04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" січня 2017 р. Справа№ 910/5940/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Разіної Т.І.
Суліма В.В.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 26.01.2017 року по справі №910/5940/16 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери"
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016р.
по справі № 910/5940/16 (суддя Андреїшна І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери"
до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство "Поліграфкнига"
про стягнення 18 000,00 грн.
В квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство "Поліграфкнига" (далі-відповідач) 18 000,00 грн. збитків (упущена вигода) за відмову в укладанні договору про надання юридичних послуг.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2016р. у справі №910/5940/16 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 11.05.2016р., позивач звернувся з апеляційної скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, в яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та з пояснень позивача, між сторонами була погоджена усно та письмово домовленість щодо укладення договору про надання юридичних послуг, згідно з якою позивач зобов'язувався надати відповідачу юридичні послуги щодо отримання останнім статусу платника єдиного податку 3-ї (третьої) групи з відсотковою ставкою єдиного податку, а відповідач оплатити такі послуги у визначеному розмірі. При цьому, письмове оформлення зазначеної домовленості здійснювалося у вигляді електронних листів (додано до матеріалів справи в роздрукованому вигляді).
Позивач пояснив, що на виконання зазначеної вище домовленості, представниками позивача проведено зустрічі з представниками відповідача та обговорено істотні умови майбутнього договору, а також надано останнім попередні консультації та здійснено ряд досліджень щодо вирішення питання отримання відповідачем статусу платника єдиного податку 3-ї (третьої) групи з відсотковою ставкою єдиного податку.
Зі слів позивача, з метою уникнення для відповідача негативних наслідків у вигляді грошових витрат, оформлення його переходу на єдиний податок необхідно було здійснити до 15 березня 2016 року. Також, відповідачу було надіслано погоджений проект договору в електронному вигляді, що відображено в електронному листі від 02.03.2016р.
Проте, після проведених зустрічей, наданих консультацій та здійснених досліджень, відповідач не уклав погоджений договір з позивачем.
Крім того, позивач пояснив, що відповідач скористався консультаціями та результатами досліджень позивача і самостійно отримав статус платника єдиного податку 3-ї (третьої) групи з відсотковою ставкою єдиного податку, про що позивач дізнався 17.03.2016р., відповідно до інформації, наявної у відкритому Реєстрі платників єдиного податку на сайті Державної фіскальної служби України. Однак, відповідач позивачу про це не повідомив і намагався приховати зазначену інформацію, ввівши його в оману.
На останній електронний лист позивача від 17.03.2016р. щодо укладення договору, відповідач взагалі не відповів.
У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні умови або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України)
Аналогічного змісту положення містяться і в Господарському кодексу України (ч.2 ст.180).
Відповідно до ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Таким чином, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати наміри особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
В результаті відмови відповідача від укладення договору, за твердженнями позивача, останній зазнав збитків, зокрема, не одержав доходів, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода). Відтак, позивач стверджує, що зазнав збитків на суму 18 000,00 грн., яка була обумовлена як вартість за надані юридичні послуги, і яку відповідач повинен був сплатити за договором.
В обґрунтування заявлених вимог позивач пояснив суду, що електронна пошта позивача, з якої здійснювалося електронне листування з відповідачем, є його офіційною електронною поштою. Так, згідно з договором № 56996/Н/358 на надання послуг від 18.10.2012р., додатковою угодою №3 від 06.10.2015р. до договору №56996/Н/358 на надання послуг від 18.10.2012р. та додатковою угодою №4 від 23.10.2015р. до договору №56996/Н/358 на надання послуг від 18.10.2012р., укладеними між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нік.Юей", позивачу надаються послуги з реєстрації та підтримки доменних імен, розміщення віртуальних веб-серверів в мережі Інтернет, у зв'язку з чим позивачу надається, зокрема, можливість організації імен електронної пошти.
Дійсність та офіційність електронного листування між сторонами підтверджується, зокрема, тим, що позивач надавав також інші юридичні послуги відповідачу і це зафіксовано в електронному листуванні та підтверджується письмовими документами.
Так, надіслання відповідачем електронних документів для надання юридичних послуг щодо підготовки відповіді на лист департаменту земельних ресурсів та інформація про сплату винагороди (частково) за цю послугу, відображені в електронному листуванні за 04 лютого, 23 лютого та 25 лютого 2016 року, факт надання та оплати зазначених юридичних послуг підтверджується актом надання послуг №17 від 04.03.2016р. та виписками з рахунку позивача.
Інформація щодо переходу відповідача на єдиний податку 3-ї (третьої) групи з відсотковою ставкою єдиного податку отримана позивачем з відкритого Реєстру платників єдиного податку, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України, адреса посилання httр://sfs.gоv.ua/rрер (роздрукована сторінка сайту додана до матеріалів справи).
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) у розмірі 18 000,00 грн., у зв'язку з відмовою укласти договір про надання юридичних послуг.
Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
У відповідності до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). До правових наслідків порушення зобов'язання належить, в тому числі, відшкодування збитків (ст.611 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі (ст.22 ЦК України).
Згідно із ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, в тому числі, додаткові витрати: штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні не одержаних доходів (упущеної вигоди і враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Таким чином, обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою дія цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.
Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є: 1) наявність збитків, 2) протиправність дій цієї особи, 3) причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, 4) вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Отже, позивач заявляючи вимоги про стягнення збитків, має довести наявність всіх елементів, які є підставою для настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування збитків.
При цьому, позивачем не доведено обов'язку відповідача укладати договір про надання юридичних послуг.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач самостійно отримав статус платника єдиного податку 3-ї (третьої) групи з відсотковою ставкою єдиного податку.
Також, судова колегія звертає увагу на те, що в рахунку №32 від 08.04.2016р., який був виставлений позивачем в процесі розгляду справи судом першої інстанції, було зазначено призначення платежу - "оплата за відмову в укладенні договору грошові збитки (упущену вигоду) згідно позовної заяви", тоді як умовами договору про надання юридичних послуг, на який посилається позивач, було передбачено вартість послуг за цим договором у розмірі 18 000,00 грн.
Оскільки позивачем не доведено чотири складові для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, то зазначений вище рахунок є безпідставним.
Також, позивачем не доведено того, що дії відповідача підпадають під ознаки правопорушення. Зокрема, нормами чинного законодавства України не закріплено обов'язку відповідача укладати договір з позивачем. Так, у відповідності до ч.2 ст.14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно із ч.3 ст.14 Цивільного кодексу України виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Оскільки договір фактично не було укладено між сторонами, то у відповідача не виникає обов'язку здійснити оплату за цим договором та відповідно нести відповідальність у випадку невиконання даного зобов'язання. При цьому, невиконання зобов'язання за договором давало би можливість визнати діяльність відповідача протиправною та встановити його вину.
Крім того, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
З викладеного вбачається, що позивач не вчинив всіх необхідних дій, які він міг би об'єктивно вчинити, щоб своєчасно запобігти понесення ним збитків, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і збитками позивача та недоведеність позовних вимог в цій частині. Також, судовою колегією не встановлено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а позивачем не доведено належними та допустимими докази протилежного.
Твердження позивача про те, що відповідач визнав позовні вимоги, частково сплативши виставлений позивачем рахунок на оплату №32 від 08.04.2016р. на суму 18 000,00 грн., у відповідності до платіжного доручення №267 від 12.04.2016р. на суму 9 000,00 грн. (із зазначенням призначення платежу - "Оплата за юридичні послуги згідно з рахунком №32 від 08.04.2016р."), судова колегія не приймає до уваги, оскільки в рахунку №32 та платіжному дорученні №267 містяться розбіжності в зазначенні призначення платежу.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016р. у справі №910/5940/16 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016р. у справі №910/5940/16 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/5940/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Т.І. Разіна
В.В. Сулім