Справа №2а-455/09 22.06.2010
Справа № 22ц-4210/10 Головуючий у 1-й інстанції Гречана С.І.
Категорія: 57 Суддя - доповідач апеляційного суду ОСОБА_1
іменем України
2010 року червня місяця 22 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі: головуючої Вовненко Г.Ю., суддів: Паліюка В.П., Кутової Т.З. за участю: позивачки Макарян JIM., при секретарі: Красилюку В.А.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу
за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва
(далі - УПФ)
на постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 19 січня 2009 р. за позовом ОСОБА_2 до УПФ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
"У жовтні 2008 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до УПФ, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон від 18 листопада 2004 р.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 р. по 2008 рік та зобов'язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги і забезпечити виплату заборгованості.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2009 р. позов задоволено частково.
Зобов'язано УПФ здійснити перерахунок пенсії з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 року по наступний час з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком за розміром, встановленим ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон від 9 липня 2003 р.) та провести відповідні виплати.
В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність постанови в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.
Положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2006 р.
До того ж, Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від20^ грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77. вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 р. не приймав рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.
В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. №6 рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону Україна від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти аби їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тому УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від іі листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї нормі не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таки нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Таким чином, в межах позовних вимог право на здійснення перерахуй підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 року.
Між тим, в резолютивній частині постанови, суд помилково вказуючи строї перерахування зазначив його до наступного часу, так як вказаним законом такен/ передбачено.
За такого вказана постанова відповідно до вимог ст. 309 ЦПК Украпи підлягає зміні, шляхом виключення вказівки в резолютивній частині постанови про обмеження строку перерахування «по наступний час», в іншій частині постанову слід залишити без змін.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням нЗ відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни ні приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цшл спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на ні .і обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судомні розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільова використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення випг_ із власних джерел фінансування останнього.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 308, 315 ЦПК України, колегія судців
вирішила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва задовольнити частково, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2009 року змінити.
Виключити з резолютивної частини вказаної постанови вказівку про перерахування пенсії «по наступний час».
В іншій частині вказану постанову залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуюча
Судді: