ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.01.2017Справа №910/22319/16
За позовомВійськової частини НОМЕР_1
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТЕМП-3000"
простягнення грошових коштів
Суддя Дупляк О. М.
Представники сторін:
від позивача: Іванов І. Д. за довіреністю; Гончаренко Д.О. за довіреністю;
від відповідача: Галь Є.С. за довіреністю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ТЕМП-3000" про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.12.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 розгляд справи відкладено на 16.01.2017.
В судовому засіданні 16.01.2017 судом було оголошено перерву до 23.01.2017.
В судове засідання 23.01.2017 представники сторін з'явилися. Представник позивача подав суду заяву, якою уточнив найменування позивача як: «Військова частина НОМЕР_1 », пославшись на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка була задоволена судом.
Представники сторін в судовому засіданні надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач проти задоволення повних вимог заперечив.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю п. 3.1. договору про закупівлю засобів індивідуального захисту № 218-14 від 15.09.2014 вимогам Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів», в частині включення в оплату податку на додану вартість.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та обґрунтовує свої заперечення положеннями ст. 4 Податкового кодексу України, згідно якої при встановленні пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року та ст. 632 Цивільного кодексу, згідно якої зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
У судовому засіданні 23.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилається позивач, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як підтверджено матеріалами справи, 15.09.2014 між позивачем, як замовником та відповідачем, як постачальником було укладено договір про закупівлю засобів індивідуального захисту № 218-14 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується виготовити та передати замовнику у власність жилети «Панцир 3-95М» 4 класу захисту (далі - товар) (код відповідно до ДК 016:2010:2), зазначений у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до п. 3.1 договору, загальна сума договору складає 112 067, 40 грн, в тому числі ПДВ - 18 670, 40 грн.
Розрахунки згідно п. 4.1 договору, проводяться шляхом оплати по факту поставки товару.
Відповідно до п. 10.1 договору, він набирає чинності з дня його підписання сторонами, дата закінчення строку дії договору 31.12.2014.
Видаткова накладна №РН-С01091 від 15.09.2014 свідчить про поставку та отримання товару - бронежилет "Панцир 3-95 М" 4 кл. у кількості 59 шт на суму 112 076, 40 грн, в тому числі ПДВ 18 679, 40 грн.
Згідно платіжного доручення № 2234 від 18.09.2014, відповідач оплатив поставлений товар на суму 112 076, 40 грн.
В подальшому, 04.12.2014 позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 1 про повернення ПДВ до військової частини НОМЕР_1 на суму 18 679, 40 грн, в якій враховуючи положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" від 01.07.2014 №1561-VII (вступив в дію з 23.07.2014) просив відповідача виготовити та передати до військової частини НОМЕР_1 бронежилети «Панцир 3-95М» 4 класу захисту у кількості 11 штук, а решту коштів у кількості 1 257, 40 грн повернути на рахунок військової частини НОМЕР_1 . До претензія позивачем була додана додаткова угода до договору.
Відповідач відмовив у задоволенні вимоги позивача враховуючи, що жодних змін до договору про закупівлю сторонами не погоджено, отже попередні вимоги договору про закупівлю є чинні. Крім того, відповідач у листі від 05.12.2014 №1152 зазначив, що оскільки за період липень 2014 року по вересень 2014 ТОВ "НВП "Темп-3000" здійснювало облік ПДВ на загальних підставах, та грошові кошти від позивача надходили на рахунки підприємства з ПДВ, то податкові зобов'язання визначені в декларації з податку на додану вартість та сплачені до бюджету у повному обсязі, тому повернення ПДВ є не можливим.
Відмова відповідача повернути вартість сплаченого ПДВ, стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним в частині включення в оплату податку на додану вартість договору та про стягнення з відповідача 18 679, 40 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до Закону України від 01.07.2014, №1561-VII "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" (дата набрання чинності 23.07.2014), підрозділ 2 розділу XX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 13 - 17, ст. 112) доповнено пунктом 32 такого змісту:
“Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України:
спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону; ниток для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 5402 11 00 00 та 5407 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; тканин (матеріалів) для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3921 90 60 00, 5603 14 10 00, 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.
Позивач зазначає, що п. 3.1 договору повністю не відповідає вимогам Закону України "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" в частині включення в оплату податку на додану вартість.
За приписами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.628 ЦК України, ст.180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 ЦК України, ст.180 ГК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, станом на день звернення з даним позовом договір є виконаним сторонами в повному обсязі - товар поставлений відповідачем та оплачений позивачем. Вказане виключає можливість зміни ціни в договорі укладеному між стронами.
В пункті 32 Закону України від 01.07.2014, № 1561-VII "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" йдеться про те, що тимчасово звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України, при цьому, що в даному випадку, на підставі договору відбулась поставка продукції - бронежилетів без ввезення їх на митну територію України та постачання на митній території України.
Зі змісту п.32 Закону України від 01.07.2014, № 1561-VII "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів", вбачається, що він стосується продукції оборонного призначення та тимчасовий режим звільнення від оподаткування поширюється при постачанні цієї продукції для цілей антитерористичної операції.
В договорі відсутні посилання на те, що бронежилети "Панцир 3-95 М" 4 кл. у кількості 59 шт постачається для використання в оборонних цілях при проведення антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану. Крім того, позивачем не надано суду доказів належності обумовленого договором товару саме кодам УКТ ЗЕД, зазначеним в Законі України "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів".
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За приписами ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Аналогічну позицію наведено у п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок позивача (ст. 49 ГПК України).
Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 30.01.2017.
Суддя О. М. Дупляк