Справа: № 810/2820/16 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
25 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,
при секретарі: Бродацькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галаксі Фарм» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «Галаксі Фарм» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.05.2015 № 0001712200 та № 0001722200.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нової про відмову в задоволенні позову повністю. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Галаксі Фарм» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період 01.01.2012-30.11.2014, за результатами якої складено акт від 18.02.2015 року № 50/10-13-22-02-12/37615076.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Галаксі Фарм» вимог податкового законодавства, а саме:
- пп.пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, що призвело до заниження зобов'язань зі сплати податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 57925 грн.;
- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.10, 201.11 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження зобов'язань зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 60973,33 грн.
Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 26.05.2015 року № 0001712200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 72406,00 грн., з яких 57925 грн. - за основним платежем та 14481 грн. - штрафних (фінансових) санкцій і № 0001722200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 76216 грн., з яких 60973 грн. - за основним платежем та 15243 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Свої доводи щодо законності спірних рішень апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентом. Проте, апеляційна інстанція знаходить дані твердження такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.
Так, у перевіряємий період між позивачем та ТОВ «Оствестком» укладено договір про надання послуг від 01.10.2013 року № 0034 за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання провести наступні роботи:
- попередній аудит системи управління митного складу, структури фінансово-господарської діяльності, структури бухгалтерського обліку і документообігу підприємства Замовника, з метою удосконалення існуючих бізнес-процесів та побудови системи управління митного ліцензійного складу, розробки технічного завдання на базі програмного продукту (далі ПП) "ІС: Підприємство" (далі - аудит та розробка);
- розробки та впровадження системи управління митного ліцензійного складу, автоматизованої системи обліку на базі програмного продукту (далі - ПП) « 1C: Підприємство» на підприємстві Замовника (далі - Розробка та впровадження);
- надання інформаційно-консультаційних послуг по впровадженню системи управління митного ліцензійного складу на базі програмного продукту « 1C: Підприємство», у тому числі по навчанню персоналу Замовника роботі з автоматизованою системою, забезпечення проведення необхідних оновлень протягом одного року з моменту впровадження системи (далі - Інформаційно-консультаційні послуги).
За наслідком виконання умов вказаного договору позивачем отримано від ТОВ «Оствестком» акти виконаних робіт (а.с. 38 - 40): від 27.12.2013 № ОУ-00056 (інформаційно-консультаційні послуги по впровадженню системи управління митного ліцензійного складу) на суму 113083,33 грн., ПДВ - 22616,67 грн.; від 07.12.2013 року № ОУ-0000035 (розробка та провадження системи управління митного ліцензійного складу) на суму 85266,67 грн., ПДВ - 17053,33 грн.; від 30.10.2013 № ОУ-0000030 (аудит та розробка системи управління митного ліцензійного складу) на суму 106516,67 грн., ПДВ - 21303,33 грн.
Згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок (а.с. 41 - 45) позивачем оплачено на користь його контрагента вартість придбаних послуг, і дані витрати віднесено до складу витрат з податку на прибуток за 2013 рік.
Також суму ПДВ у загальному розмірі 60973,33 грн., сплачену на користь ТОВ «Оствестком» в ціні придбаних послуг, позивачем включено до податкового кредиту з податку на додану вартість за період жовтня - грудня 2013 року.
Слід зауважити, що вказані акти здачі-прийняття робіт надавались позивачем до перевірки, що відображено в акті (а.с. 12 - 13), вони оформлені належним чином, а податковим органом не вказано будь-яких зауважень до правильності їх оформлення.
В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що до перевірки не було надано звітів, які б конкретизували суть та зміст наданих послуг, місце виконання робіт.
Апеляційна інстанція не може пристати на позицію апелянта, що відсутність зазначених ним звітів може бути достатньою підставою для визнання господарських операцій нереальними, з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Відповідно до ст. 185 ПК України визначено перелік об'єктів оподаткування.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).
В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).
Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Апеляційна інстанція погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання вказаних господарських операцій, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагента, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності. При цьому, судова колегія відзначає, що необхідність надання послуг визначена самим предметом договору - впровадження автоматизованої системи управління митного складу.
Більше того, додаткові графіки, журнали, калькуляції, посилання на плани коригувань недоліків, звіти тощо не складалися, оскільки їх необхідність, структура та зміст не визначені будь-яким нормативно-правовим актом, а їх обов'язковість договором не передбачена. Програма, яка використовувалася, - « 1С Підприємство», ліцензія зазначеного програмного забезпечення дозволяє користувачам створювати на основі правомірно придбаної конфігурації власні прикладні рішення та використовувати їх для обліку на власному підприємстві. При цьому, програма не реєструвалася як інтелектуальна власність.
Не є достатніми для визнання нереальності правочину і посилання апелянта на неправомірність підписання актів виконаних робіт за податковою адресою ТОВ «Оствестком», оскільки це не є порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і жодним чином не підтверджує невиконання робіт, зазначених у договорі та отримання результату цих робіт позивачем.
Також колегія суддів зауважує та не може не врахувати, що основним видом діяльності позивача є діяльність митного брокера. Зокрема, станом на час проведення перевірки позивач мав ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності серії АЕ №199373 від 18.04.2013 (а.с. 46).
На даний час на заміну ліцензії ним отримано дозвіл та внесено в Реєстр підприємств, яким надано дозвіл на провадження митної брокерської діяльності.
Матеріали справи також містять фотокопії реєстраційних карток програмного продукту та Технічного завдання розробленого за результатами детального обстеження технологічних процесів на виробництві, управлінських та регламентних бізнес-процесів на ТОВ «Галаксі Фарм» (а.с. 80 - 83, 86 - 92).
Окрім того, станом на травень 2013 року позивачем утримувався митний склад за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Чорновола, 43, що підтверджується Витягом з реєстру митних складів (а.с. 47).
З наведеного можна зробити висновок, що отримані послуги надавалися по відношенню до митного складу, тобто були спрямовані на основну діяльність позивача, а тому посилання податкового орану на відсутність факту пов'язаності послуг із господарською діяльністю є помилковими.
Отже, витрати товариства, здійснені за договором, одночасно підтверджені необхідними первинними документами та спрямовані на одержання економічного ефекту.
В свою чергу, жодного належного та ґрунтовного пояснення і доказів з боку апелянта, що товариством не використовувалися отримані послуги у своїй господарській діяльності так і не було надано, як і власне підтверджень того, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
У рішеннях ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 року «Булвес АД проти Болгарії» зроблено висновок, що платник податків не має повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку сплати податку.
Якщо податкова інспекція володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, вона може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.
За умови своєчасного та повного виконанням платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія знала чи могла знати, остання не повинна нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.
Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановлені або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.
За ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» такі рішення є самостійним джерелом права.
Отже, позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.
Разом з цим, в силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); … .
Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.
Правовими положеннями ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приписи даної норми фактично встановлюють презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються. Тобто, повідомлені позивачем обставини справи про дії відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки останній не спростує їх.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свої податкових повідомлень-рішень.
Наведене, в свою чергу, призвело до порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких було спрямоване це рішення. Усунення вказаного порушення можливе лише шляхом відновлення порушеного права позивача шляхом задоволення позову.
З огляду на викладене недопустимим є перекладення відповідальності за порушення контрагентом, норм податкового законодавства на суб'єкта господарювання, що не допускав такого.
При цьому, не можливо не зауважити, що порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів.
Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.
За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 27.01.2017 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Кучма А.Ю.
Карпушова О.В.