26 січня 2017 року Справа № 876/9993/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Румянцевої О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції в м. Ужгороді та м. Мукачево, інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в м. Ужгороді та м. Мукачево Жаровського Максима Ігоровича про скасування протоколу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 листопада 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі,
07 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до управління патрульної поліції в м. Ужгороді та м. Мукачево, інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в м. Ужгороді та м. Мукачево Жаровського Максима Ігоровича про визнання неправомірних дій інспектора та скасування протоколу про адміністративне правопорушення серії АП2 № 092878.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 листопада 2016 року відмовлено у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України.
Із цією ухвалою не погодився ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною, просить скасувати її та направити справу для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної вимоги апелянт посилається на те, що на підставі ст. ст. 2, 162 КАС України, ст. 55 Конституції України має право оскаржити неправомірні дії інспектора УПП з наведених мотивів у позові.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Судом встановлено, що позивачем оскаржується протокол серії АП2 № 092878 від 30.10.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Пунктом 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 р. № 34/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 р. за № 381/10661 визначено, що нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р. у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Відповідно до ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення лише фіксує факт правопорушення, не породжує для позивача будь-яких юридичних наслідків, та не має правового значення у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, а тому позовна заява про скасування протоколу про адміністративного правопорушення не може бути оскаржена в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, Кодексом про адміністративні правопорушення не передбачена можливість оскарження протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки передбачено порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення прийнятої на підставі протоколу про адміністративне правопорушення.
Оскарження протоколів про адміністративні правопорушення, схем чи дій щодо їх складання не належить до юрисдикції адміністративних судів, так як правильність, обов'язковість складання протоколів зобов'язаний перевіряти орган, компетенції якого стосується розгляд справи про адміністративне правопорушення, в якій протокол про адміністративне правопорушення є доказом.
В свою чергу за правилами статті 221 КУпАП на підставі протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього документів, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 КУпАП в порядку визначеному Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Відповідно ж до пункту 1 частини 1 статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для ухвалення рішення про відмову у відкритті провадження у цій справі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми процесуального права.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ч. 3 ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 листопада 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі № 308/11553/16-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
В.Я. Макарик
Повний текст виготовлено 26 січня 2017 року.