Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 331/3432/15Головуючий у 1-й інстанції Кочева І.В.
№22-ц/778/112/17Суддя-доповідач Гончар М.С.
24 січня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Кухаря С.В., Маловічко С.В.
при секретарі Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця
ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнила (а.с.44-48) та в якому просила за договором позики стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_3 144840,00 грн. суми основного боргу, 42280,00 грн. - суми штрафних санкцій, а всього 193120,00 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що за договором позики від 17 грудня 2014 року вона передала ОСОБА_4, який проживав у квартирі АДРЕСА_1 - 6000,00 доларів США в якості оплати за належну ОСОБА_4 1/2 частину квартири, що підтверджується розпискою позичальника. Укладеним договором передбачалося, що документи, необхідні для укладення договору купівлі-продажу частини вказаної квартири, що належала ОСОБА_4, позичальник зобов'язався надати їй у строк до 01 травня 2015 року. У випадку невиконання прийнятого зобов'язання щодо оформлення документів та укладання договору купівлі-продажу належної позичальнику частини квартири у строк до 01 травня 2015 року, ОСОБА_4 зобов'язався повернути їй отримані від неї кошти в сумі 6000,00 доларів США до 01 червня 2015 року, а у випадку невиконання і цих зобов'язань - зобов'язався сплатити штраф у розмірі 2000,00 доларів США на її користь. ІНФОРМАЦІЯ_3 позичальник помер. Запозичені кошти не повернув та своїх зобов'язань перед нею не виконав. Вона, не маючи достовірних даних про спадкоємців померлого, подала Державному нотаріусу Василівської державної нотаріальної контори - за місцем відкриття спадщини претензію про обов'язок спадкодавця, в якій просила спадкоємців повернути одноразовим платежем їй 8000,00 доларів США готівкою, що у гривні України становило суму 193120,00 грн. Листом від 09 липня 2015 року нотаріус повідомила її про долучення претензії до спадкової справи №43/2015 та про те, що претензія буде доведена до відома спадкоємців. Єдиним спадкоємцем першої черги, що прийняв спадщину є відповідач - син спадкодавця. На час смерті спадкодавця з ним ніхто не був зареєстрований та не проживав. ЇЇ вимоги про повернення коштів спадкоємцем не задоволені з невідомих їй причин.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року (а.с. 192-193) у задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 (іденд.номер НОМЕР_1) на користь держави судові витрати в сумі 1931,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 201-206) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача відкрито (а.с. 229), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.231).
Відповідач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_5 подав апеляційному суду для долучення у матеріали цієї справи через канцелярію письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу позивача (а.с. 239-241).
У судове засідання 24 січня 2017 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи, у тому числі позивач ОСОБА_2 через свого представника за довіреністю (а.с. 50) ОСОБА_6, що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України, (а.с.233-238) сторони - позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_2 і відповідача ОСОБА_3 та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю сторін за присутністю їх представників- ОСОБА_6 (а.с. 50) та ОСОБА_5 (а.с. 78-79) відповідно.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, як осіб, які беруть участь у справі,у тому числі:
- представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, якій у тому числі після роз'яснення апеляційним судом на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України його права, як представника позивача, заявити клопотання про призначення апеляційним судом відповідної почеркознавчої експертизи у цій справі зазначав, що позивач та він не вважали за доцільне заявляти таке клопотання у суді першої інстанції та не вважають за доцільне це робити також в апеляційному суді, це обов'язок відповідача доводити неналежність підпису на розписці спадкодавцеві, оригінал розписки позивач суду першої інстанції надавала у матеріали цієї справи для долучення, позивач просила стягнути з відповідача у цій справі гроші саме за вищезазначеною розпискою, як за договором позики,
- представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, яка у тому числі на запитання колегії суддів апеляційного суду після роз'яснення апеляційним судом на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України її права, як представника відповідача, заявити клопотання про призначення апеляційним судом відповідної почеркознавчої експертизи у цій справі зазначала, що така експертиза вже призначена у кримінальному провадженні за зверненням відповідач, але висновки останньої ще відсутні, оригінал розписки із матеріалів цієї справи був вилучений слідчим та долучений у матеріали вищезазначеного кримінального провадження, договір позики між позивачем та спадкодавцем не укладався, це вбачається із змісту розписки також, спадкодавець ОСОБА_4 не збирався продавати квартиру позивачу за своє життя, між співвласниками цієї квартири мали місце постійні сварки за життя через цю квартиру, що підтверджується численними зверненнями спадкодавця до органів міліції та суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 202- 205, 207, 208, 209, 626-629, 631, 632, 635, 638-640, 655-658, 1046-1053, 1216, 1218, 1223, 1268, 1269, 1270, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 3 - 4, 10 - 11, 14, 82,84, 88, 208 - 209, 214 -215 ЦПК України та виходив із того, що жодних підстав для задоволення позову суд не вбачає, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів наявності зобов'язання відповідача, як спадкоємця, задовольнити її вимоги, як кредитора спадкодавця; факт укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у суді не доведено, оскільки надана суду розписка не містить у собі елементів цього договору, в ній не зазначено, що ОСОБА_2 передавала гроші ОСОБА_4 у борг, не вказано про зобов'язання ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що надавши суду першої інстанції у цій справі розписку (а.с.6), позивач ОСОБА_2 посилалась те, що вона підтверджує боргові зобов'язання перед нею померлого на теперішній час, як вона вказувала - позичальника ОСОБА_4, оскільки між ними склалися договірні правовідносини.
Тому, на підставі положень ст.ст.509, 510, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 611, 629, 1216, 1218, 1223, 1268, 1269, 1270, 1281, 1282 ЦК України позивач ОСОБА_2 просила задовольнити її позовні вимоги та стягнути зі спадкоємця померлого (а.с. 39) позичальника - відповідача ОСОБА_3 144840,00 грн. основного боргу, 48280,00 грн. штрафних санкцій, а всього 193120,00 грн.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем ОСОБА_2 суду першої інстанції у цій справі було надано оригінал розписки від 17 грудня 2014 року, що був оглянутий судом першої інстанції (посвідчена судом першої інстанції копія розписки а.с.6), долучений до матеріалів цієї справи, а у подальшому вилучений із матеріалів цієї справи 06.04.2016 року (а.с. 131-132) слідчим СВ Василівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_7 на підставі ухвали слідчого судді Василівського районного суду Запорізької області Степаненко Ю.А. від 06.04.2016 року в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження № 120160801900004999 від 01.03.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 ч. 1 КК України.
При цьому, судом першої інстанції було правильно встановлено, що розписка виконана шляхом друку із застосуванням комп'ютерної техніки, містить підпис від імені ОСОБА_4
Зі змісту цієї розписки також вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримав від ОСОБА_2 - позивачки у цій справі, грошову суму у розмірі 6000,00 доларів США у якості оплати за належну йому 1\2 частину квартири АДРЕСА_1. Також у розписці вказано, що документи, необхідні для оформлення купівлі-продажу вказаного нерухомого майна та його нотаріального посвідчення, ОСОБА_4 зобов'язався передати ОСОБА_2 у строк до 01 травня 2015 року. У випадку невиконання зобов'язання щодо оформлення документів та укладення договору купівлі-продажу належної ОСОБА_4 частини квартири з ОСОБА_2 до 01 травня 2015 року, зобов'язався повернути ОСОБА_2 6000,00 доларів США до 01 червня 2015 року. Крім того, у випадку невиконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів до 01 червня 2015 року, зобов'язався сплатити на користь ОСОБА_2 штраф в сумі 2000,00 доларів США.
На підтвердження вимог щодо суми коштів, яку просить стягнути позивач у цій справі, нею суду першої інстанції було надано розпорядження від 24 липня 2015 року № 411 про встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют в установах АТ «Ощадбанк» (а.с.14).
Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що 07 липня 2015 року ОСОБА_2 на адресу державного нотаріуса направила претензію про обов'язок спадкодавця щодо повернення їй спадкоємцем грошей, за договором позики від 17 грудня 2014 року. В цій претензії ОСОБА_2 вказувала, що вона надала спадкодавцю позику в сумі 6000,00 доларів США (а.с.7-9).
09 липня 2015 року нотаріальна контора повідомила ОСОБА_2 про долучення її претензії до спадкової справи після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло (а.с.11) ОСОБА_4 був співвласником вказаної квартири разом зі ОСОБА_8, які мали рівні долі у праві власності на квартиру - по 1/2 кожен.
Із спадкової справи № 43/2015 після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.34-40) та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру судом першої інстанції було правильно встановлено, що єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 є його син - ОСОБА_3, який є відповідачем у цій справі.
Із рішення Василівського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2010 року у справі №2-1476 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, за участю третьої особи - ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.80-81); постанови про відмову в порушення кримінальної справи від 23 липня 2008 року за заявою ОСОБА_4 (а.с.84), висновку від 25 березня 2015 року (а.с.85), вбачається, що за життя ОСОБА_4 між ним та ОСОБА_6, який є представником позивачки у цій справі, мав місце конфлікт з приводу користування ними спільною власністю - вказаною вище квартирою, внаслідок чого ОСОБА_4 звертався для його вирішення як до суду, так й до міліції.
Представником відповідача ОСОБА_5 суду першої інстанції у цій справі було подано заяву про фальшивість доказу - вказаної розписки (а.с.87), яка мотивована тим, що померлий ОСОБА_4, який за життя зловживав спиртними напоями та помер від алкогольної інтоксикації, про що зазначено в довідці про його смерть (а.с. 83) не підписував цю розписку, а посилання позивачки на те, що вона передавала гроші в борг померлому, не доведені.
Надані представником відповідача копії розрахункових книжок зі зразками підпису ОСОБА_4 (а.с.58-73), копії касових чеків (а.с.75-77, 82) суд першої інстанції правильно не прийняв як допустимі докази у цій справі на підтвердження заперечень представника відповідача проти позову.
Обставина, що позивач передавала 6000,00 доларів США померлому спадкодавцю ОСОБА_4 чи то в борг за договором позики, чи з метою укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, а ОСОБА_4 надав і підписав про це розписку, що надана суду позивачкою - відповідачем та його представником не визнані.
У цьому випадку належність підпису на розписці могла б бути підтверджена висновком почеркознавчої експертизи.
Проте, сторони у справі у суді першої інстанції не заявили клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_4 на розписці, а з наданих копій та оригіналів вказаних документів, суд першої інстанції самостійно, не може встановити належність (неналежність) підпису на розписці померлому спадкодавцю.
Ч.4 ст.60 ЦПК України встановлено, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України розписка може бути належним доказом того, що договір позики укладений між сторонами та кошти були отримані саме за позикою.
Хоча у позовній заяві позивач у суді першої інстанції прямо не посилається на норми ЦК України, що регулюють правовідносини щодо позики, зокрема на ст. ст.1046-1053 ЦК України, проте стверджувала, що передавала гроші ОСОБА_4 саме у борг і про це вона також зазначала у претензії, направленій до нотаріальної контори, тому суд першої інстанції правильно виходив з того, що наявними у справі та дослідженими судом доказами факт укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у суді не доведено, оскільки надана суду розписка не містить у собі елементів цього договору., в ній не зазначено, що ОСОБА_2 передавала гроші ОСОБА_4 у борг, не вказано про зобов'язання ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів.
Судом першої інстанції також правильно встановлено, що надана позивачкою розписка за змістом має ознаки попереднього договору купівлі-продажу належної спадкодавцю частини квартири, бо вказує на дії та наміри вказаних у ній сторін в майбутньому укласти договір купівлі-продажу нерухомості. Правовідносини щодо попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, регулюються положеннями ст.ст.202- 205, 207, 208, 209, 626-629, 631, 632, 635, 638-640, 655-658 ЦК України.
Зокрема ст. 635 ЦК України визначено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.
Ст.657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а тому і попередній договір про купівлі-продаж квартири має бути укладений у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Ст.203 ч.4 ЦК України встановлює, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Проте надана розписка вказаним вимогам закону щодо форми укладення договору - не відповідає, тому відповідно до положень ст.215 ч.1,2, 216, 218, 220 ЦК України, у будь якому разі, навіть при доведеності підписання розписки спадкодавцем ОСОБА_4, такий правочин є нікчемним.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно вважав, що жодних підстав для задоволення позову суд не вбачає, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів наявності зобов'язання відповідача як спадкоємця задовольнити її вимоги як кредитора спадкодавця.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену нею в її позові у цій справі, та яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
В силу вимог ст. 3 ЦПК України позивач ОСОБА_2 мала право на звернення до суду із вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_3, як спадкоємця померлого спадкодавця - ОСОБА_4, якщо вважала, що останнім не визнаються, порушуються чи оспорюються будь-які її права.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України
Проте, в силу вимог ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем не доведено укладення із померлим ОСОБА_4 саме договору позики, саме за яким позивач просила стягнути борг з його спадкоємця.
Однак, ухвалюючи рішення, суд згідно із ч. 1 ст. 214 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому, суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв'язку із цим, посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (ст. 119 ЦПК України).
При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно на виконання вимог ст. 214 ч. 1 ЦПК України навів у рішенні обставини, які він встановив, а саме те, що вищезазначену розписку померлого спадкодавця за її змістом не можна вважати розпискою позичальника та підтвердження укладення договору позики позивача із померлим, а вона більше нагадує попередній договір купівлі-продажу частини квартири померлого, але для укладення останнього не дотримано нотаріальної форми, а тому останній є нікчемним.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).
Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.
В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України сприяв повному та всебічному розгляду цієї справи: роз'яснював особам, які беруть участь у справі, їх цивільні процесуальні права та обов'язки, допитував свідків, витребував та досліджував спадкову справу тощо.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України, роз'яснював особам, які беруть участь у справі, цивільні процесуальні права та обов'язки, у тому числі право сторін заявити клопотання про проведення почеркознавчої експертизи у цій справі, сприяв повному та всебічному розгляду цієї справи: допитував свідків, досліджував докази тощо, розглянув дану справу також з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, якім надав відповідну оцінку.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Позивач ОСОБА_2 та представник останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.
В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.
При вищевикладених обставинах, доводи позивача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.
Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Крім того, судом першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
Так, встановлено, що позивач ОСОБА_2 у своєму позові просила суд першої інстанції відстрочити їй сплату судового збору у сумі 1931,00 грн. (якій вона особисто правильно розрахувала у своєму позові, а саме: 1% від ціни позову - 193120,00 грн., а.с. 1) за подання нею вищезазначеного позову до суду 08.09.2015 року на строк до ухвалення судового рішення у справі (а.с.5), якій у подальшому при ухваленні судом першої інстанції оскаржуємого рішення у цій справі про відмову позивачу у задоволенні її позову у повному обсязі на підставі ст. 88 ЦПК України й було правильно стягнуто судом першої інстанції оскаржуємим рішенням з позивача ОСОБА_2 у дохід держави.
Оскільки, в силу вимог ст. 88 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні її позову, вона не має права на компенсацію за рахунок відповідача у цій справі будь-яких понесених нею судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у тому числі 300,00 грн. судових витрат, понесених позивачем при подачі апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у цій справі.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.
Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору (а.с.226), понесених нею при подачі цієї скарги до апеляційного суду.
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду вважає за доцільне роз'яснити ОСОБА_2, що вона не позбавлена у подальшому права окремо від цієї справи вирішувати питання про стягнення з ОСОБА_3, як спадкоємця померлого боржника ОСОБА_4, коштів за вищезазначеною розпискою, як безпідставно набутих за умови належності підпису на розписці померлому.
Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С.Кухар С.В.Маловічко С.В.