Справа: № 826/5478/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
25 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,
при секретарі: Бродацькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2016 року по справі за його позовом до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови, -
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві про скасування постанови від 28.01.2013 року про стягнення виконавчого збору (237042,16 грн.), винесену в рамках виконавчого провадження № 36062542.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та просить постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, з витягу інформації про виконавче провадження слідує, що 18.01.2013 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 36062542 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6603/2011 від 04.07.2012 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованості в сумі 2370421 гривень 56 коп. та накладено арешт на все майно позивача.
28.01.2013 року прийнято спірну постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 237042,16 грн. У даній постанові зазначено, що постановою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-6603/2011 запропоновано боржнику виконати його в добровільному порядку в строк до 25.01.2013 року, однак боржником у наданий строк виконавчий лист не виконано.
Вирішуючи питання щодо правомірності спірної постанови про стягнення виконавчого збору, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) у редакції чинній на час вчинення виконавчих дій, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Статтею 11 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За ст. 25 Закону, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат,пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій,передбачених цим Законом. … Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та
боржникові.
Таким чином, законодавець визначив імперативний обов'язок державного виконавця направляти сторонам виконавчого провадження копію постанови про його відкриття, де зазначено строк добровільного виконання судового рішення та наслідки недотримання вказаного строку. Інакше, боржник не зможе дізнатися про наявність виконавчого провадження, адже не всі судові рішення виконуються шляхом звернення до органів ДВС.
У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 27 Закону).
Таким чином, заходи примусового виконання здійснюються державним виконавцем виключно в разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення.
В свою чергу, ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, у даному випадку пов'язано виключно з несповіщенням боржника про наявність виконавчого провадження, зокрема, про його відкриття 18.01.2013 року, оскільки доказів направлення вказаної постанови та її отримання відповідачем суду надано не було. Одразу варто зауважити, що постанова про стягнення виконавчого збору, датована 28.01.2013 року також не була направлена ОСОБА_2, про її існування стало відомо лише 20.03.2016 року. Дана обставина визнана судом першої інстанції, оскільки позов не було залишено без розгляду в зв'язку з пропуском строку оскарження спірної постанови. Відкриття провадження по даній справі є беззаперечним доказом визнання тієї обставини, що про існування оскаржуваної постанови позивачу стало відомо аж у 2016 році (через три роки).
Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання (перш за все, це направлення сторонам усіх процесуальних документів, прийнятих в рамках виконавчого провадження, в тому числі постанов про відкриття провадження та стягнення виконавчого збору).
Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду України від 28.01.2015 року, №6-785цс15 від 06.07.2015 р.
Згідно п.6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 13.12.2010 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.
Наведене вище вказує, що вирішальним в даному випадку є не лише встановлення факту добровільного виконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання, а й належним чином повідомлення про необхідність вчинення цих дій у визначені строки.
Неоскарження позивачем неналежного повідомлення чи надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження, що позбавило позивача як боржника права на своєчасне добровільне виконання в межах даної справи не може бути підставою для висновку про невиконання боржником без поважних причин в установлений для цього строк рішення, адже державним виконавцем не було вчинено жодної необхідної дії, спрямованої на сприяння добровільному виконанню судового рішення.
Крім того, в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 25.09.2013 року у справі №2-6603/11 зазначено, що рішення боржником виконане добровільно шляхом повного погашення заборгованості, що підтверджується заявою стягувача від 09.07.2013 року №13272/5400/2013. Вказаною ухвалою визнано виконавчий лист від 04.07.2012 року №2-6603/11, виданий Дніпровським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню. При цьому, колегія суддів зазначає, що такий спосіб непритаманний процесу виконавчого провадження, а, отже, подача заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню додатково підтверджує відсутність доказів того, що позивач був обізнаний про наявність відкритого виконавчого провадження та необхідність погашення боргу у 7-денний строк з дня його відкриття.
За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність винесення ним спірної постанови.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та постановленням нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 41, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2016 року - скасувати та постановити нову про задоволення позову.
Скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві від 28.01.2013 року про стягнення в рамках виконавчого провадження № 36062542 з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 237042,16 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Кучма А.Ю.
Карпушова О.В.