26 січня 2017 року Справа № 876/7998/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Нефедової А.О.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Урядка Р.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Надвірнянська районна державна адміністрація про визнання протиправними та скасування рішень,-
31 серпня 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ у Надвірнянському районі, Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №14179-17 та №14180-17 від 30.06.2015 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані рішення прийняті Відповідачем без достатніх підстав та всупереч вимогам чинного законодавства, так як орендна плата за користування земельними ділянками сплачувались Позивачем в розмірі 0,3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, відповідно до п.8 договорів, укладених між ОСОБА_1 та Надвірнянською районною державною адміністрацією.
Ухвалою суду першої інстанції від 12.10.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, залучено Надвірнянську районну державну адміністрацію.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2015 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Надвірнянському районі подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2015 року та відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та неповно встановлено обставини справи.
Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, позивача та його представника, які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 26.10.2012 року між ОСОБА_1 та Надвірнянською районною державною адміністрацією укладено договори оренди земельних ділянок загальними площами 2,5696 га та 4,2300 га відповідно. Цими договорами передбачено, що орендна плата вноситься у грошовому розмірі в сумі 1144,10 грн та 1209,40 грн відповідно та становить 0,3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, сума якої встановлена згідно розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки за межами населеного пункту с. Середній Майдан, грошова оцінка якої не проведена (а.с.7-13, 43).
ДПІ в Надвірнянському районі відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та внесених на підставі даного нормативно-правового акту з 01.04.2014 року змін до Податкового кодексу України Позивачу було направлено листи від 03.03.2015 та 05.09.2014 про необхідність перегляду умов договорів оренди від 26.10.2012 (а.с.41,42).
30.06.2015 року податковим органом прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями за №№14179-17, 14180-17 ОСОБА_1 нараховано орендну плату з фізичних осіб в сумі 14289,81 грн та 15105,39 грн відповідно.
Суд першої інстанції при вирішенні даної справи дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Проте колегія суддів апеляційного суду з таким висновком не погоджується з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України та Податковим кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За приписами п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Відповідно до п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування плати за землю є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з ч. 1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України в редакції станом на 01 січня 2014 року визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, внесено зміни, зокрема, до ст. 288 Податкового кодексу.
Відповідно до пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України в редакції станом на 01 квітня 2014 року, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Тобто, розмір орендної плати за орендовану позивачем земельну ділянку з 01 січня 2014 року до 31 березня 2014 року складав 0,3% від нормативно-грошової оцінки землі, а з 01 квітня 2014 року - 3%.
Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив, що змін до договору оренди, укладеного позивачем з Надвірнянською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, сторонами не вносилось, а тому оренда плата позивачем обґрунтовано сплачена у розмірі 0,3 % від нормативно-грошової оцінки землі.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із такою позицією, оскільки з набранням чинності змін до Податкового кодексу України, річний розмір орендної плати за земельні ділянки, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
Вказана позиція також збігається з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема в його постанові від 07 квітня 2015 року у справі № 21-117а15.
Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення №14179-17 та №14180-17 від 30.06.2015 року є правомірними.
З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2015 року у справі №809/3756/15 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
З.М. Матковська
Повний текст виготовлено 27.01.2017