79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.01.2017р. Справа№ 914/4156/15
Колегія суддів Господарського суду Львівської області в складі: Головуючий суддя: Пазичев В.М., суддя: Іванчук С.В., суддя: Манюк П.Т., розглянувши матеріали справи:
за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Львів)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада (м. Львів)
про: стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень
Головуючий суддя: Пазичев В.М.
Суддя: Іванчук С.В.
Суддя: Манюк П.Т.
При секретарі: Черменєва В.С.
Представники:
від позивача: Рубель С.П. - довіреність № 2302-вих-2 від 03.01.2017 року.
від відповідача: Не з'явився.
від третьої особи: Не з'явився.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.12.2015 року у справі № 914/4156/15 (суддя Березяк Н.Є.) порушено провадження у справі і прийнято позовну заяву до розгляду.
30.12.2015 року за вх. № 1476/15-01 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 07.12.2015 року у справі № 914/4156/15.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 р. (головуючий суддя Галушко Н.А., судді Кузь В.Л., Орищин Г.В.) відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у прийнятті апеляційної скарги на вказану ухвалу.
Внаслідок тимчасової непрацездатності судді Березяк Н.Є., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи 26.01.2016 р. суддею по справі № 914/4156/15 обрано суддю Пазичева В.М.
02.02.2016 р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшов лист-витребування Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р. вих. № 09-01/340/16 про надіслання матеріалів справи № 914/4156/15 для долучення до касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, б/н від 28 січня 2016 року на ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15 січня 2016 року по справі № 914/4156/15 та подальшого скерування на адресу Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2016 року по справі № 914/4156/15 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.03.2016 р. справу № 914/4156/15 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.04.2016 р.
13.04.2016 року за вх. № 417/16-01 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.03.2016 року у справі № 914/4156/15.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2016 р. (головуючий суддя Данко Л.С., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.) відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у прийнятті апеляційної скарги на вказану ухвалу.
05.05.2016 р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшов лист-витребування Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2016 р. вих. № 09-01/1996/16 про надіслання матеріалів справи № 914/4156/15 для долучення до касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, б/н від 25 квітня 2016 року на ухвалу господарського суду Львівської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2016 року по справі № 914/4156/15 та подальшого скерування на адресу Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2016 року по справі № 914/4156/15 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення.
19.07.2016 року за вх. № 1210/16 справу було повернуто до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою суду від 01.08.2016 року розгляд справи поновлено і призначено до розгляду на 04.08.2016 року. Ухвалою суду від 04.08.2016 року розгляд справи відкладено до 11.08.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін.
10.08.2016 року за вх. № 946/16-01 через канцелярію Господарського суду Львівської області подано апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвали Господарського суду Львівської області від 01.08.2016 року та від 04.08.2016 року по справі № 914/4156/15.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2016 р. (головуючий Скрипчук О.С., судді Зварич О.В., Хабіб М.І.) відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.08.2016 року та апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04.08.2016 року. Як зазначено в постанові Львівського апеляційного господарського суду, як вбачається із ч. 1 ст. 106 ГПК України, зазначеною нормою не передбачено, що ухвали суду про відкладення розгляду справи підлягають оскарженню окремо від рішення суду, відтак це виключає перегляд оскарженої ухвали суду в апеляційному порядку.
01.09.2016 р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшов лист-витребування Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 р. вих. № 09-01/3897/16 про надіслання матеріалів справи № 914/4156/15 для долучення до касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, б/н від 30 серпня 2016 року на ухвали Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2016 року, 04 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року по справі № 914/4156/15 та подальшого скерування на адресу Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2016 року по справі № 914/4156/15 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення. Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключає перегляд судового акта в апеляційному порядку та винесення за наслідками перегляду постанови.
22.11.2016 року за вх. № 3144/16 справу було повернуто до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою суду від 01.12.2016 року призначено колегіальний розгляд справи № 914/4156/15 у складі трьох суддів.
Ухвалою суду від 01.12.2016 року розгляд справи поновлено і призначено до розгляду на 21.12.2016 року.
Ухвалою суду від 21.12.2016 року розгляд справи відкладено до 04.01.2017 року, в зв'язку з відсутністю представників відповідача та третьої особи.
21.12.2016 року за вх. № 1412/16-01 відповідачам подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.12.2016 р. про поновлення провадження у справі. В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.12.2016 р. та повернути позовну заяву та додані до неї документи без розгляду.
22.12.2016 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 разом із додатками на 9 аркушах повернуто скаржнику, що підтверджується копією Списку № 1323 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів за 23.12.2016 року, що долучена до матеріалів справи.
03.01.2017 року за вх. № 1/17-01 відповідачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.12.2016 р. про повернення апеляційної скарги скаржнику. Також, до апеляційної скарги додано заяву про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Фартушка Т.Б., 03.01.2017 року протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів здійснено заміну члена колегії суддів: на суддю Іванчук С.В.
Супровідним листом від 04.01.2017 року № 914/4156/15/7/16 матеріали оскарження ухвали від 22.12.2016 року разом із апеляційною скаргою були направлені на адресу Львівського апеляційного господарського суду. 12.01.2017 року ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 р. (головуючий суддя Дубник О.П., судді Матущак О.І., Скрипчук О.С.) відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у прийнятті апеляційної скарги на вказану ухвалу.
Ухвалою суду від 04.01.2017 року розгляд справи відкладено до 25.01.2017 року, в зв'язку з відсутністю представників відповідача та третьої особи.
Позивач вимог ухвали суду про поновлення від 01.08.2016 року, про відкладення від 04.08.2016 року, про поновлення від 01.12.2016 року, про відкладення від 21.12.2016 року, від 04.01.2017 року не виконав, явку поважного представника в судове засідання забезпечив.
13.04.2016 року за вх. № 16141/16 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
27.12.2016 року за вх. № 51942/16 позивач подав додаткові пояснення по справі.
11.01.2017 року за вх. № 1040/17 позивач подав додаткові пояснення по справі.
25.01.2017 року за вх. № 3217/17 позивач подав клопотання по справі, згідно якого наполягає на розгляді справи по суті та прийняття судового рішення за наявними в справі доказами.
Відповідач вимог ухвали суду про поновлення від 01.08.2016 року, про відкладення від 04.08.2016 року, про поновлення від 01.12.2016 року, про відкладення від 21.12.2016 року, від 04.01.2017 року не виконав, явку поважного представника в судове засідання не забезпечив.
09.08.2016 року за вх. № 32801/16 відповідач подав заяву про видачу копії ухвали суду за 04.08.2016 року.
Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 04.01.2017 р. про відкладення розгляду справи на 25.01.2017 р. є наявна в матеріалах справи копія Списку № 13 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів за 10.01.2017 р.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24.01.2017 р. за № 1002052793 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 79049, АДРЕСА_1.
Відтак, суд виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.
Третя особа вимог ухвали суду про поновлення від 01.08.2016 року, про відкладення від 04.08.2016 року, про поновлення від 01.12.2016 року, про відкладення від 21.12.2016 року, від 04.01.2017 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією Списку № 14 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 10.01.2017 року, а явка третьої особи була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 25.01.2017 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Як зазначено у позовній заяві, 31.01.2008 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - позивач) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8 (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення, загальною площею 162,9 кв. м., а саме: приміщення підвалу, загальною площею 4,6 кв.м., приміщення першого поверху 158,3 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
Позивач звертає увагу на те, що за умовами вказаного Договору (п. 3.3.) не передбачалось оформлення акту приймання-передачі об'єкта, оскільки вказані приміщення вже перебували у фактичному користуванні відповідача на підставі попереднього Договору оренди.
Позивач звертає увагу на те, що Договір укладено на термін до 30.01.2011 року включно (п. 4.1 Договору). Цільове призначення об'єкта оренди визначене в ч.2 даного Договору, а саме об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для виставки образотворчої продукції, виробленої в Україні (111,9 кв.м.), як торгівельний об'єкт з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (17,9 кв.м.), під буфет, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи (33,1 кв. м.).
Згідно з Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року по справі № 5015/2360/12 Договір оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008 р. вважається продовженим до 30 січня 2013 р.
Постановою Вищого Господарського суду від 01.04.2015 р. у справі № 914/1780/13 за позовом позивача до відповідача про зобовязання звільнити та повернути приміщення встановлено, що Договір оренди продовжено на той самий термін і на тих самих умовах. Тобто, на даний час, Договір оренди № Г-5972-8 є чинним та діючим.
За умовами Договору, відповідачем взято на себе ряд зобов'язань, в т. ч. своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату за користування об'єктом оренди (п. 7.2 Договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, Договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 19 цього ж Закону, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Позивач наголошує, що пункт 5.3. Договору передбачає, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць у встановленому нормативними документами власника майна порядку.
Однак, всупереч умовам укладеного Договору та вимогам вищезазначених законодавчих актів, відповідач взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав.
Позивач зазначає, що, відповідно до Довідки про заборгованість від 17.11.2015 року №2302-вих- 2609 станом на 30.09.2015 року, відповідачем орендна плата за користування об'єктом оренди вносилась не вчасно та не в повному обсязі, визначеному умовами Договору, та допущено заборгованість на загальну суму 259015,13 грн.
Невиконання відповідачем умов договору оренди по сплаті орендної плати значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні цього договору, оскільки несплата орендної плати в повному обсязі за вказаним договором призвела до недоотримання коштів до бюджету м. Львова .
Як вбачається з довідки про заборгованість порушенням Договору оренди з боку відповідача є затримка та внесення орендної плати не в повному обсязі. Згідно з розрахунку позивача заборгованість виникла за період дії договору оренди, що, на думку позивача, є істотним порушенням договору.
Позивач вважає, що є підстави для стягнення даної заборгованості в судовому порядку, а також підстави для розірвання договору оренди з відповідачем, згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, зважаючи на таке.
За умовами Договору оренди його чинність припиняється достроково за рішенням суду та в інших випадках, передбачених законодавством (п. 11.2., п.6.6. Договору)
Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов Договору.
Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.
При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.
На думку позивача, факт систематичного порушення орендарем такої істотної умови договору оренди комунального майна як внесення орендної плати, є достатньою підставою для його розірвання в судовому порядку.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. (термін)
Позивач звертає увагу на те, що орендна плата нараховувалася з 2008 року в розмірі починаючи з 3257,20 грн. до 10832,05 грн. (залежно від індексу інфляції, місяця та ПДВ), проте відповідач сплачував суму, що значно менша від орендної плати, наприклад починаючи з липня 2013 по 500 грн, 1050 грн., 550 грн. в місяць, хоча орендує нежитлові приміщення в центрі АДРЕСА_2, загальною площею 162,9 кв. м.
Крім цього, позивач зазначає, що в разі отримання в повному обсязі орендної плати, яка передбачена договором позивачем, кошти були б зараховані в бюджет міста Львова та були б спрямовані за цільовим призначенням для потреб територіальної громади, що в умовах бюджетної кризи є важливим для функціонування міста (громадський транспорт, дошкільні заклади, охорона здоров'я, благоустрій міста).
Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).
Позивач вважає, що відповідач істотно, систематично порушує умови договору оренди шляхом невнесення всієї орендної плати, у зв'язку з чим позивачу завдана шкода, яка виражена у реальних збитках та розмір цих збитків не дозволяє позивачу отримати очікуване, на яке він розраховував при укладенні договору, а також вважає, що є дійсно істотною різниця між тим, на що позивач розраховував, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він отримав (доказами є довідка про заборгованість та акт звірки взаєморозрахунків).
Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
З огляду на вищевикладене, на думку позивача, існують підстави для заявлення позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу об'єкт оренди - нежитлові приміщення, загальною площею 162,9 кв. м., а саме приміщення підвалу, загальною площею 4,6 кв. м., приміщення першого поверху 158,3 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення з даних нежитлових приміщень.
Згідно із ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.
Відповідно до п.1.1. Положення про Управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 року № 1100 (із змінами та доповненнями), управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради. У відповідності до Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 219 від 19.10.2006 року, до повноважень департаменту економічної політики Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, надання обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. цього ж Положення, основними завданнями управління є: виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.
Згідно з п.1.4 Положення, управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та бланк встановленого зразка.
На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, 31.01.2008 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - позивач) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8 (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення, загальною площею 162,9 кв. м., а саме: приміщення підвалу, загальною площею 4,6 кв.м., приміщення першого поверху 158,3 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
За умовами вказаного Договору (п. 3.3.) не передбачалось оформлення акту приймання-передачі об'єкта, оскільки вказані приміщення вже перебували у фактичному користуванні відповідача на підставі попереднього Договору оренди.
Договір укладено на термін до 30.01.2011 року включно (п. 4.1 Договору). Цільове призначення об'єкта оренди визначене в ч. 2 даного Договору, а саме об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для виставки образотворчої продукції, виробленої в Україні (111,9 кв.м.), як торгівельний обєкт з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (17,9 кв.м.), під буфет, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи (33,1 кв. м.).
Згідно з Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року по справі № 5015/2360/12 Договір оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008 р. вважається продовженим до 30 січня 2013 р.
Постановою Вищого Господарського суду від 01.04.2015 р. у справі № 914/1780/13 за позовом позивача до відповідача про зобовязання звільнити та повернути приміщення встановлено, що Договір оренди продовжено на той самий термін і на тих самих умовах. Тобто, на даний час, Договір оренди № Г-5972-8 є чинним та діючим.
Згідно зі ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених Законом, а також з угод, не передбачених Законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
За умовами Договору, відповідачем взято на себе ряд зобов'язань, в т. ч. своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату за користування об'єктом оренди (п.7.2 Договору).
У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, сплатити гроші тощо, або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник та кредитор.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, Договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 19 цього ж Закону, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Пункт 5.3. Договору передбачає, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць у встановленому нормативними документами власника майна порядку.
Однак, всупереч умовам укладеного Договору та вимогам вищезазначених законодавчих актів, відповідач взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав.
Відповідно до Довідки про заборгованість від 17.11.2015 року № 2302-вих- 2609 станом на 30.09.2015 року, відповідачем орендна плата за користування об'єктом оренди вносилась не вчасно та не в повному обсязі, визначеному умовами Договору, та допущено заборгованість на загальну суму 259015,13 грн.
Невиконання відповідачем умов договору оренди по сплаті орендної плати значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні цього договору, оскільки несплата орендної плати в повному обсязі за вказаним договором призвела до недоотримання коштів до бюджету м. Львова .
Як вбачається з Довідки про заборгованість, порушенням Договору оренди з боку відповідача є затримка та внесення орендної плати не в повному обсязі. Згідно з розрахунку позивача, що не спростовано відповідачем, заборгованість виникла за період дії Договору оренди, що є істотним порушенням договору. Тому є підстави для стягнення даної заборгованості в судовому порядку, а також підстави для розірвання договору оренди з відповідачем згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки за умовами Договору оренди, його чинність припиняється достроково за рішенням суду та в інших випадках, передбачених законодавством (п. 11.2., п.6.6. Договору)
Згідно ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, виходячи з поданих позивачем доказів вбачається, що орендна плата нараховувалася з 2008 року в розмірі починаючи з 3257,20 грн. до 10832,05 грн. (залежно від індексу інфляції, місяця та ПДВ), проте відповідач сплачував суму, що значно менша від орендної плати, наприклад починаючи з липня 2013 по 500 грн, 1050 грн., 550 грн. в місяць, хоча орендує нежитлові приміщення в центрі АДРЕСА_2, загальною площею 162,9 кв. м.
Крім того, починаючи з 01.06.2014 року відповідачем не було здійснено жодних проплат щодо орендної плати за Договором оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008 р.
Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов Договору.
Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.
При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.
Факт систематичного порушення орендарем такої істотної умови Договору оренди комунального майна як внесення орендної плати, є достатньою підставою для його розірвання в судовому порядку.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. (термін).
Крім цього, в разі отримання в повному обсязі орендної плати, яка передбачена Договором, позивачем, кошти були б зараховані в бюджет міста Львова та були б спрямовані за цільовим призначенням для потреб територіальної громади, що є важливим для функціонування міста (громадський транспорт, дошкільні заклади, охорона здоров'я, благоустрій міста).
Систематичне невиконання в повному обсязі своїх зобов'язань за Договором оренди призвело до того, що місцевий бюджет м. Львова не поповнився значною сумою коштів, а саме 259015,13 грн. (двісті пятдесят девять тисяч пятнадцять гривень тринадцять копійок), що підтверджує той факт, що позивач не отримав те, на що розраховував при укладенні договору оренди та його виконанні.
Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Судом встановлено, що відповідач істотно, систематично порушує умови договору оренди шляхом невнесення всієї орендної плати, у зв'язку з чим позивачу завдана шкода, яка не дозволяє позивачу отримати очікуване, на яке він розраховував при укладенні договору, а також є дійсно істотною різниця між тим, на що позивач розраховував, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він отримав (доказами є довідка про заборгованість та акт звірки взаєморозрахунків).
Такої ж позиції дотримується також Верховний суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про розірвання договору оренди комунального майна, а також є наявна судова практика Вищого Господарського суду (Постанова ВСУ від 18.09.2013,справа 6-75цс13, постанова ВСУ від14.10.2014 справа3-143гс14, постанова ВСУ від 08.05.2012,постанова ВГС України від № 916/2807/13).
Крім того, право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Частиною 9 спірного Договору оренди визначено порядок повернення Орендодавцю об'єкта оренди. Так, згідно з п. 9.1 Договору, повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Відповідно до п. 9.6 Договору, у разі припинення або розірвання Договору, Орендар повинен повернути Орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини Орендаря.
З огляду на вищевикладене, існують підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу об'єкт оренди - нежитлові приміщення, загальною площею 162,9 кв. м., а саме приміщення підвалу, загальною площею 4,6 кв. м., приміщення першого поверху 158,3 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення з даних нежитлових приміщень.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 року № 1100 (із змінами та доповненнями), управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради. У відповідності до Положення про розмежування повноважень між Виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 219 від 19.10.2006 року, до повноважень департаменту економічної політики Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, надання обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. цього ж Положення, основними завданнями управління є: виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.
Згідно з п.1.4 Положення, управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та бланк встановленого зразка.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.
На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 259015,13 грн., розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1378,00 грн., та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.
Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 77907 від 23.11.2015 року на суму 1218,00 грн. про сплату судового збору, платіжне доручення № 77906 від 23.11.2015 року на суму 1218,00 грн. про сплату судового збору, платіжне доручення № 77905 від 23.11.2015 року на суму 3885,23 грн. про сплату судового збору.
Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
1.Позов - задоволити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79049, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625, р/р 34223000002002 в ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) 259015 (двісті п'ятдесят девять тисяч п'ятнадцять) грн. 13 коп. заборгованості по орендній платі та 6321 (шість тисяч триста двадцять одна) грн. 23 коп. судового збору.
3. Розірвати Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8 від 31.01.2008 року, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625, р/р 34223000002002 в ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (79049, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2).
4. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (79049, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625, р/р 34223000002002 в ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) шляхом виселення з нежитлових приміщень, загальною площею 162,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
5. Накази видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Головуючий суддя Пазичев В.М.
Суддя Іванчук С.В.
Суддя Манюк П.Т.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.01.2017 року.