Справа №489/2679/16-ц 26.01.2017 26012017 26.01.2017
Провадження № 22ц/784/71/17 Суддя першої інстанції Тихонова Н.С.
Справа№489/2679/16-ц
Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1
Іменем України
26 січня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Козаченка В.І., Локтіонової О.В.,
із секретарем Лівшенком О.С.,
за участю позивачки - ОСОБА_2, яка також представляє інтереси малолітньої ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
представника позивачки - ОСОБА_5,
відповідачки - ОСОБА_6,
представників відповідачів - ОСОБА_7, ОСОБА_8,
представника третьої особи - ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_10, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Інгульського району Миколаївської міської ради, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_11, житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про визнання договору дарування недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину,-
27 травня 2016 року ОСОБА_2, від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом, який уточнили в подальшому, до ОСОБА_6, ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину.
Свої вимоги позивачі мотивували тим, що вони зареєстровані та проживали у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, що належить на праві власності матері ОСОБА_2 - відповідачці ОСОБА_6
В 2005 році, за згодою матері, позивачка разом зі своїм, на той час неповнолітнім сином, вселилась до спірної квартири, та в 2008 році зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою. Після досягнення відповідного віку, при отриманні паспорту, за даною адресою був зареєстрований також син - ОСОБА_4 Згода на вселення позивачів була надана ОСОБА_6
Спірна квартира є єдиним місцем проживання позивачів та членів її сім'ї, там знаходяться їх особисті речі, побутова техніка, одяг, тощо. Вони несуть витрати по утриманню майна, здійснювали ремонт в кімнаті, в якій проживали, оплачували комунальні послуги. Однак, згідно заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 червня 2015 року, яке в подальшому було скасовано, ОСОБА_2 та її дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було визнано такими, що втратили право користування спірною квартирою.
В період оскарження цього судового рішення ОСОБА_6 8 липня 2015 року подарувала 27/100 частки квартири, що складає одну житлову кімнату, ОСОБА_10
Остання здійснила переобладнання та перебудову квартири, внаслідок яких приєднала спірну кімнату до своєї квартири.
Як на думку позивачів,такі дії відповідачки є протизаконними, оскільки право на користування спірною квартирою на час відчуження її частки, мала малолітня донька позивачки - ОСОБА_3, однак дозвіл на таке відчуження органом опіки та піклування не надавався. В зв'язку з відчуженням частки квартири вона перетворилась з двокімнатної на однокімнатну, що суттєво погіршує умови проживання позивачки та її дітей - фактично відчужено кімнату, в якій вони проживали, зменшилась площа житла, яку вони мали можливість займати.
Посилаючись на викладене, та на правові підстави ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та 216 ЦК України позивачі просили суд визнати недійсним договір дарування від 8 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, та застосувати правові наслідки недійсності договору дарування, зобов'язавши ОСОБА_10: повернути у власність ОСОБА_6 житлову кімнату приміщення № 7 площею 14,6 кв. м. та балкон № 9 площею 0,5 кв. м. квартири АДРЕСА_2, закласти дверний отвір між належною їй квартирою № 12 в буд. № 6 по вул. Логовенка в м. Миколаєві та спірною житловою кімнатою, відновити балконну перегородку між балконом належної їй кварти № 12 в буд. № 6 по вул. Логовенка в м. Миколаєві та балконом № 9 площею 0,5 кв.м. квартири АДРЕСА_3.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, діючи в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 ЦК України.
Частиною 6 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин вчинений батьками, не може суперечить інтересам їхніх дітей.
За положеннями ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо майнових прав дитини та її нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_6 (а.с. 107)
ОСОБА_6 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 28 липня 2000 року та рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2006 року належала квартира АДРЕСА_2. Зазначена квартира двокімнатна, загальною площею 56,9 кв.м., житловою площею 37,4 кв.м. (а.с.111-112)
У вищезазначеній квартирі були зареєстровані відповідачка ОСОБА_6 (власник квартири), позивачка ОСОБА_2, її донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13).
ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_12 з 22 серпня 2008 року (а.с. 102).
Вони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 108).
ОСОБА_12 має на праві власності житловий будинок за адресою м. Миколаїв, вул. Старий Інвалідний Хутор , 129в/1 (а.с. 35) .
У цьому будинку з 2014 року, відповідно до пояснень ОСОБА_2 у судовому засіданні, постійно, а до 2014 року періодично мешкає вона, донька та чоловік. Донька відвідує школу, яка розташована поряд з цим будинком.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 червня 2015 року визнано ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою № 16 в буд. № 6 по вул. Логовенко в м. Миколаєві (а.с. 8).
Ухвалою цього ж суду від 6 жовтня 2015 року вищевказане заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва було скасоване за заявою ОСОБА_2
При новому розгляді рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2016 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 та її дітей про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 про вселення (а.с.6).
08 липня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_10, уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_10 прийняла дарунок - 27/100 частки квартири № 16, яка знаходиться по вул. Логовенка, буд. № 6 в м. Миколаєві, 27/100 частки квартири, що складається з житлової кімнати приміщення № 7, житловою площею - 14,9 кв.м., та балкону № 9 - площею 0,5 кв.м (а.с. 55-56).
В подальшому, згідно розпорядження Адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради № 129р від 8 жовтня 2015 року квартира АДРЕСА_4, що знаходиться у власності ОСОБА_6, переобладнана в однокімнатну, житлова площа зменшена на 15,4 кв.м., за рахунок приєднання 27/100 частин (житлова площа 14,9 кв.м., загальна площа 15,4 кв.м.) до кв. № 12. Таким чином квартира № 16 - однокімнатна: загальна площа - 41,5 кв.м., житлова площа - 22,5 кв.м., готова до експлуатації (а.с.77-83,123).
ОСОБА_10 користується відчуженими житловою кімнатою та балконом спірної квартири. Вона зробила двірний отвір з належної їй квартири до житлової кімнати приміщення № 7, а також об'єднала належний їй балкон з балконом квартири № 16 шляхом руйнування перетину між ними.
2 листопада 2015 року Миколаївським міським управлінням юстиції було видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого ОСОБА_6 на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_5, загальна площа - 41,5 кв.м., житлова площа - 22,5 кв. м.(а.с. 18-19).
Загальні положення про право власності, його зміст, здійснення та підстави набуття визначені в Цивільному Кодексі (глави 23,24). Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні: право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1, 2 ст. 321, ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним(нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як встановлено судом ОСОБА_6, як власник квартири № 16, яка знаходиться по вул. Логовенка, буд. № 6 в м. Миколаєві, подарувала 27/100 частки цієї квартири ОСОБА_10, що складає одну житлову кімнату площею 14.9 кв.м. та балкон, тобто розпорядилася часткою своєї власності на свій розсуд.
У неї залишилося у власності 73/100 частки цієї квартири, що включає: два коридори, ванну кімнату, кухню, вбиральню, кладову та житлову кімнату площею 22.5 кв. м.
ОСОБА_6, звернувшись до суду з позовом зазначала, що при укладенні спірного договору дарування власником квартири порушені вимоги закону, оскільки цей правочин вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування та він суперечить інтересам її малолітньої дитини, яка має право користуватися зазначеною квартирою.
Між тим, з огляду на встановлені судом обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що при вчиненні оспорюваного правочину дозвіл органу опіки та піклування не потрібен, оскільки такий дозвіл за приписами ст. 177 СК України вимагається тільки у разі вчинення такого правочину батьками дитини, а також з висновком суду про те, що відчуження власником квартири частки квартири не порушує права малолітньої дитини щодо користування цією квартирою.
Отже, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, передбачених ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді В.І. Козаченко
ОСОБА_13