 76/871 від 31.08.2016 р. та 76/1018 від 30.09.2016 р., загальна сума до сплати на користь «ДП Міжнародний аеропорт «Бориспіль» за якими становила (30%) 103058,55 грн., та акти приймання-здачі виконаних послуг від 31.07.2016 р., від 31.08.2016 р. та від 30.09.2016 р. на загальну суму 103058,55 грн. відповідно.
Зазначені вище рахунки-фактури та акти приймання-здачі виконаних послуг були отримані відповідачем згідно реєстру на передачу документів та повідомлення про вручення поштового відправлення. Претензій щодо наданих послуг відповідач позивачу не пред'являв.
Таким чином, зобов'язання, визначені умовами договору, в липні-вересні 2016 року позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується актами приймання-здачі виконаних послуг від 31.07.2016 р., від 31.08.2016 р. та від 30.09.2016 р., які вважаються підписаними відповідно до п. 5.14 договору.
Оскільки відповідач, станом на час подання позовної заяви не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання і не сплатив ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» за липень-вересень 2016 року плату за оренду індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, останній і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як встановлено ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як вбачається з матеріалів справи, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» було зменшено розмір позовних вимог, оскільки 14.12.2016 р. між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі державного майна, а саме - частини нежитлових приміщень збірно-щитового будиночку, загальною площею 176,6 кв.м.
У зв'язку з поверненням відповідачем орендованого майна, позивачем, у відповідності до п. 5.2 договору, було здійснено перерахування орендної плати за останні місяці з урахуванням внесеного орендарем завдатку. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з ДАП «Україна» 101439,11 грн. заборгованості.
Відповідачем було подано до господарського суду Київської області заяву про визнання позову в сумі 101439,12 грн. (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог).
Згідно з ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.
Частиною 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Водночас, як передбачено ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
З урахуванням викладеного, встановлення судом наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 101439,12 грн. та визнання позову відповідачем, позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного авіаційного підприємства «Україна» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2, код 25196197) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код 20572069) 101439 (сто одну тисячу чотириста тридцять дев'ять) грн. 12 коп. основного боргу, 1545 (одну тисячу п'ятсот сорок п'ять) грн. 88 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення підписане 16.01.2017 р.
Суддя В.М. Бабкіна