Дата документу Справа №
Справа № 22-ц/778/69/17 Головуючий у 1 інстанції: Пустовіт З.П.
Є.У. № 310/7266/14 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
26 січня 2017 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
Гончар М.С.,
при секретарі: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» в особі Бердянського міського району електричних мереж, територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради про заборону користування майном, витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення коштів, про визнання права спільної сумісної власності на лінію електропостачання,
У вересні 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 звернулися до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнювали і уточнювали. Зазначали, що являються власниками земельних ділянок АДРЕСА_1, відповідачеві належить ділянка НОМЕР_1, третій особі ОСОБА_8 - ділянка НОМЕР_2. У лютому 2011 року з метою будівництва системи інженерного забезпечення кварталу забудови сторони уклали договір про сумісну діяльність, за яким зобов'язалися у випадку необхідності здійснювати взаємне фінансування угод, що укладаються. Ведення спільних справ було покладено на ОСОБА_6 На виконання цих домовленостей останнім було укладено договір підряду на виконання електромонтажних робіт з будівництва кабельної лінії електропостачання з електроопорами КЛ-370. Вартість робіт з урахуванням матеріалів склала 84 221,00 грн. Витрати на проведення цих робіт і придбання будівельних матеріалів були понесені позивачами і третьою особою. За домовленістю сторін технічні умови на тимчасове інженерне забезпечення (електропостачання) об'єкта, договір про приєднання до електричних мереж і договір про користування електричною енергією укладалися з відповідачем ОСОБА_7, яка в свою чергу зобов'язалася забезпечити підключення будівельних механізмів позивачів від її будівельного майданчика. На порушення вказаних домовленостей у грудні 2012 року енергопостачання до їх земельних ділянок було припинено. Внаслідок таких протиправних дій відповідача вони змушені були нести додаткові витрати у розмірі 15 124,43 грн. на складання нових технічних умов і проведення електромонтажних робіт з підключення їх будівельних майданчиків до мережі електропостачання. Оскільки за свої кошти вони створили майно - лінію електропостачання з опорами та КЛ - 370м по вул. Мінській, вказане майно є їхньою власністю, але цим майном без дозволу користується відповідач, чим порушує їхнє право власності.
Посилаючись на зазначені обставини, просили суд, остаточно уточнивши свої вимоги, на підставі ст.ст.22, 1130, 328, 331,334,335,317,321,1212 ЦК України, визнати за ними право спільної сумісної власності на лінію електропостачання, а саме: на 13 опор, 18 стойок та кабельну лінію 370 м, що прокладена до будинку ОСОБА_7, заборонити їй користуватися вказаним майном; витребувати у ОСОБА_7 із незаконного володіння КЛ-370м, що було створено разом з лінією електропостачання, що прокладена до ділянки АДРЕСА_1, на користь позивачів, та стягнути з неї на користь позивачів грошові кошти в сумі 15124,43 грн.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 1 червня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_6 на вказане судове рішення залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У липні 2016 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу і заяву про поновлення строку апеляційного оскарження. В обґрунтування доводів незаконності судового рішення зазначала, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам діючого законодавства.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 5 серпня 2016 року (суддя ОСОБА_10) клопотання ОСОБА_3 задоволено, поновлено строк апеляційного оскарження судового рішення, апеляційну скаргу залишено без руху і заявникові надано строк для сплати судового збору.
Ухвалами апеляційного суду від 26 серпня і 31 серпня 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, справу призначено до апеляційного розгляду на 17 листопада 2016 року.
16 листопада 2016 року від ОСОБА_3 поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її хворобою. Доказів в обґрунтування поважності неявки до суду позивач і її представник не надали.
Судове засідання відкладено розглядом на 26 січня 2017 року.
Розпорядженням керівника апарату апеляційного суду від 15 грудня 2016 року у зв'язку зі звільненням судді-доповідача ОСОБА_10 у відставку відповідно до п.2.3.49, 2.3.50 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи і відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справу передано судді-доповідачу Кочетковій І.В., склад колегії суддів Гончар М.С., Маловічко С.В.
В засідання апеляційного суду належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи апелянт ОСОБА_3 повторно не з'явилася, направила клопотання про відкладання розгляду справи, пославшись на своє відрядження. Позивач ОСОБА_5 направив аналогічне клопотання і копію договору про надання правової допомоги, укладеного 17 листопада 2016 року з адвокатом Степаненко Т.В. (том 3:а.с.128) . Доказів поважності неявки до суду позивачі не надали.
Адвокат Никоненко О.О., який здійснював представництво інтересів усіх позивачів у суді першої інстанції, а також інтереси ОСОБА_6 під час перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції у червні 2016 року (том 1: а.с. 205-209, том 3 : а.с.59) підтримав клопотання і також просив відкласти розгляд справи, оскільки копію апеляційної скарги він не отримував, з матеріалами справи не знайомився, позивач уклала договір з іншим адвокатом.
Належних і допустимих доказів розірвання ОСОБА_3 договору від 1 грудня 2014 року про надання правової допомоги, укладеного з Никоненко О.О., за умовами якого останній має право представляти інтереси клієнта в суді апеляційної інстанції, а також копії нового договору з іншим адвокатом матеріали справи не містять.
Розглянувши клопотання позивача і адвоката Никоненка О.О. про повторне відкладення розгляду справи, з'ясувавши думку представника відповідача адвоката Середи Р.В., який заперечував проти його задоволення, вивчивши матеріали справи, колегія суддів визнала причини повторної неявки позивачів у судове засідання неповажними і вважала за можливе розглянути справу без їх участі з огляду на такі обставини.
Згідно з ст.ст. 5,10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.
У відповідності до ст.11, ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки і разом з тим, з огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві сторони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.
Відповідно до положень ст.ст.157, 303-1, 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками та доповненнями, встановленими главою І розділу У ЦПК України. Суд першої інстанції розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У випадкових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.
Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду першої інстанції 9 вересня 2014 року, провадження у справі було відкрито 10 жовтня 2014 року. В жодному судовому засіданні ОСОБА_3, як і інші позивачі, особисто участі не приймала, оскільки з грудня 2014 року представництво всіх позивачів у суді на підставі відповідних договорів здійснював адвокат Никоненко О.О.
В апеляційний суд справа зі скаргою ОСОБА_3 надійшла 3 серпня 2016 р.
Копія апеляційної скарги ОСОБА_3 29 серпня 2016 року направлена всім позивачам, в тому числі і ОСОБА_6 (том3:а.с.96).
Адвокат Никоненко О.О., який представляв інтереси всіх позивачів, в тому числі і ОСОБА_3, у суді першої інстанції і інтереси ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги останнього, мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи і отримання копії апеляційної скарги ОСОБА_3, доводи якої являються аналогічними тим доводам, які викладалися в апеляційній скарзі ОСОБА_6
Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що позивачі і їх представники не зацікавлені у якнайшвидшому вирішення справи, оскільки їх дії спрямовані не на захист порушеного права, а на тяганину судового розгляду, що тягне за собою порушення як розумних строків розгляду справи, так і принципу рівності сторін.
Учасники судового розгляду мали достатньо часу для надання всіх доказів на підтвердження своїх доводів і заперечень як суду першої, так і суду апеляційної інстанції. Клопотання про дослідження нових доказів апеляційна скарга не містить.
Небажання адвоката Никоненка О.О. приймати участь у судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 не є підставою для відкладання судового розгляду.
На підставі 305 ч.2 ЦПК України колегія суддів визнала причини повторної неявки позивачів неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами по справі, які являються забудовниками земельних ділянок АДРЕСА_1, виник спір з приводу будівництва і введення в експлуатацію лінії електропостачання до їх будівельних майданчиків і житлових будинків.
9 лютого 2011 року сторони уклали договір про сумісну діяльність, за умовами якого зобов'язалися шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою забезпечення систем інженерного забезпечення кварталу забудови, що складається з будинків АДРЕСА_1.
Пунктом 2 договору сторони зобов'язалися обмінюватися наявною у їх розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу, проводити спільні консультації для обговорення питань сумісної діяльності, у випадку необхідності здійснювати взаємне фінансування у відповідності до угод, що укладаються.
За пунктом 3 Договору ведення спільних справ здійснюється ОСОБА_6, який буде вести справи по договору приєднання до електромереж ВАТ «Запоріжжяобленерго» (том1: а.с.24).
21 лютого 2011 року відповідач ОСОБА_7 звернулася до ВАТ «Запоріжжяобленерго» із заявою про приєднання її будинку АДРЕСА_1 до електричних мереж з метою будівництва (том 1:а.с.136).
9 березня 2011 року ОСОБА_7 уклала попередній договір з ВАТ «Запоріжжяобленерго», за яким сторони договору зобов'язалися протягом 2-х років укласти договір про приєднання до електричних мереж згідно технічних умов від 09.03.2011 р. та завдання на проектування. Пунктом 2 договору ОСОБА_7 зобов'язалася замовити проектно-кошторисну документацію на електропостачання об'єкту та сплатити розробку власними коштами; у разі необхідності виконати погодження з усіма зацікавленими установами та організаціями; здійснити інші дії, за власний рахунок забезпечити оплату витрат на узгодження трас ліній та майданчиків об'єктів будівництва та погодження щодо відведення відповідних земельних ділянок тощо ( том1: а.с.142-143).
Відповідно до договору №П69/81-11 від 06 квітня 2011 року про приєднання до електричних мереж та додаткової угоди до нього від 24 листопада 2011 року, укладеного між ВАТ «Запоріжжяобленерго» (власник) та ОСОБА_7 (замовник), власник зобов'язався з метою забезпечення електропостачання електроустановок будівельних механізмів житлового будинку ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 ( надалі об'єкт) приєднати об'єкт. Умови та вимоги для створення технічної можливості приєднання викладені у технічних умовах на тимчасове інженерне забезпечення (електропостачання) об'єкт будівельні механізми житлового будинку ОСОБА_7 від 06.04.2011 року №сз578/002-13-Первомайська, які є додатком до договору, що підтверджується їх копіями (том 1: а.с.149-151).
Вказаним договором передбачалася розробка замовником на підставі отриманих ТУ проектної документації та її погодження з власником, будівництво замовником за власні кошти електроустановок об'єкту (розділи 2., 2.2 договору).
Пунктом 5.1 договору №П69/81-11 від 06 квітня 2011 року про приєднання до електричних мереж встановлено, що він діє з моменту підписання і до прийняття в експлуатацію об'єкта замовником. Пунктом 7.2.3 технічних умов №сз002-13/7435-Первомайська від 24.06.2011 року (том1: а.с.154) передбачений демонтаж побудованої повітряної лінії ПЛ 0,4 кВ від РУ-0,4 кВ КТП 80 до ВРУ 0,4 квТ об'єкта після завершення будівництва житлового будинку. Отже, спірна лінія є тимчасовою і підлягала демонтажу.
Аналогічні технічні умови на тимчасове інженерне забезпечення (електропостачання) об'єкта - будівельних механізмів житлових будинків видавалися позивачам та третій особі, як вбачається з наданих копій технічних умов (том1: а.с.8-17) та було обумовлено п.12 ТУ.
У квітні 2011 року на замовлення відповідача ОСОБА_7 ТОВ «Азовальянс Групп», директором якого є позивач ОСОБА_6, був розроблений робочий проект, погоджений з ВАТ «Запоріжжяобленерго», тимчасового електропостачання будівельних механізмів будівельного майданчика житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, що підтверджується його копією (т.1 а.с.227-231), яким передбачалося прокладка кабелю в землі від РУ-0,4кВ КТП-80 до існуючої опори №2В, установка опор №1н-8н, підвіс самонесучого ізольованого проводу СИП 4х70 від опори №2В до опори №4н, а від останньої до ШУ будівельного майданчика житлового будинку. Тобто, проектом передбачалося встановлення 8 нових опор: 1н, 2н, 3н, 4н, 5н, 6н, 7н, 8н.
Із наданих суду третьою особою ВАТ «Запоріжжяобленерго» письмових пояснень з додатками (том1: а.с.132-154) вбачається, що 30.05.2011 року від позивачів і відповідача до ВАТ «Запоріжжяобленерго» надійшли письмові заяви з проханням внести зміни до технічних умов ОСОБА_7 в частині збільшення максимального розрахункового навантаження до 48 кВт. При цьому в разі внесення таких змін до її технічних умов, позивачі зобов'язалися розірвати раніше укладені договори про приєднання до електричних мереж. Ними було надано копію договору про сумісну діяльність від 09.02.2011 року.
На підставі цих звернень між ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ОСОБА_7 була укладена додаткова угода 24 червня 2011р. до договору про приєднання та видані нові технічні умови, пунктом 2 яких передбачалася величина максимального розрахункового навантаження - 48 кВ., замість 8 кВт в раніше виданих ТУ, а також відповідно до п.12 анулювалися раніше видані ТУ на тимчасове інженерне забезпечення (електропостачання) об'єктів будівельних механізмів житлових будинків по вулиці Мінська, №№ 35, 37, 39, 43, 47, 49.
19 липня 2011 року забудовники ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 ОСОБА_8 і ОСОБА_7, від імені яких діяв ОСОБА_6 уклали з ПП ОСОБА_14 договір підряду на виконання електромонтажних робіт з енергопостачання будівельного майданчика по вулиці Мінській. Вартість робіт становить 83 437, 5 грн., за актом виконаних робіт їх вартість склала 84 221 грн. (том1:а.с.25-29).
Відповідно до копій товарних чеків протягом серпня 2011 - жовтня 2011 року ОСОБА_6 сплатив ПП ОСОБА_14 84 220 грн., призначення платежів - за електромонтажні роботи (том1:а.с.36-44).
30 серпня 2011 року ОСОБА_7 уклала з ВАТ «Запоріжжяобленерго» договір про користування електричною енергією, предметом якого являється енергопостачання до житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1:а.с.30-33).
Крім цього, судом встановлено, що за проектом, погодженим з ВАТ «Запоріжжяобленерго» у серпні-вересні 2013 року відповідно до технічних умов тимчасового інженерного забезпечення (електропостачання) об'єкта будівельних механізмів ОК «Мінська» для житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1, які є додатком до договору про приєднання до електричних мереж від 23 липня 2013 року №1310-0535, було прокладено повітряну лінію довжиною 277 метрів від РУ -0,4 кВ КТП-80 до будівельного майданчика ОК «Мінська», яка ,як вбачається з листа № 02 від 01.04.2015 року , належить обслуговуючому кооперативу (том1:а.с.49-51; том 2: а.с.14).
Як встановлено судом, повітряна ліня, збудована ОК «Мінська», була прокладена на тих самих електричних опорах, які були встановлені ПП Самко на замовлення ОСОБА_7
Це саме вбачається і з копії листа Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в Запорізькій області №48/5-1174 від 15.07.2014р. (том: 1 а.с. 115): тобто, на опорах розташовано два комплекти (по три фази) проводу СІП, одним комплектом якого заживлено домоволодіння відповідача, а другим комплектом - інші домоволодіння - позивачів.
Згідно наданих позивачами копій накладних, виданих ПП Самко, № РН -0000338 від 01.10.2013р. та №РН -0000341 віл 05.10.2013 року та копій чеків до них (том1: а.с.55-56), загальна вартість електротоварів склала 15 124,43 грн., оплату послуг здійснив ОК «Мінськ». Вказану суму коштів позивачі просили стягнути з ОСОБА_7 на свою користь.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що передбачених законом підстав для визнання за позивачами права власності на лінію електропостачання, прокладену до будинку НОМЕР_1, витребування її із незаконного володіння відповідача, стягнення з останньої грошових коштів, сплачених ОК «Мінськ», не має.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.
Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст.ст. 24-27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення (далі - Правила), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357.
Нормою ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» передбачається, що споживання електричної енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач за договором несе відповідальність згідно із законодавством за порушення умов договору та Правил.
Жодних зобов'язань перед позивачами ні ОСОБА_7, ні ВАТ «Запоріжжяобленерго» за вищевказаними договорами про приєднання до електричних мереж і про енергопостачання на себе не брали.
ОСОБА_7 як споживач електричної енергії діє в межах укладених з енергопостачальником договорів, будь-яких повноважень із енергозабезпечення будівельних майданчиків позивачів за вказаними договорами у неї не виникло.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.
За ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Натомість ані протягом розгляду справи у суді першої інстанції, ані при апеляційному розгляді, ОСОБА_3 не надано жодного доказу на підтвердження того, що саме відповідач створює перешкоди для користування електромережею, що ця електромережа належить відповідачеві та не перебуває на балансі енергопостачальника, або належить до комунальної власності, а також про те, що є підстави для визнання за позивачами права власності та стягнення з відповідача грошових коштів.
ОСОБА_3 не було підтверджено тієї обставин, що станом на грудень 2012 року її будівельний майданчик незаконно було відключено від електропостачання саме відповідачем ОСОБА_7
Не надано переконливих доказів на підтвердження того, що знаходження електромережі у власності приватних осіб не суперечить чинному законодавству та укладеному між ВАТ «Запоріжжяобленерго» та відповідачем договору про приєднання до електромереж.
Суд першої інстанції також зазначив, що позивачі від виданих їм у квітні 2011 року технічних умов на тимчасове інженерне забезпечення (електропостачання) об'єктів будівельних механізмів житлових будинків відмовилися згідно поданої 30.05.2011 року спільної заяви до ВАТ «Запоріжжяобленерго» та розірвали раніше укладені договори на приєднання до електричних мереж будівельних механізмів. Ця обставина не була оспорена позивачами.
Не знайшло належного підтвердження в ході розгляду справи і посилання ОСОБА_3 на те, що на підставі договору про сумісну діяльність від 11.02.2011 року та договору підряду на виконання електромонтажних робіт від 19.07.2011 року №19/07, саме нею була оплачена вартість робіт за договором з урахуванням матеріалу, яка склала 84 221,00 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з положень ЦК щодо договору про спільну діяльність, за якими за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників ( ст. 1130). Відповідно до ст.1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних дій, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Суд першої інстанції проаналізував договір сторін про спільну діяльність та надав йому належну правову оцінку.
Так, учасниками цього договору не було визначено ані покриття витрат учасників, ані їх участі в результатах спільних дій.
Із взаємних обов'язків сторони визначили лише обмін наявною інформацією, проведення спільних консультацій з питань сумісної діяльності, у випадку необхідності - здійснення взаємного фінансування у відповідності до угод, що укладаються.
Належних і допустимих доказів щодо розміру коштів, сплачених особисто ОСОБА_3, матеріали справи не містять.
Платником за договором підряду на виконання монтажних робіт від 19 липня 2011 року за товарними чеками зазначено ОСОБА_6, за договором від 23 липня 2013 року - ОК «Мінська».
Тож позивачами, в тому числі і апелянтом ОСОБА_3, не доведено будь-якої протиправної поведінки відповідача, заявлені ними позовні вимоги є суперечливими, позаяк вони одночасно просили і визнати за ними право власності на лінію електромережі і стягнути з відповідача її вартість.
Вимагаючи витребування у відповідача значеної лінії електромережі, позивачі не довели, що ця лінія знаходиться у її особистому володінні.
Крім зазначеного, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вимоги про визнання права власності на лінію електромережі не можуть бути задоволені з огляду на особливості законодавства, чинного у цій сфері правовідносин.
Так, за ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, повітряні лінії електропередач, віднесено до споруд, а ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що до нерухомості відносяться будівлі, споруди тощо.
Згідно ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно ( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна).
Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.
Позивачами не надано ані доказів того, що у них є право власності на матеріали, з яких збудована лінія, ані того, що ця лінія введена в експлуатацію у встановленому порядку і саме відповідачем порушуються їх права користування цією лінією.
За розділом 2.2 «будівництво» договору про приєднання до електричних мереж №П69/81-11 від 06.11.2011 року ( т.1, а.с. 149), укладеного між ВАТ «Запоріжжяобленерго» (власник) та відповідачем (замовник), замовник у встановленому законодавством України порядку за власні кошти забезпечує будівництво електроустановок об'єкту та, якщо це передбачено ТУ, електричних мереж (об'єктів) поза межами його земельної ділянки. Після завершення будівництва електричних мереж (об'єктів) поза межами земельної ділянки, необхідність яких передбачена ТУ, замовник передає такі електричні мережі (об'єкти) у комунальну власність.
Передання електричних мереж у приватну власність зазначеним договором передбачено не було.
З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та надані сторонами докази та ухвалив відповідне закону рішення, підстав для скасування якого судова колегія не вбачає.
Оскільки судом правильно вирішена справа, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це вимагає позивач.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307,308,313, 317ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2015 року у цій справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: