Справа № 520/569/16-ц
Провадження № 2/520/2435/17
Рішення
іменем України
23 січня 2017 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Прохорова П.А.,
при секретарі - Цвігун А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 до ОСОБА_22 та ОСОБА_23 про визнання правочинів недійсними,
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_22, ОСОБА_23, в якій просять суд визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення горища, загальною площею 230кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 14, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 від 22 січня 2015року, визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення горища, загальною площею 608кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 14, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 від 22 січня 2015року, а також стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі посилаються на те, що вони є власниками квартир у багатоквартирному будинку, що розташований за адресою: м. Одеса, Київський район, вул. Фонтанська дорога, буд. 14.
Позивачі вказують, що нещодавно їм стало відомо про те, що приміщення горища їх будинку належать ОСОБА_22 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 від 22 січня 2015року, номер запису про право власності: 8460313, та на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 від 22 січня 2015року, номер запису про право власності: 8459679.
Позивачі зазначають, що в п. 1.1 рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 «У справі за конституційним зверненням ОСОБА_25 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст.ст. 1, 10 цього Закону, надано таке тлумачення змісту чинного законодавства: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення будь-яких додаткових дій.
Таким чином, позивачі вважають, що стосовно усіх підсобних приміщень (приміщень горища), введених в експлуатацію разом з багатоквартирним будинком (або пізніше), у співвласників квартир цього будинку виникає право спільної сумісної власності, не розподіленої між цими особами.
Стосовно цього майна співвласники квартир багатоквартирного будинку (у тому числі й відповідачі) можуть сперечатися з приводу порядку встановлення порядку користування спільним майном, а так само з приводу виділення в натурі частки зі спільного майна у вигляді окремих його частин.
Також позивачі вказують, що відповідно до листа КП «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» Київського району від 28.12.2015року (вих. № 974/02-15) житловий будинок комунальної власності, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 14, переданий в управління КП «ЖКС «Вузівський». У 2011 році в зазначеному будинку проводився капітальний ремонт покрівлі даху, замовником якого була Київська районна адміністрація Одеської міської ради.
Відповідно до листа КП «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» Київського району від 28.12.2015 року (вих. № 974/02-15) житловий будинок комунальної власності, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 14, переданий в управління КП «ЖКС «Вузівський». У 2011 році в зазначеному будинку проводився капітальний ремонт покрівлі даху, замовником якого була Київська районна адміністрація Одеської міської ради. Також у листі зазначено, що в горищному приміщенні будинку розташовані наступні інженерні мережі: трубопровід системи центрального опалення, фанові труби каналізації, димові та вентиляційні канали.
Таким чином, позивачі вважають, що при передачі приміщень горища у власність ОСОБА_22 порушені їх права спільної сумісної власності на ці приміщенні, у зв'язку з чим, з посиланням на ч.1 та ч. 3 ст. 215, ст. 216, ст. 236 ЦК України, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 звернулися до суду з позовом про визнання вказаних договорів купівлі-продажу недійсними.
У судовому засіданні 23.01.2017року представник позивачів позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
У судовому засіданні 23.01.2017року представник відповідача - ОСОБА_22 заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у письмових запереченнях.
Так, в обґрунтування наданих заперечень представник відповідача посилається на те, що під час посвідчення договорів купівлі-продажу приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 було встановлено, що приміщення належать продавцю (ОСОБА_23О.) на праві приватної власності відповідно до нотаріальних договорів дарування та купівлі-продажу, про що нотаріусом було складено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Представник відповідача вказує, що зазначені договори не були оскаржені сторонами договору особисто, а представником позивачів не було надано до суду жодних доказів недійсності таких договорів.
Таким чином, представник відповідача вважає, що ОСОБА_23 здійснила відчуження свого майна відповідно до вимог закону та у спосіб передбачений законодавством, а ОСОБА_22 набув прав власності на приміщення у законний спосіб.
Приміщення, зазначені у позовній заяві, на даний час належать ОСОБА_22 на праві приватної власності.
Відповідно до договорів купівлі-продажу від 22.01.2015 року посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24, ОСОБА_23 передала ОСОБА_22 приміщення горища за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 14, що складаються з приміщень загальною площею 230 кв.м. та 608 кв.м.
ОСОБА_22 є добросовісним набувачем прав власності на приміщення, адже він не знав і не міг знати про незаконність відчуження майна.
Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, законодавством встановлені виключні випадки у яких майно може бути витребувано у добросовісного набувача.
Проте, на думку представника відповідача, представником позивачів не були надані докази про настання таких випадків.
Крім того, представник відповідача зазначає, що ст. 369 ЦК України визначено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, діюче законодавство не передбачає обмежень співвласників щодо розпорядження їх власністю, а представником позивачів не було надано жодних доказів відсутності фактів відчуження майна його співвласниками.
Крім цього, представник відповідача посилається на те, що ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572 Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» були затверджені Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків.
Пунктом 2 цих Правил визначено, що користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди).
Відповідач не перешкоджає користуванню технічними приміщеннями, що підтверджується відсутністю посилань або заперечень на це з боку позивачів або обслуговуючих організацій, та використовує приміщення на підставі права приватної власності.
Таким чином, представник відповідача вважає, що представником позивачів взагалі не було наведено належних доказів недійсності правочинів або порушень законодавства з боку ОСОБА_22, вважає доводи викладені у позові необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідачка - ОСОБА_23 про час та місце судових засідань повідомлена належним чином, у судові засідання не з'явилась, про поважність причин відсутності не повідомила, однак надіслала на адресу суду заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову, а також зазначила, що позивачі не були учасниками оспорюваних ними правочинів, безпосередньо ці угоди не зачіпають прав та інтересів позивачів, нотаріус перевірив правильність та посвідчення цих договорів, які були укладені належними особами.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивачів та представника відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 є власниками квартир у багатоквартирному будинку, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 14, на підставі договорів дарування, договорів купівлі-продажу, свідоцтв про право власності на житло, свідоцтв про право на спадщину, розпорядження органу приватизації та рішень судів.
Судом встановлено, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2006року було визнано за ОСОБА_26 право власності на приміщення горища, площею 230кв.м., що розташоване в будинку 14 по Фонтанській дорозі в м. Одеса.
Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.12.2006року було визнано за ОСОБА_26 право власності на приміщення горища, площею 608кв.м., що розташоване в будинку 14 по Фонтанській дорозі в м. Одеса.
04 грудня 2006року між ОСОБА_26 та ОСОБА_23 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_26 продала, а ОСОБА_23 купила приміщення горища, загальною площею 230кв.м., що розташована в будинку під №14 по Фонтанській дорозі в місті Одесі.
Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_27, зареєстровано в реєстрі за №1451, та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.12.2006року.
27 лютого 2007року між ОСОБА_26 та ОСОБА_23 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого, ОСОБА_26 подарувала, а ОСОБА_23 прийняла в дар приміщення горища, загальною площею 608кв.м., що розташована в будинку під №14 по Фонтанській дорозі в місті Одесі.
Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_28, зареєстровано в реєстрі за №305, та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.03.2007року.
У подальшому, 22 січня 2015року між ОСОБА_23 (продавець) та ОСОБА_22 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність приміщення горища, що знаходяться за адресою: Одеська область, місто Одеса, Фонтанська дорога (вулиця Перекопської дивізії), будинок під номером 14, та складаються з приміщень, загальною площею 230,0кв.м. та сплачує певну грошову суму, зазначену у п. 2.1. цього договору.
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 та зареєстровано у реєстрі за №88.
Крім того, 22 січня 2015року між ОСОБА_23 (продавець) та ОСОБА_22 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність приміщення горища, що знаходяться за адресою: Одеська область, місто Одеса, Фонтанська дорога (вулиця Перекопської дивізії), будинок під номером 14, та складаються з приміщень, загальною площею 608,0кв.м. та сплачує певну грошову суму, зазначену у п. 2.1. цього договору.
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 та зареєстровано у реєстрі за №92.
На даний час приміщення горища площею 230,0кв.м. та площею 608,0кв.м., розташовані за адресою: місто Одеса, Фонтанська дорога, будинок під номером 14, знаходяться у власності ОСОБА_22
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2016року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006року було скасовано, ухвалено нове, в задоволенні позову ОСОБА_26 про визнання права власності на приміщення горища, площею 230,0кв.м., за адресою: місто Одеса, Фонтанська дорога, будинок під номером 14, відмовлено.
Крім того, рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2006року також було скасовано, та відмовлено ОСОБА_26 у позові про визнання права власності на приміщення горища площею 608,0кв.м. за адресою: місто Одеса, Фонтанська дорога, будинок під номером 14.
Таким чином, станом на момент розгляду даної цивільної справи Київським районним судом м. Одеси, рішення Приморського районного суду м. Одеси, які стали підставою для визнання права власності на спірні приміщення горища за ОСОБА_26, - скасовані та не є чинними.
Відповідно до ч.2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладові, сараї та інше) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до п. 1.1. рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004року у справі №4-рп/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно із приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, при цьому підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення будь-яких додаткових дій.
Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквратирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежилих приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Житловий будинок по Фонтанській дорозі, 14 (раніше вул. Перекопської дивізії) у м. Одесі перебуває в управлінні КП ЖКС "Вузівський". У 2011 році у спірному будинку здійснювався ремонт даху, замовником якого була Київська районна адміністрація Одеської міської ради.
В горищному приміщенні будинку по Фонтанській дорозі, 14 у м. Одесі розташовані інженерні мережі будинку, а саме: трубопровід системи центрального опалення, фанові труби каналізації, димові та вентиляційні канали, що підтверджується листами КП «ЖКС «Вузівський» від 28.12.2015року за №974/02-15.
Зазначені обставини також встановлені рішеннями апеляційного суду Одеської області від 29.03.2016 року та від 01 грудня 2016року, які наявні у матеріалах справи.
Вказаними рішеннями апеляційного суду також було встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, право власності на майно, що є у спільній сумісній власності може набуватись шляхом виділу частки із майна або поділу майна, що є у спільній сумісній власності, а навіть можливість згоди кількох співвласників, а також здійснення ремонту не надає правових підстав для визнання права власності на горище за одним із співвласників всупереч правам інших.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, судовим розглядом встановлено, що право власності на приміщення горищ ОСОБА_26 набуто незаконно, оскільки підставою для визнання за нею права власності стали скасовані рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2006року та від 28 грудня 2006року.
Відповідно ОСОБА_26 не мала права відчужувати спірні приміщення горищ на користь ОСОБА_23, яка у подальшому, не мала права відчужувати спірні приміщення горищ на користь ОСОБА_22
Отже, передачею приміщень горищ у власність ОСОБА_26, потім ОСОБА_23, а в подальшому - ОСОБА_22 порушено права та інтереси власників квартир багатоквартирного будинку.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Отже, за таких обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову.
З урахуванням наведеного, обраний позивачами спосіб захисту не відповідає вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014року №6-170цс14, від 25 червня 2014року №6-67цс14 та від 13 травня 2015року №6-67цс15.
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
З урахуванням зазначених вище роз'яснень Пленуму Верховного суду України позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 до ОСОБА_22 та ОСОБА_23 про визнання правочинів недійсними, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, адже обраний позивачами спосіб захисту не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України витрати по сплаті судового збору позивачам не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 до ОСОБА_22 та ОСОБА_23 про визнання правочинів недійсними - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя П. А. Прохоров