Дата документу 26.01.2017
Справа N 320/5396/16-ц
(2/320/197/17)
"26" січня 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Кучеренко Н.В.
при секретарі - Левандовській О.М.
представника позивача - адвоката Серова М.І.
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про вселення в будинок,
Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом, у якому просить вселити його в житловий будинок АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, зобов'язавши передати йому ключі від замків вхідних дверей в будинку АДРЕСА_1, а також стягнути на його користь судові витрати. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до ухвали суду від 04 серпня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 була затверджена мирова угода, відповідно до умов якої, визнано за відповідачем ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, інша частина будинку належить йому. В подальшому відповідач ОСОБА_3 безоплатно передала на підставі договору дарування від 22 жовтня 2014 року, а відповідач ОСОБА_2 прийняв у власність належну їй частину будинку. При цьому, продовжуючи мешкати у вказаному будинку відповідач ОСОБА_3 перешкоджає йому у користуванні будинком, змінила замки на вхідних дверях, ключі від замків не надає.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3, яка діє особисто та в інтересах відповідача ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, зазначивши що сумісне проживання у будинку з позивачем неможливо, оскільки вона не знаходить спільної мови з позивачем. Також зазначила, що вона боїться знаходитись у одному приміщенні з позивачем, оскільки останній застосовував до неї фізичне насилля та намагався отруїти її та домашніх тварин.
Вислухавши доводи позовної заяви, заперечення проти позовної заяви, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню за наступними підставами.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом встановлено, що з 06 жовтня 1979 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Згідно рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2011 року шлюб між сторонами розірвано /а.с.6/.
Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 15 листопада 2000 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 /а.с.30/.
Відповідно до ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 серпня 2014 року затверджено мирову угоду, укладену між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 на вищезазначених умовах. Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, зареєстрованому на праві власності за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15 листопада 2000 року, виданого Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області. Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки ВАЗ модель 21150 типу легковий седан чорного кольору, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, шасі № НОМЕР_4, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 12 листопада 2003 року, припинивши право власності ОСОБА_4 на цей автомобіль. Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: АДРЕСА_1 грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ модель 21150 типу легковий седан чорного кольору, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, у сумі 24 594 /двадцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто чотири/ грн. Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1 частину сплаченого нею судового збору у сумі 500 /п'ятсот/ грн. 00 коп. Провадження по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - закрито /а.с.4,5/.
11 серпня 2014 року ухвала суду набрала законної.
Згідно договору дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області 22 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 передано безоплатно ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 прийняв у власність, як дарунок 1/2 частку вказаного житлового будинку.
Вказана обставина також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 28457525 від 22 жовтня 2014 року.
Однак, незважаючи на те, що за позивачем зареєстрована право власності на іншу 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, відповідач, будучи зареєстрованою та проживаючою за даною адресою, змінила замки від вхідної двері будинку, не впускає позивача в будинок, чим позбавила позивача права користування будинком.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
За ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, - суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Таким чином, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку, що позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про вселення в будинок підлягає повному задоволенню.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.
Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду позивачем надані витяг з договору про надання юридичної допомоги, квитанція, а також розрахунки компенсації витрат на правову допомогу.
Судом встановлено, що представник позивача надавав позивачу правову допомогу, про що детально наведено в розрахунку гонорару за надану правову допомогу.
Враховуючи те, що породження позову стало наслідком перешкоджання користуванням майном, яке належить позивачу, саме відповідачем ОСОБА_3 тому, суд вважає, що саме з неї підлягає стягненню на користь позивача сума витрат на правову допомогу, зазначену в позовній заяві, а саме 1 653,20 грн., а також суму витрат по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.
Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 9, 109 ЖК України, ст.ст. 311, 321, 379, 391 ЦК України, Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004, ст.ст. 4, 11, 14, 15, 57, 58, 59, 60, 61, 88, 107, 197, 208, 212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про вселення в будинок - задовольнити повністю.
Вселити ОСОБА_4 в житловий будинок АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_3 передати ОСОБА_4 ключі від замків вхідних дверей в будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3, (РНОКПП НОМЕР_3), на користь ОСОБА_4, (РНОКПП НОМЕР_1), судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят один) гривень 20 копійок, витрат на правову допомогу в розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) гривень 20 копійок, а всього 2 204 (дві тисячі двісті чотири) гривень 40 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Н.В.Кучеренко