Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" січня 2017 р.Справа № 922/4022/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
при секретарі судового засідання Сінченко І.В.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Мегабанк", м. Харків
про стягнення 1125000,00 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_3, довіреність №2628 від 30.11.2016;
відповідача - не з'явився
3-ої особи - Виговської А.В., довіреність №13-798/16д від 14.12.2016
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованості в сумі 1125000,00 грн.
Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товару №01-04/2016 від 01.04.2016 щодо оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 листопада 2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07 грудня 2016 року о 11:30 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.
Відповідач 06.12.2016 через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву (вх. №41669), в якому він визнає позов та просить суд розглядати справу без його участі.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, задовольнив його, як таке, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
07.12.2016 до суду від ПАТ "Мегабанк" надійшло клопотання (вх. №42123), в якому заявник просить суд допустити його до участі у даній справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення по справі безпосередньо впливатиме на його права.
В обґрунтування заявленого клопотання заявник посилався на те, що 08.12.2010 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "Мегабанк" було укладено кредитний договір №22в/2010, за яким у відповідача (позичальник) наявна значна сума заборгованості, а тому Банк як кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна відповідача та його грошових коштів, отже рішення у цій справі про стягнення значної суми боргу вплине на права кредитора Публічного акціонерного товариства "Мегабанк".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 грудня 2016 року прийнято до розгляду клопотання Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" про вступ до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та розгляд справи відкладено на 20 грудня 2016 р. о 10:30 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 грудня 2016 року допущено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" та розгляд справи відкладено на 16 січня 2017 р. о 12:30 год.
Представники 3-ої особи 16 січня 2017 р. надали відзив на позовну заяву (вх. №1054), який судом долучено до матеріалів справи.
У відзиві на позовну заяву представники 3-ої соби заперечують проти позову, зокрема вважають, що договір поставки товару №01-04/2016 від 01.04.2016 має бути визнаний судом недійсним відповідно до ст. 83 ГПК України, у зв'язку з тим, що договір поставки укладений між сторонами не спрямований на реальне настання правових наслідків та має на меті лише штучне нарощування заборгованості у відповідача, оскільки основними видами діяльності відповідача за код КВЕД 77.33 є надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп'ютери; за код КВЕД 55.20 є діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; за код КВЕД 55.90 є діяльність інших засобів тимчасового розміщування; за код КВЕД 68.20 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); за код КВЕД 33.13 є ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.
Крім того, представники 3-ої особи 16 січня 2017 р. надали клопотання про продовження строку вирішення спору по справі поза межами двох місячного строку на 15 днів (вх. №1320), у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача та необхідністю надання додаткових доказів по справі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 січня 2016 року задоволено клопотання 3-ої особи про продовження строку розгляду спору поза межами двох місячного строку на 15 днів, продовжено строк розгляду спору поза межами двох місячного строку на 15 днів та розгляд справи відкладено на 25 січня 2017 р. о 12:00 год.
Позивач 24 січня 2017 року через канцелярію суду надав письмові заперечення на відзив 3-ої особи (вх. №2180), в яких позивач заперечує проти доводів 3-ої особи, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначає, що він як продавець товару за Договором, не мав перевіряти який намір в подальшому щодо такого товару має покупець при його придбанні та намір сторін щодо реального настання наслідків, обумовлених даним Договором (перехід права власності на товар) підтверджується тим, що Договір було укладено, він містить всі суттєві умови, сторонами було узгоджено асортимент, кількість та ціну товару відповідно до Додатку № 1 до Договору, і саме такий товар було фактично передано у власність покупцю, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 01.04.2016р. А також зазначає, що відповідач підтвердив і факт укладання Договору, і факт отримання ним товару за таким Договором, і факт існування заборгованості за його несплату. Крім того, позивач зазначає, що жодною нормою діючого законодавства України не передбачена необхідність укладання договорів виключно в межах переліку видів діяльності фізичної особи - підприємця та закріплення за фізичною особою-підприємцем певних видів діяльності є необхідним виключно для цілей оподаткування такого підприємця.
Відповідач в судове засідання не з'явився, проте 24 січня 2017 року через канцелярію суду надав письмові заперечення на відзив 3-ої особи (вх. №21193), в яких відповідач заперечує проти доводів 3-ої особи, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначає, що він дійсно мав намір придбати у власність апаратуру і супутні товари, визначені в Додатку № 1 до Договору поставки товару № 01-04/2016 від 01.04.2016р. та отримав товар за Договором, до того ж в переліку його видів діяльності міститься в тому числі ремонт та технічне обслуговування електро- та радіо компонентів, передавальної апаратури, апаратури для приймання, запису та відтворення звуку і зображення. Крім того, зазначає, що Товар, що ним був придбаний за Договором поставки товару № 01-04/2016 від 01.04.2016р., мав дуже вигідну для нього вартість та він мав намір відремонтувати його та в подальшому використовувати згідно найбільш вигідних пропозицій, а у випадку прийняття рішення щодо подальшого продажу такого товару, він безумовно вніс би відповідний вид діяльності фізичної особи-підприємця до свого переліку.
Представник 3-ої особи 25.01.2017 через канцелярію суду надав супровідним листом додаткові документи, зазначені у додатку, які долучені судом до матеріалів справи.
Позивач в судовому засіданні 25.01.2017 підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
В судовому засіданні представник 3-ої особи заперечував проти позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Крім того, представник 3-ої особи заявив усне клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви на декілька днів, у зв'язку з необхідністю ознайомлення з письмовими запереченнями позивача та відповідача.
Представник позивача не заперечував проти оголошення в судовому засіданні перерви на декілька годин, але вважає, що перенесення судового засідання на більш пізніший термін є безпідставним.
Розглянувши клопотання 3-ої особи про оголошення перерви у судовому засіданні на декілька днів, суд вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За статтею 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.
Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ч.4 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Як вбачається з матеріалів справи всім учасникам судового процесу створені належні умови для надання ними доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів в порядку підготовки справи до розгляду.
Отже, зазначені обставини не є підставою для відкладення розгляду справи та не порушують права та охоронювані законом інтересів учасників судового процесу.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача та представника 3-ї особи, суд встановив наступне.
01 квітня 2016 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Покупець) був укладений договір поставки товару №01-04/2016 (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору за даним Договором Продавець зобов'язується передати у власність Покупця апаратуру та супутні товари (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується його прийняти та сплатити за нього визначену Договором грошову суму.
Згідно з п.1.2. Договору асортимент, кількість та ціна Товару викладені у Додатку 1, який є невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до п.2.1., п.2.2., п.2.3. Договору Продавець зобов'язаний передати Товар Покупцю у повному обсязі та забезпечити Покупця такими документами щодо Товару: видаткова накладна. Перехід права власності відбувається в момент передачі Товару, що оформлюється видатковою накладною. Передання Товару Покупцеві здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2010) склад Покупця: АДРЕСА_1 (надалі "Пункт Поставки"), протягом 3 календарних днів з дати підписання даного Договору. Покупець зобов'язаний прийняти Товар та підписати всі необхідні документи, що засвідчують приймання. Датою поставки вважається дата, визначена в видатковій накладній, підписаній сторонами.
Згідно з п.3.1. Договору загальна ціна Товару, що поставляється за цим Договором становить 1125000,00 грн., ПДВ не передбачено.
Відповідно до п.3.3. Договору оплата Товару здійснюється у готівковій формі або у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з поточного банківського рахунку Покупця на поточний банківський рахунок Продавця протягом 2 днів з моменту отримання Товару.
Згідно з п.4.1.1. Договору Продавець зобов'язаний передати Покупцеві Товар, визначений цим Договором. Товар повинен бути належної якості, комплектності та відповідати асортименту, узгодженому Сторонами у Додатку 1 до Договору.
Відповідно до п.4.2.2. Договору Покупець зобов'язаний оплатити Товар згідно з умовами визначеними п. 3 Договору.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.6.1. Договору).
На виконання умов Договору позивачем відповідачу було поставлено товар на загальну суму 1125000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1 від 01.04.2016 (а.с. 12) та визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Втім, відповідач за поставлений товар не розрахувався та заборгованість не оплатив.
Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті товару поставленого за договором по вищевказаній видатковій накладній становить 1125000,00 грн.
Отже, відповідач порушив умови договору щодо строків розрахунків за одержаний товар та не здійснив його оплату в повному обсязі та в обумовлені строки.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару та діючого законодавства, тому визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару №01-04/2016 від 01.04.2016 у розмірі 1125000,00 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Щодо клопотання 3-ої особи про визнання договору поставки товару №01-04/2016 від 01.04.2016 недійсним на підставі п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України, суд відхиляє його виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарським судам України роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно - правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами договору було вчинено дії з виконання спірного договору, внутрішня воля сторін договору відповідала зовнішньому її прояву, а факт невиконання умов договору з боку відповідача щодо оплати отриманого ним товару не свідчить про наявність підстав вважати такий договір фіктивним.
Крім того, стосовно доводів 3-ої особи про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки відповідач за визначеними йому видами економічної діяльності не мав права здійснювати підприємницьку діяльність, пов'язану з предметом даного договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
Отже, аналіз вищезазначеної норми права, дає суду підстави дійти висновку, що відсутність у суб'єкта господарювання записів щодо можливості здійснення ним певної діяльності та, відповідно, вчинення тих чи інших правочинів не тягне за собою визнання таких правочинів за їх участю недійсними.
За таких обставин суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 16875,00 грн.
Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33-35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61064, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61058, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заборгованість в сумі 1125000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 16875,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 30.01.2017 р.
Суддя І.О. Чистякова