Справа № 490/3036/16-ц
нп 2/490/3838/2016
19 жовтня 2016 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Подзігун Г. В.
при секретарі Головацькому О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру, загальною площею 86,6 кв. м, житловою площею 66,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - для задоволення вимог ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 14 від 10.04.2008 року в загальному розмірі 391 318 грн. 78 коп., шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Енергобанк» за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, які були забезпечені укладеним між Банком та відповідачами ОСОБА_7 договором.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, вимоги позову підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. При цьому, від нього до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності. У вказаній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що Банк пред'явив йому вимогу про погашення в тридцятиденний строк заборгованості у повному обсязі 03 червня 2010 року, а тому фактично змінив строк виконання основного зобов'язання, у зв'язку з чим перебіг строків позовної давності розпочався 07 липня 2010 року.
Відповідач ОСОБА_2 до суду також не з'явився При цьому, його представник надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти позову заперечував з тих підстав, що він заявлений із пропуском строку позовної давності.
Крім того, представник ОСОБА_2 також надав до суду письмові заперечення, в яких посилався на те, що заявлений Банком спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки можливий виключно у позасудовому порядку за наявності письмового застереження у договорі та згоди іпотекодавця на таке звернення стягнення.
Окрім цього, представник відповідача також посилався на те, що 29 листопада 2010 року ПН ММНО ОСОБА_8 було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на вищезазначений предмет іпотеки, на підставі якого було відкрито виконавче провадження.
Відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду також не з'явилися, надали до суду заяви про пропуск Банком строків позовної давності з тих самих підстав, на які посилався у своїй заяві ОСОБА_1
ОСОБА_5 як законний представник малолітньої ОСОБА_6 до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.
Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін на підставі наявних у матеріалах справи доказів, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.
Вивчивши доводи позову та письмових заперечень, дослідивши матеріали та обставини справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Як вбачається із матеріалів справи, 10 квітня 2008 року між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про іпотечний кредит № 14 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надає позичальнику кредит у розмірі 278 000 грн. на строк з 10.04.2008 року по 05.04.2038 рік під 14 % річних (відповідно до Додаткового договору № 1 від 01.02.2009 року під 16 % річних). Цільове призначення кредиту - на поліпшення житлових умов (п. п. 1.1, 1.2, 1.3 Кредитного договору).
Відповідно до п. 2.4 Кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно до 05 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після укладення договору, здійснювати погашення кредиту рівними частинами в розмірі не менше 772 грн. 22 коп. та сплачувати відсотки, нараховані кредитором на залишок заборгованості за кредитом, відповідно до графіку погашення кредиту.
Згідно з п. 2.5 Кредитного договору відсотки нараховуються на фактичний залишок заборгованості, виходячи з фактичної кількості днів у місяці й фактичної кількості днів у році. Відсотки нараховуються щомісячно, за період з першої дати поточного періоду сплати по останню дату поточного періоду сплати включно.
Відповідно до п. 3 Кредитного договору виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором (в тому числі і за додатковими угодами до нього) забезпечується, зокрема, іпотекою нерухомого майна житлового призначення, розташованого за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, смт. Матвіївка, вул. Силікатна, 265-А, кв. 23 (далі - предмет іпотеки).
Згідно з п. 5.2.4 Кредитного договору кредитор має право, зокрема, вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому, сплати відсотків за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за Кредитним договором або за ОСОБА_7 договором, зокрема у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та відсотків за користування кредитом понад двох місяців.
Відповідно до п. 6.2 Кредитного договору за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язується сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочення.
Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів відповідно до п. 5.2.4 Кредитного договору, повинно бути здійснено позичальником протягом 30 календарних днів з дати надіслання кредитором відповідної вимоги.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (іпотекодавці) було укладено ОСОБА_7 договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9
Відповідно до п. 1.1 ОСОБА_7 договору іпотекодавці з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з Кредитного договору, передають, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку та на умовах, визначених договором, нерухоме майно житлового призначення - чотирикімнатку квартиру, загальною площею 86,6 кв. м, житловою площею 66,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 06.03.2008 року Адміністрацією Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради (п. 1.2 ОСОБА_7 договору).
Вартість предмета іпотеки станом на день укладення ОСОБА_7 договору склала 372261 грн.
Згідно з п. п. 3.2, 3.3 ОСОБА_7 договору у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених ОСОБА_7 чи Кредитним договорами або законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому договором та чинним законодавством. Іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги, передбачені Кредитним договором, у повному обсязі.
Пунктом 4.1 ОСОБА_7 договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань вони не будуть виконані (виконані неналежним чином). Звернення стягнення за ОСОБА_7 договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду (п. 4.2 ОСОБА_7 договору).
Відповідно до п. 4.3 ОСОБА_7 договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору, зокрема, шляхом прийняття предмета іпотеки у власність у порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредитні кошти у передбаченому договором розмірі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не оспорювалося відповідачами.
В той же час, позичальник належним чином взяті на себе зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим у нього перед Банком станом на 03.06.2010 року виникла заборгованість у загальному розмірі 332 527 грн. 73 коп., з яких:
-271 822 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом (13 127 грн. 74 коп. - прострочена);
-48 912 грн. 35 коп. - прострочена заборгованість за відсотками;
-6 055 грн. 03 коп. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків;
-2 044 грн. 31 коп. - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту.
У зв'язку із невиконанням належним чином зобов'язань, Банк направив на адресу відповідачів повідомлення-вимоги. У вказаних вимогах Банк вимагав від відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором у повному обсязі впродовж 30 календарних днів з моменту отримання цих вимог.
Крім того, відповідачам було повідомлено про те, що у випадку невиконання зазначених вимог Банк буде вимушений звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації предмета іпотеки.
В той же час, відповідачів заборгованість за кредитом у добровільному порядку не погасили, у зв'язку з чим 29 листопада 2010 року приватним нотаріусом ММНО ОСОБА_8 було вчинено виконавчий напис (р. № 2260), відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на вищезазначений предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором у загальному розмірі 344 094 грн. 34 коп., з яких:
-271 822 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом;
-57 836 грн. 85 коп. - заборгованість за відсотками;
-8 627 грн. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків;
-2 408 грн. 25 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту;
-3 400 грн. - витрати за вчинення виконавчого напису.
Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС ММУЮ від 13 грудня 2010 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису.
В той же час, у подальшому, у зв'язку із невиконанням належним чином зобов'язань, Банк листом зі зворотнім повідомленням із описом вкладення направив на адресу ОСОБА_1 (№ 628/5 від 15.03.2016 року), ОСОБА_2 (№ 629/5 від 15.03.2016 року), ОСОБА_3 (№ 630/5 від 15.03.2016 року) та ОСОБА_4 (№ 631/5 від 15.03.2016 року) повідомлення-вимоги, якими вимагав погасити взяту заборгованість, яка станом на 14.03.2016 року становить 391 318 грн. 78 коп., з яких:
-268822 грн. 24 коп. заборгованість за кредитом;
-82102 грн. 08 коп. заборгованість за відсотками;
-6175 грн. 48 коп. пеня за несвоєчасне погашення кредиту;
-34218 грн. 98 коп. пеня за несвоєчасну сплату процентів.
У вказаних вимогах знову Банк вимагав від відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором у повному обсязі впродовж 30 календарних днів з моменту отримання цих вимог. Крім того, відповідачам було повідомлено про те, що у випадку невиконання зазначених вимог Банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.
В той же час, станом на час розгляду справи у суді вищезазначена заборгованість позичальником не погашена, у зв'язку з чим Банк і звернувся до суду із даним позовом.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 1046, 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своїм характером відносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними правовідносинами. Так, відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це тягне за собою передбачені законом або договором правові наслідки, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. При цьому, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Крім того, сплату пені за порушення виконання зобов'язання за Кредитним договором передбачено було також і Кредитним договором (з урахуванням усіх змін і доповнень).
Підставою для виникнення у кредитора права на неустойку є невиконання або неналежне виконання боржником свого зобов'язання.
Крім того, до зобов'язання може застосовуватися заходи забезпечення його належного виконання. Так, відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Окремим видом застави є іпотека (ч. 1 ст. 575 ЦК України).
Стаття 589 ЦК України передбачає, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, за рахунок якого заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Окремим видом застави є іпотека, правовідносини щодо якої регулюються Законом України «Про іпотеку».
Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки встановлено розділом 5 зазначеного Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаним положенням Закону кореспондують положення, що містяться у Іпотечному договорі.
Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
За правовою позицією Верховного Суду України, якщо іпотечним договором передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на цей предмет, то такий спосіб може бути застосовано і за рішенням суду (постанова від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13).
В той же час, у своєму позові Банк просить про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної за результатами розгляду справі № 6-1851цс15, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.
Таким чином, у судовому порядку визнанню підлягає лише таке право власності, яке вже наявне у позивача, однак не визнане або оспорене з боку відповідача.
Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
В той же час, Банк не надав жодних доказів того, що після вчинення виконавчого напису нотаріусом позивачем на підставі ОСОБА_7 договору та виконавчого напису було зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а за такого, Банк не навів доказів того, що у нього виникло право власності на чотирикімнатну квартиру, загальною площею 86,6 кв. м, житловою площею 66,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а за такого передбачені ст. 392 ЦК України підстави для визнання у судовому порядку права власності відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставності його вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір сплачено позивачем при подачі позову до суду.
Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН