79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.01.2017р. Справа № 914/2853/16
За позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства “Червоноградтеплокомуненерго”, Львівська область, м. Червоноград
про стягнення 2789394,52 грн. заборговності за договором купівлі-продажу природного газу
Суддя Н.Мороз
При секретарі М.Бурак
Представники:
Від позивача: н/з
Від відповідача: ОСОБА_1
Суть спору:
Позовну заяву подано Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», Львівська область, м.Червоноград про стягнення 2789394,52 грн. заборговності за договором купівлі-продажу природного газу.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 11.11.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.11.2016р. В судових засіданнях 29.11.2016р. та 20.12.2016р. оголошувались перерви, про що представники сторін ознайомлені під розписку. Крім того, ухвалою суду від 20.12.2016р. продовжено строк вирішення спору до 26.01.2017р. Для дослідження та з'ясування всіх обставин даної справи, 17.01.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.
В судове засідання 26.01.2017р. представник позивача не з'явився. Позовні вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №2157/15-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу від 08.12.2014р., несвоєчасною оплатою відповідачем за переданий газ всупереч умовам п.6.1. договору та простроченням сплати основного боргу, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 2050032,41 грн. пені нарахованої за неналежне виконання зобов'язань на підставі п.7.2. договору, 144019,23 грн. 3 % річних та 595342,88 грн. інфляційних втрат нарахованих на підставі ст.625 ЦК України. Згідно заперечення на відзив від 13.01.2017р. представник позивача зазначив, що спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання №2120 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету від 16.08.2016р. на яке посилається відповідач згідно відзиву від 29.11.2016р. не розповсюджується на відносини, які виникли до його укладення, тобто на договірні зобов'язання між сторонами, яки виникли до його підписання. Крім того, просить звернути увагу, що спільне протокольне рішення, жодним чином не вносить змін до укладеного між сторонами договору, не встановлює та не змінює для сторін жодних прав та обов'язків, які встановлені договором. Позов просить задоволити.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, 25.01.2017р. подав відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач проти позовної заяви не заперечив. Посилається на важке матеріальне становище відповідача, наявність збитків, арешт рахунків підприємства, наявністю заборгованості по сплаті податків за період з серпня 2015р. по грудень 2016р. та заборгованістю по заробітній платі з серпня 2016р. по грудень 2016р. Просить суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені) на 50 % та відстрочити виконання рішення господарського суду Львівської області на 6 місяців.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов”язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Однією з підстав виникнення зобов”язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
08.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (позивач, за договором - продавець) та Комунальним підприємством «Червоноградтеплокомуненерго» (відповідач, за договором - покупець) укладено договір №2157/15-ТЕ-21 купівлі - продажу природного газу з додатковими угодами №№1-5 до договору.
Відповідно до умов п.1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п.1.2. договору).
Обсяги передачі газу протягом 2015р., у тому числі по місяцях кварталів передбачені п.2.1 договору.
Згідно п.3.3. договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі газу.
Відповідно до вимог п.6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
В силу п.9.3 укладеного договору, сторонами збільшено позовну давність - строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав встановлюється тривалістю у 5 років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11. договору).
На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом січня - грудня 2015р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 28656851,73 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, підписаними та скріпленими печатками сторін ( в матеріалах справи). Дану обставину відповідач не заперечував.
Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань щодо несвоєчасної оплати за переданий газ в порушення умов договору, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 2050032,41 грн. пені нарахованої за неналежне виконання зобов'язань на підставі п.7.2. договору, 144019,23 грн. 3 % річних та 595342,88 грн. інфляційних втрат нарахованих на підставі ст.625 ЦК України за неналежне виконання зобов'язань.
Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно вимог ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.1. ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 ЦК України).
Згідно приписів ч.1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, відтак, твердження відповідача щодо відсутності вини у простроченні оплати за отриманий природний газ не може звільнити його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання. Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.7.2. договору, у разі невиконання покупцем п.6.1. договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.
Відтак, у відповідності до умов договору, у зв'язку простроченням строків оплати та неналежним виконанням зобов'язань, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у розмірі 2050032,41 грн. (розрахунок в матеріалах справи).
Крім того, згідно з ч. 2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі наведеного, перевіривши проведений розрахунок, суд встановив, що позивачем за прострочення виконання зобов'язання правомірно нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 144019,23 грн. та 595342,88 грн. інфляційних втрат відповідно до поданого розрахунку (в матеріалах справи).
Згідно відзиву на позовну заяву від 25.01.2017р., відповідач просить суд зменшити розмір неустойки (пені) на 50%. Ствердив, що заборгованість виникла з незалежних від підприємства обставин, у зв'язку з невідповідністю затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на їх виробництво. Посилається на надмірно великий розмір пені заявленої до стягнення порівняно із збитками позивача та важке фінансове становище підприємства відповідача. В підтвердження скрутного фінансового становища подано документи звітного характеру за 2016р. Згідно поданого звіту про фінансові результати за 9 місяців 2016р., збитки підприємства становили 14709 млн. грн.
Згідно ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 ГК України закріплено право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Крім того, право на зменшення неустойки передбачено п.3 ст. 83 ГПК України, згідно якої, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення суду, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Виходячи з конкретних обставин справи, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати. При цьому, право суду на зменшення, зокрема пені, застосовується в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Згідно вимог ч.3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, вирішуючи питання, в тому числі й з власної ініціативи, про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суду об'єктивно оцінює: чи є даний випадок винятковим, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінка винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення).
Суд звертає увагу позивача, що нарахування штрафних санкцій є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання і не може бути способом збагачення.
Враховуючи те, що відповідач є комунальним підприємством, фінансування кого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню, підприємства, установам, організаціям, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, скрутне фінансове становище підприємства та збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості, що вбачається зі звіту про фінансові результати за 9 місяців 2016р., згідно якого вбачається збиток підприємства в розмірі 14709 млн. грн. та наявну дебіторську заборгованість, що слугувала причиною неналежного виконання зобов'язань; також беручи до уваги погашення відповідачем суми основного боргу, а відтак виконання зобов'язання, хоч і в порушення строків, встановлених договором, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, суд дійшов висновку зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% та стягнути з відповідача 1025016, 20 грн. пені.
Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань по оплаті за переданий газ становить 1025016, 20 грн. - пені, 595342,88 грн. - інфляційних втрат та 144019,23 грн. - 3% річних. Доказів зворотнього суду не надано.
Крім того, згідно відзиву на позовну заяву відповідач просить суд відстрочити виконання рішення господарського суду на 6 місяців.
Так, відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно п.7.1.1 та п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” відстрочкою є відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Господарсько-процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з винятковими (об'єктивними, непереборними) та виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Отже, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу відстрочки виконання судового рішення.
При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки як для відповідача (боржника) при виконання рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом так і для позивача (стягувача) при затримці виконання рішення.
Частина 2 ст. 181 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які звільняють боржника від господарсько-правової відповідальності.
За змістом ч. 4 ст. 193 ГК, ст. 529 ЦК України, управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
З огляду на викладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, наведені обставини справи та відсутність доказів в підтвердження того, що у відповідача з'являться у майбутньому кошти необхідні для погашення заборгованості, суд дійшов висновку в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців відмовити.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 року № 6, п.10 визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання зобов'язань, а відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, суд дійшов до висновку позовні вимоги задоволити частково.
Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 526, 530, 550, 551, 599, 612, 625 ЦК України, ст.ст.193, 230, 232, 233 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», м.Червоноград, вул.Промислова, 1 (код ЄДРПОУ 23966248) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 (код ЄДРПОУ 20077720) - 1025016, 20 грн. - пені, 595342,88 грн. - інфляційних втрат та 144019,23 грн. - 3% річних та 41841,00 грн. - судового збору.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Рішення складено 30.01.2017р.
Суддя Мороз Н.В.