04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" січня 2017 р. Справа№ 910/16733/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар Колеснік М.П.
за участю представників:
від позивача - Антал В.І.
від відповідача - Михайлюк А.З.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Державного підприємства "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів"
до Державного агентства резерву України
про стягнення грошових коштів, -
Позивач, ДП "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного агентства резерву України про стягнення коштів за договором відповідального зберігання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.11.2016 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи апеляційну скаргу для розгляду передано колегії суддів у складі: головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Дідиченко М.А., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України не прийнято до розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
20.12.2016 на адресу Київського апеляційного господарського суду повторно надійшла апеляційна скарга Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2016.
Відповідно до протоколу передачі справи апеляційну скаргу для розгляду передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 26.01.2017.
Представники позивача та відповідача в судове засідання з'явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне.
08.01.2009 між Державним підприємством "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" (зберігач) та Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (комітет), був укладений договір № юр-2зб/351-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
За умовами договору, його предметом є зберігання матеріальних цінностей державного резерву, яке здійснюється у зерносховищах зберігача.
Відповідно до п. 1.2 договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені Договором форми актів затверджуються комітетом.
Комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; визнає зберігачу природні витрати матеріальних цінностей при зберіганні, а також нестачі понад природні витрати, спричинені покращенням якості, на підставі актів зачистки, затверджених Державною хлібною інспекцією та зменшує кількості продукції на ці втрати та нестачі (пункти 3.1 - 3.3 Договору).
Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (пункт 4.1 Договору).
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач, в порушення умов договору, не здійснив сплату належних коштів за відповідальне зберігання зерна, що було здійснено позивачем.
Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, мотивує це тим, що позивачем допущені порушення умов договору в частині освіження зерна, переданого на зберігання, за що передбачена відповідальність ЗУ «Про державний матеріальний резерв» та оскільки акти по відшкодуванню витрат не були підписані з причин, вище зазначених, у відповідача відсутній обов'язок зі сплати визначених позивачем коштів.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі - Закон) відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Як вірно було встановлено місцевим судом, між позивачем та відповідачем був укладений договір відповідального зберігання, в даному конкретному випадку, зерна.
Пунктом 7.3 договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.
Відповідно до п. 1.4 договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
В матеріалах справи наявна копія наказу Державного комітету України з державного матеріального резерву № 95 від 29.04.2011, відповідно до якого встановлено з 01.05.2011 розмір витрат з відповідального зберігання зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, які належать до сфери управління Держкомрезерву в розмірі 15 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тонни в місяць.
Відповідно до копії актів відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву України, які долучені позивачем до матеріалів справи, за період з 01.01.2015 по 01.01.2016 позивачем було надано відповідачу послуг із зберігання зерна на загальну суму 7220569,80 грн.: № 1 на суму 602806,26 грн.; № 2 на суму 602806,26 грн.; № 3 на суму 602806,26 грн.; № 4 на суму 602806,26 грн.; № 5 на суму 602806,26 грн.; № 6 на суму 602806,26 грн.; № 7 на суму 600622,04 грн.; № 8 на суму 600622,04 грн.; № 9 на суму 600622,04 грн.; № 10 на суму 600622,04 грн.; № 11 на суму 600622,04 грн.; № 12 на суму 600622,04 грн.
Відповідачем оплату наданих послуг здійснено лише частково, на загальну суму 4217459,60 грн., що підтверджується такими платіжними дорученнями: від 30.03.2015 № 305 на суму 602 806,26 грн.; від 30.07.2015 № 394 на суму 602806,26 грн.; від 04.09.2015 № 1083 на суму 602806,26 грн.; від 04.09.2015 № 1084 на суму 602806,26 грн.; від 16.09.2015 № 1120 на суму 602806,26 грн.; від 05.10.2015 № 1216 на суму 600622,04 грн. та банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.
У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Умовами договору сторони не визначили строку, до якого має бути здійснена щомісячна чи загальна за рік оплата послуг із відповідального зберігання зерна.
Проте, зважаючи на те, що відповідачем не здійснювалось перерахування коштів на виконання умов договору, починаючи з серпня 2015, позивач звертався до відповідача із відповідною вимогою про погашення існуючої заборгованості, яка не була виконана відповідачем із посиланням на відсутність асигнувань загального фонду на відшкодування витрат, пов'язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зокрема посилався на те, що ним не підписані акти про відшкодування витрат з № 6 по № 12, у зв'язку із порушенням позивачем умов договору щодо освіження зерна.
Проте, колегія суддів не приймає дані зауваження до уваги, з огляду на те, що умовами договору та положеннями ЗУ «Про державний матеріальний резерв» не визначено такої підстави для звільнення чи відстрочення сплати коштів за відповідальне зберігання матеріальних цінностей, як невиконання зберігачем обов'язку щодо своєчасного освіження (поновлення) зерна.
При наявності вказаних порушень з боку зберігача, та доведеності такого порушення, відповідач не позбавлений можливості щодо подання окремого позову для стягнення штрафу, розмір якого визначений умовами вказаного вище закону України.
Щодо не підписання відповідачем актів про відшкодування витрат, колегія суддів зазначає, що як вбачається із усних пояснень, наданих представником відповідача в суді апеляційної інстанції, відповідач отримав всі 12 актів від позивача, проти розміру коштів та обсягу зерна, що в них зазначений не заперечував (з урахуванням зменшення кількості зерна, починаючи з акту № 6, та відповідно, зміни вартості такого зберігання), будь-яких зауважень чи заперечень щодо направлених позивачем актів, останньому не направляв, а також не здійснювалось між сторонами узгодження відстрочення сплати коштів за виконання зберігачем умов договору від 08.01.2009.
Крім того, відповідачем було перераховано на рахунок позивача кошти на виконання умов договору за актом № 6 та 7 в повному обсязі, не зважаючи на те, що такі акти зі сторони відповідача не були підписані.
Отже, зважаючи на викладене, відповідачем допущено порушення умов договору відповідального зберігання та не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача, а тому позовні вимоги, заявлені позивачем в розмірі 3003110,20 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Державного підприємства "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів", а тому апеляційна скарга Державного агентства резерву України не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Державного агентства резерву України залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі № 910/16733/16- без змін.
Матеріали справи № 910/16733/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко