Справа: № 750/10177/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Коверзнев В.О.
Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
25 січня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовною заявою до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій відповідача по нарахуванню і виплаті позивачу, як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в меншому розмірі, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня виходячи з положень частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведення виплати, в сумі 4 730 грн.
Деснянський районний суд міста Києва своєю постановою від 07 листопада 2016 року адміністративний позов задовольнив.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 листопада 2016 року та постановити нову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що позивач, з 04.06.2015 року має статус учасника бойових дій і, як наслідок цього, - право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
03 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому разової грошової допомоги до 05 травня, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте відповідач відмовив позивачу у такій виплаті, оскільки вважав, що виплативши позивачу 920 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 141 від 02.03.2016 року «Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», дія в в межах та на підставі чинного законодавства України.
Позивач, не погодившись з такою відмовою відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Згідно п. 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що норми і положення, серед іншого, ст.ст.12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
В Рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Конституційним Судом України у Рішенні від 25 січня 2012 року у справі № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначає, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у 2016 році встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій в розмірі 920 гривень.
Як убачається з матеріалів справи, в травні 2016 року позивачу нарахована щорічна одноразова допомога до 05 травня 2016 року в розмірі 920 грн.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2016 рік була нарахована та виплачена позивачу у розмірі 920 грн. відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 141 від 02 березня 2016 року «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Щодо посилань суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 року (справа № 21-6508а15), колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, з приводу яких висловив свою позицію Верховний Суд України у даній постанові, виникли у квітні 2014 року, за інших фактичних обставин.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною 1 статті 198 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду, суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права і призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому, відповідно до правил ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Тобто, зазначена норма КАС України передбачає присудження на користь суб'єкта владних повноважень лише судових витрат, що пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Відповідно до матеріалів справи залучення свідків та проведення судових експертиз в справі не здійснювалось, докази цього суду не надано.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для повернення апелянту судових витрат.
Згідно з частиною десятою ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради - задовольнити.
Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 листопада 2016 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Файдюк В.В.
Мєзєнцев Є.І.