79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.01.2017р. Справа№ 914/3014/16
За позовом: Міністерства соціальної політики, м. Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Трускавецькурорт”, м.Трускавець, Львівська область
про стягнення 12406,99 грн.
Суддя Н. Мороз
При секретарі М.Бурак
Представники:
Від позивача: н/з
Від відповідача: ОСОБА_1
Суть спору:
Позовну заяву подано Міністерством соціальної політики, м. Київ до Приватного акціонерного товариства “Трускавецькурорт”, м.Трускавець, Львівська область про стягнення 12406,99 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.11.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.12.2016р. Для дослідження та з'ясування всіх обставин даної справи, 20.12.2016р. та 12.01.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
В судове засідання 26.01.2017р. позивач явки повноважного представника не забезпечив. Позовні вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №13/85-ВТ про закупівлю за державні кошти санаторно-курортних путівок для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 11.06.2013р., порушенням відповідачем умов п.4.4. договору та поверненням коштів з пропущенням строків виконання зобов'язань щодо повернення доплат вартості путівок за рахунок власних коштів. Позивач посилається на те, що відповідач мав повернути суму 103 391, 60 грн. відповідно до умов договору у строк до 20.11.2013, проте взяті на себе зобов'язання не виконав, зазначена сума за актом звірки від 11.11.2013р. за сезон «Літо» 2013 року була повернута 02.12.2013р. з простроченням на 12 днів. У зв'язку неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача 12 406, 99 грн. пені нарахованої на підставі п.6.2.1. договору. Позов просить задоволити.
Представник відповідача в судове засідання з"явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Посилається на відсутність правових підстав для стягнення пені в сумі 12406,99 грн. нарахованої у розмірі 1 % від суми невчасно повернених коштів, оскільки розмір пені передбачений договором перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачуються пені. Крім того, відповідач посилається на сплив позовної давності, встановленої в ст.258 ЦК України. В позові просить відмовити.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, створивши у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов”язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Однією з підстав виникнення зобов”язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
11.06.2013р. між Міністерством соціальної політики України (позивач, за договором - замовник) та Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів «Трускавецькурорт» (відповідач, за договором - виконавець) укладено договір №13/85-ВТ про закупівлю за державні кошти.
Згідно умов п.1.1 даного договору, виконавець зобов'язується у 2013 році надати санаторно-курортні путівки для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно із специфікацією, що зазначена у додатку № 1 до цього договору, у порядку, встановленому цим договором, та надати відповідно за путівками послуги із санаторно-курортного лікування за відповідним профілем захворювання, а замовник зобов'язувався оплатити надані санаторно-курортні путівки у порядку, за цінами та у строки, встановленні цим договором. Обсяги закупівлі, передбачені додатком №1 до договору, можуть бути зменшені з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (п.1.3 договору).
Так, згідно зі специфікацією як додатком №1 до договору, відповідач зобов'язався надати позивачу 8180 путівок загальною вартістю 32228292, 00 грн.
Пунктом 3.2 договору передбачено, оплата санаторно-курортних путівок здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошової допомоги для компенсації вартості санаторно-курортному закладу виконавця.
На виконання умов п.1.1 договору, відповідачем надано позивачу в загальному розмірі 8180 путівок, що підтверджується накладною №1 від 14.06.2013р., №2/85 від 05.08.2013р. та №3/85 від 11.11.2013р. (в матеріалах справи). При цьому, на виконання взятих на себе зобов'язань позивачем перераховано на рахунок відповідача та оплачено за санітарно-курортні путівки кошти в загальному розмірі 32228292,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №74 від 18.07.2013р., №82 від 30.07.2013р., №94 від 22.08.2013р., №172 від 25.09.2013р., №217 від 23.10.2013р., №253 від 22.11.2013р., №297 від 18.12.2013р. долученими до матеріалів справи.
Відповідно до п.4.2. договору виконавець надає замовнику путівки посезонно (літо, осінь та зима) згідно із накладною: на літо - протягом 5 робочих днів з моменту укладення договору, на осінь - до 5 серпня 2013 року, на зиму - до 5 листопада 2013р.
У відповідності до умов п.4.4 договору, не пізніше ніж через 15 календарних днів після завершення відповідного сезону виконавець проводить звірку використання путівок з регіональними органами соціального захисту населення, які здійснювали направлення осіб за санаторно-курортними путівками, а сторони проводять звірку використання санаторно-курортних путівок за сезон, за результатами якої підписується акт про надані послуги із санаторно - курортного лікування між сторонами та здійснюється коригування оплати вартості путівок за рахунок коштів Державного бюджету України та доплати громадянам за рахунок їх власних коштів (у випадках передбачених п.п.1.2.4. та 1.2.5. договору). У випадку оплати вартості частини путівки за рахунок власних коштів виконавець протягом 7 робочих днів з моменту підписання акту за результатами звірки використання путівок повертає кошти державного бюджету, а замовник протягом 7 робочих днів здійснює оплату за рахунок коштів доплати громадян.
Згідно п.4.7 договору, у випадку надання додаткових путівок за кошти невикористаних ліжко-днів або перенесення невикористаних путівок на наступний сезон санаторно-курортного лікування оплата вартості санаторно-курортних путівок повторно не здійснюється. Такі путівки включаються до акту звірки використання санаторно-курортних путівок за наступний сезон. Кошти за невикористані ліжко-дні за оплаченими санаторно-курортними путівками та невикористані путівки повертаються виконавцем на реєстраційний рахунок замовника після проведення звірки використання путівок за останній сезон оздоровлення згідно із графіком заїздів за цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, згідно акту звірки від 11.11.2013р. використання санаторно-курортних путівок для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за договором від 11.06.2013р. №13/85-ПТ за сезон «ЛІТО» 2013р. відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу з небюджетного рахунку доплату вартості путівок за рахунок власних коштів з урахуванням не використаних ліжко-днів в сумі 103391,60 грн. Судом встановлено, що кошти в загальному розмірі 206780, 60 грн. з яких 103391,60 грн. як доплата за рахунок власних коштів за актом звірки від 11.11.2013р. за сезон «Літо» 2013року були повернуті позивачу 02.12.2013р., що підтверджується випискою по банківському рахунку №35213030004117 Міністерства соціальної політики України за 02.12.2013р. (в матеріалах справи).
Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов п.4.4. договору та пропущення строків виконання зобов'язання щодо повернення коштів як доплати вартості путівок, позивачем нараховано відповідачу 12406,99 грн. пені.
Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6.2. договору, у разі порушення виконавцем своїх зобов'язань за цим договором замовник може вимагати сплати наступних штрафних санкцій: за прострочення виконавцем суми коштів, сплаченої за рахунок коштів Державного бюджету України, за результатами звірки використання путівок за відповідний сезон відповідно до п.4.4. цього договору - пені у розмірі 1% суми коштів, яка підлягала поверненню, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної суми.
На підставі п.6.2.1 договору, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та порушенням строків оплати, позивачем нараховано відповідачу 12406,99 грн. пені за період з 20.11.2013р. по 01.12.2013р.
У відповідності до положень ст. 231 ГК України визначено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Водночас, згідно ч.2. ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Поряд із цим, відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Окрім того, пунктом 2.9 Постанов Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. №14 роз'яснено, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Таким чином, перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем застосовано розмір пені, який перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а відтак, здійснивши самостійно перерахунок пені у відповідності до чинного законодавства суд встановив, що сума пені за період з 20.11.2013р. по 01.12.2013р. становить 441,89 грн.
Відтак, станом на день розгляду справи, враховуючи проведений перерахунок, заборгованість позивача перед відповідачем за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань складає 441,89 грн. Доказів зворотнього суду не надано.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві на позовну заяву (від 12.12.2016р. вх. №49762/16) заявлено про застосування позовної давності. Відповідач зазначив, що перебіг строку позовної давності розпочався коли позивач дізнався про порушення свого права, а саме з 02.12.2013р., а саме, з моменту оплати та виникнення зобов”язання про сплату пені. Відтак, відповідач вважає, що станом на дату подання позовної заяви строк позовної давності для вимоги позивача про стягнення пені сплив, що у відповідності до ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Водночас, згідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
В силу ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно абз.7 п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (зі внесеними змінами та доповненнями), законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК).
Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
В силу ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності та зважаючи на сплив строку позовної давності до правомірно заявлених позовних вимог, а також враховуючи відсутність пояснень позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд дійшов висновку в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку в позові відмовити повністю у зв'язку зі спливом позовної давності.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 256, 257, 258, 261, 267, 526, 549, 530, 610, 612 ЦК України, ст. 193,216, 218, 231, 343 ГК України, ст.ст. 32, 33, 38, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-
В позові відмовити повністю.
Рішення складено 30.01.2017р.
Суддя Мороз Н.В.