79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.01.2017р. Справа№ 914/2880/16
Господарський суд Львівської області у складі судді Блавацької-Калінської О.М., при секретарі Кияк І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів
до відповідача: Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго», м.Стрий Львівської області
про: стягнення 7 178,42 грн.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 25.12.2015 р.)
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 08.01.2017 р.)
Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» заявлено позов до Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» про стягнення 7 178,42 грн.
Ухвалою суду від 15.11.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 05.12.2016 року.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
Ухвалою від 05.12.2016 р., відповідно до ст.69 ГПК України, продовжено строк вирішення спору.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві по суті спору. Зокрема, зазначив, що спільне протокольне рішення не є правочинами в розумінні положень ЦК України, спрямованими на зміну умов договору про постачання електроенергії, не вносять жодних змін і доповнень до нього, як це, зокрема, передбачено п.9 договору. Зі змісту спільного протокольного рішення не вбачається волевиявлення обох сторін (чи навіть однієї сторони) щодо внесення змін до договору стосовно порядку здійснення розрахунків між сторонами, зміни строків оплати поставленої електричної енергії. Як вказує позивач, спільне протокольне рішення не змінює правовідносини сторін за договором та не впливає на права, обов'язки і відповідальність відповідача за договором про постачання електроенергії.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзиві (вх.№ 48440/16 від 02.12.2016 р.). Зокрема, зазначив, що уклавши спільне протокольне рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету його сторони дійшли згоди про зміну порядку і строків взаєморозрахунків за придбану електричну енергію протягом періоду, у якому виникли спірні правовідносини, а тому відсутні правові підстави передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення 3 % річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за вказаним договором.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
13.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» (постачальник) та Комунальним підприємством «Стрийтеплоенерго» (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 90346, відповідно умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку № 6 «Однолінійна схема».
Згідно з п.2.3.3 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».
Відповідно до п. 4 додатку № 2 до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.
Відповідно до п. 2.1 договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі ПКЕЕ).
Пунктом 2.1.2 договору передбачено, що у випадку зміни чинного законодавства України, зокрема нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини, що виникають з приводу постачання електричної енергії та стосуються предмету цього договору; зобов'язань, прав, обов'язків та відповідальності сторін; порядку визначення та узгодження договірних величин споживання електричної енергії та потужності; порядку обмеження та припинення електропостачання; обліку електричної енергії та порядку розрахунків; відносин із третьою стороною та інших правовідносин, які випливають з приводу постачання електричної енергії, застосовуються положення цих нормативно-правових актів, які мають перевагу перед положеннями цього договору. Сторони зобов'язуються керуватися вимогами цих нормативно-правових актів з дня набрання ними чинності незалежно від внесення змін до цього договору.
Як вбачається з представлених суду доказів та не заперечується представниками сторін, на виконання умов договору протягом січня 2016 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято активну електроенергію в сумі 537391,39 грн.
Підставою звернення позивача з позовом до господарського суду є несвоєчасність здійснення розрахунків за поставлену активну електричну енергію за період січень 2016 р., що стало підставою нарахування позивачем 6 720,22 грн. пені на підставі п. 4.2.1 договору та 458,20 грн. трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. На підтвердження позовних вимог позивачем долучено копія рахунку на оплату електроенергії за спірний період та розрахунки трьох процентів річних і пені.
Відповідач позовні вимоги заперечив повністю, зазначив при цьому, що розрахунки за спірний період проводились на підставі спільних протокольних рішень. Відповідач також стверджує, що внаслідок підписання позивачем спільних протокольних рішень, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків відповідно до договору про постачання електричної енергії № 90346 від 13.11.2007р.
Крім цього, відповідач наголосив на тому, що кошти з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій не проходять через казначейські рахунки теплопостачальних підприємств, а зараховуються в рахунок оплат відповідних бюджетів і по контрагенту ПАТ «Львівобленерго», тому будь-яким чином впливати на вирішення проблем з фінансування даних програм комунальне підприємство не в змозі.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії № 90346 від 13.11.2007 р. позивачем здійснено поставку електроенергії відповідачу у січні 2016 р. на суму 537 391,39 грн.
Зокрема, згідно з рахунком ПАТ «Львівобленерго» №300501/67560-1 за січень 2016 року відповідачу нараховано 537 391,39 грн. за активну енергію. Строк оплати визначено до 27.02.2015 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в порушення умов договору № 90346 від 13.11.2007р. відповідач не провів вчасної оплати поставленої електричної енергії за січень 2016 року.
Пунктом 2.1.2 договору передбачено, що у випадку зміни чинного законодавства України, зокрема нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини, що виникають з приводу постачання електричної енергії та стосуються предмету цього договору; зобов'язань, прав, обов'язків та відповідальності сторін; порядку визначення та узгодження договірних величин споживання електричної енергії та потужності; порядку обмеження та припинення електропостачання; обліку електричної енергії та порядку розрахунків; відносин із третьою стороною та інших правовідносин, які випливають з приводу постачання електричної енергії, застосовуються положення цих нормативно-правових актів, які мають перевагу перед положеннями цього договору. Сторони зобов'язуються керуватися вимогами цих нормативно-правових актів з дня набрання ними чинності незалежно від внесення змін до цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» Головним управлінням Державної казначейської служби України (сторона №1), Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації (сторона №2), енергопостачальною компанією ПАТ «Львівобленерго» (сторона № 3) та ДП «Енергоринок» (сторона остання) було підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету з бюджетної заборгованості перед підприємствами ЖКГ з одночасним погашенням заборгованості за спожиту електроенергію перед ПАТ «Львівобленерго» від 20.01.2016 р. (№20/4802 на суму 430 000,00 грн.).
Механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату електроенергії, визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою КМУ № 20 від 11.01.2005 р.
Взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ № 20 від 11.01.2005 р., визначені Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (затверджено наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. № 493/688) (п. 1.1 Порядку).
Відповідно до п.1.2. Порядку від 03.08.2015р. № 493/688 розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку.
Пунктом 5 спільного протокольного рішення передбачено, що усі сторони не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок перераховують кошти стороні наступній.
Таким чином, вказане спільне протокольне рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету передбачають перерахування з Державного бюджету України позивачу заборгованості по компенсації коштів по пільгам і субсидіям за спірний період.
Відтак, підписавши спільне протокольне рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, які, в силу положень п.2.1.2 договору про постачання електричної енергії №90346 від 13.11.2007р., мають перевагу перед положеннями цього договору, їх сторони, в тому числі позивач, погодили порядок і строки погашення заборгованості споживачів перед постачальником електроенергії ПАТ «Львівобленерго», а тому безпідставним є твердження позивача про порушення відповідачем строків оплати отриманої електричної енергії, що передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення процентів річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за вказаним договором.
Заперечення позивача стосовного того, що відповідач не є учасником спільних протокольних рішень і відповідно їх дія не може поширюватися на договірні правовідносини, не може бути взята судом до уваги, оскільки підписуючи спільні протокольні рішення позивач погодився на порядок і механізм отримання коштів за поставлену, в тому числі і відповідачу, електроенергію.
У п. 9 спільного протокольного рішення сторони визначили, що воно вважається укладеним у разі, якщо воно підписане сторонами без розбіжностей та інших додаткових умов. Як вбачається з представлених суду доказів, ПАТ «Львівобленерго» підписало спільне протокольне рішення без жодних зауважень, чим погодилось на визначений порядок розрахунків без участі відповідача.
Також, у п. п. 6, 8 сторони спільного протокольного рішення узгодили те, що несуть відповідальність за недотримання вимог постанови КМУ від 11.01.2005 р. та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію від 03.08.2015р. № 493/688 і невиконання своїх зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням відповідно до чинного законодавства. А усі спірні питання, пов'язані із виконанням спільного протокольного рішення, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
Таким чином, підписуючи спільне протокольне рішення, позивач був поінформований про особливості здійснення розрахунків.
Також, суд наголошує і на тому, що спільне протокольне рішення укладалось на загальну суму, у склад якої входила і сума заборгованості відповідача перед позивачем, визначена зведеним реєстром, який є додатком до протокольного рішення і погоджений його сторонами та скріплений мокрими печатками сторін.
Розрахунки по спільному протокольному рішенні від 20.01.2016 р. проводились на загальну суму 14 437 100,00 грн. Оплата цих коштів була здійснена 10.02.2016 р., що також підтвердив представник позивача.
В матеріалах справи відсутні докази про неприйняття чи повернення коштів, сплачених Департаментом фінансів Львівської ОДА на виконання спільного протокольного рішення в рахунок погашення заборгованості КП «Стрийтеплоенерго» перед енергопостачальною організацією.
Відтак, відповідно до спільного протокольного рішення, заборгованість відповідача за спожиту електроенергію (активну) перед ПАТ «Львівобленерго» за січень 2016 року погашено за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.
Суд також враховує, що з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за електроенергію, у зв'язку з чим вина Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» у простроченні платежів за договором на підставі спільного протокольного рішення відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно ст. 614 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені п. 4.2.1 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом приписів статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
З аналізу матеріалів справи суд встановив, що позивачем отримано грошові кошти в сумі 430 000,00 грн. за поставлену відповідачу в спірному періоді електроенергію.
Позивач не висловив жодних претензій з приводу виконання сторонами своїх зобов'язань згідно спільного протокольного рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20 (зі змінами).
Разом з тим, твердження позивача про те, що відповідач не є учасником спільних протокольних рішень і їх дія не може поширюватись на спірні договірні правовідносини, є необґрунтованим з огляду на положення п.2.1.2 укладеного між ним та КП «Стрийтеплоенерго» договору про постачання електричної енергії № 90346 від 13.11.2007р. Підписавши спільне протокольне рішення, позивач погодився на визначений ним порядок і механізм отримання коштів за поставлену відповідачу електроенергію.
Отже, позовні вимоги, які стосуються виконання зобов'язань по оплаті за спожиту електроенергію в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20 (зі змінами) та спільним протокольним рішенням про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, стороною яких є позивач, не підлягають до задоволення.
Поряд з цим, судом також не встановлено прострочення договірного зобов'язання відповідачем по сплаті решти суми за поставлену електричну енергію в січні 2016 року власними коштами поза межами спільного протокольного рішення. Зокрема, 21.01.2016 року відповідачем було здійснено оплату решти суми в розмірі 107 391,39 грн., що також підтверджено представником позивача.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому кожна суттєва для справи обставина повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.
При цьому за умовами ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).
У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 43, 44, 49, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні 23.01.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 30.01.2017 р.
Суддя Блавацька-Калінська О. М.