Справа № 214/2003/16-к Суддя 1 інстанції ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/774/7/К/17 Суддя-доповідач ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі 26 січня 2017 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 за кримінальним провадженням №120160402300001269 на вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, українки, громадянки України, з середньо-спеціальною освітою, одруженої, яка має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не працюючої, раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, яка визнана винною та засуджена:
- за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 1 рік.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, в редакції Закону №1492-VIII від 07.09.2016 року, покладено на ОСОБА_6 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Питання з речовими доказами вирішено.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_12
обвинувачена ОСОБА_6
захисник ОСОБА_7
потерпілий ОСОБА_8 .
В апеляційних скаргах обвинувачена ОСОБА_6 , її захисник ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_8 просять вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року змінити та перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України, призначивши їй покарання в межах санкції ст.128 КК України із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України.
Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року ОСОБА_6 засуджена за скоєння кримінального правопорушення передбаченого ст.121 ч.1 КК України за наступних обставин.
27.02.2016 року близько 23.30, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , знаходячись за місцем свого мешкання, а саме: в гостьовій кімнаті в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , разом з чоловіком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , сварилась з останнім, із-за побутових причин. Під час тривалої сварки у ОСОБА_6 виникла гостра особиста неприязнь до чоловіка та умисел на спричинення йому тілесних ушкоджень. Діючи з метою спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 прослідувала до кухні в приміщенні вказаної квартири, де взяла ніж та таким чином підшукала собі знаряддя злочину. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 28.02.2016 року близько 01.00, утримуючи в правій руці ніж, умисно зверху вниз, завдала потерпілому ОСОБА_8 , який знаходився в положенні лежачи на спині на дивані, встановленому в гостьовій кімнаті, звернутий до неї обличчям, один удар в праву частину грудної клітини, при цьому не переслідуючи мету заподіяння ОСОБА_8 смерті. Одразу ж після цього ОСОБА_6 викликала бригаду швидкої медичної допомоги, яка госпіталізувала потерпілого ОСОБА_6 до КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня №2» ДОР», де йому було надано належну медичну допомогу. В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: однієї проникаючої колото-різаної рани грудної клітини праворуч, яка ускладнилась розвитком гемо-пневмотораксом, які згідно висновку судово-медичної експертизи №400 від 07.03.2016 року, за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
В обґрунтування вимог апеляційних скарг обвинувачена ОСОБА_6 , її захисник ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_8 , посилаються на ті обставини, що дії обвинуваченої невірно кваліфіковані як органом досудового слідства так і судом першої інстанції і тому вирок підлягає зміні на підставі неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Свою провину у скоєнні зазначеного кримінального правопорушення як на досудовому слідстві так і в процесі розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції обвинувачена визнала частково. Пояснила всі обставини сварки з чоловіком. Свої свідчення вона підтвердила при проведенні слідчого експерименту. Також органом досудового слідства було проведено слідчий експеримент з потерпілим ОСОБА_8 , який підтвердив пояснення обвинуваченої і дійсні обставини, яким саме чином йому було заподіяно тілесне ушкодження. Обвинувачена визнає свою вину в тому, що нею було заподіяно тілесне ушкодження ОСОБА_8 з необережності. Умислу на заподіяння йому тілесного ушкодження вона не мала і умисного удару ножем зверху вниз в грудну клітку праворуч, як зазначено у обвинувальній частині вироку не скоювала. Даний факт, підтверджується висновком експерта №536 від 28 березня 2016 року де зазначено, що механізм утворення тілесного ушкодження не суперечить судово-медичним даним отриманим під час слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_8 23 березня 2016 року та за участю обвинуваченої 22 березня 2016 року, так як вони показали однаковий механізм його утворення. Вважають, що дії обвинуваченої необхідно кваліфікувати за ст.128 КК України за ознаками необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник - адвокат ОСОБА_7 , в судовому засіданні при апеляційному розгляді кримінального провадження, кожен окремо, підтримали свої апеляційні скарги та просили вирок суду першої інстанції змінити, перекваліфікувавши дії обвинуваченої з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України. Апеляційну скаргу потерпілого також просили задовольнити.
Потерпілий ОСОБА_8 , в судовому засіданні при апеляційному розгляді кримінального провадження, підтримав свою апеляційну скаргу та просив задовольнити її в повному обсязі. Також, не заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченої та її захисника.
В судовому засіданні при апеляційному розгляді прокурор просив апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 , її захисника ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 402 КПК України заперечення на апеляційні скарги сторонами судового провадження надані не були.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 , її захисника ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_8 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.121 ч.1 КК України, відповідають обставинам кримінального провадження та ґрунтуються на сукупності зібраних та належним чином оцінених судом доказах.
Доводи апеляційних скарг про те, що висновки суду, викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи, що суд дав неправильну юридичну оцінку зібраним в справі доказам, що суд безпідставно взяв до уваги одні докази і відхилив інші є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Судом в повній мірі досліджені зібрані докази. У вироку суду міститься формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначено місце, час, спосіб вчинення та мотив злочину, наведено докази на яких ґрунтується висновок суду про винуватість ОСОБА_6 .
Пояснення свідків ОСОБА_13 , експерта ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_8 є логічними та послідовними, узгоджуються між собою, не викликають будь-якого сумніву у їх достовірності та в своїй сукупності вказують на вчинення ОСОБА_6 інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Суд дав правильну юридичну оцінку зібраним доказам. Наведені докази спростовують доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та про те, що ОСОБА_6 не вчиняла злочину.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.121 ч.1 КК України визнала часткового та пояснила, що того дня вони з чоловіком з самого ранку почали сваритися, бо увечері повинна була приїхати її мама, з якою він не може знайти спільну мову. Потерпілий кричав та ображав її нецензурною лайкою. В обід вона пішла з дому, бо він зайнявся ремонтними роботами, а їй необхідно було заплатити за комунальні послуги. О 16.00 приїхала її мама. Сварка продовжувалась далі, поки він не пішов гуляти з дітьми на вулицю. Повернувшись, продовжив її ображати, вони знову сварилися. Коли діти лягли спати, вона о 21.00 пішла у бар біля дому, де пила пиво. Потім подзвонила мама, яка вийшла на двір і вони сіли з нею біля магазину на лавочку, говорили. О 23.00 вони з мамою повернулися додому, де спали діти та чоловік. Мама пішла у кімнату до дітей, а вона у кімнату, де спав чоловік. Там включила телевізор, але чоловік зробив їй зауваження, бо увімкнений телевізор заважав йому. Вона не звертала увагу, тоді він вимкнув його, вона включила знову. Так продовжувалось до того, як він вимкнув телевізор із розетки. Тоді вона пішла на кухню, щоб зробити собі бутерброд. Коли вона щось різала ножем, він кричав з кімнати образи в її адресу. Вона вибігла до нього з ножем в руках, сіла на диван біля нього, казала, щоб він замовк, не ображав і не чіпав її. У правій руці вона тримала ніж. Потім у них почалася боротьба, він схопив її руки своїми і тримав їх силою. Коли сказав «ну роби, що хочеш», відпустив її руки. Вона не встигла зреагувати і впала на нього. Рука з ножем впала на праву сторону чоловіка і ніж його порізав. Спочатку він не відреагував на заподіяне, а коли рана почала наповнюватися кров'ю і йому стало боляче він почав кричати, тоді вона побігла викликати швидку допомогу. Після того випадку вони живуть разом, виховують трьох дітей, з чоловіком помирилися, більше не сваряться. Вину визнає частково тому, що вона вчинила дії не навмисно, а з необережності. Просила суд кваліфікувати її дії за ст.128 КК України: необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Колегія суддів вважає, що винуватість обвинуваченої ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення доведена дослідженими та наведеними у вироку доказами, а саме:
- поясненнями потерпілого ОСОБА_8 , який під час допиту в судовому засіданні суду пояснив, що 27.02.2016 року в їхній двокімнатній квартирі, де вони проживають, між ним та його дружиною відбувалася сварка, вони ображали один одного нецензурною лайкою протягом дня. При цьому він прибирав квартиру та займався дрібним ремонтом, пив пиво. Вдень приїхала теща, але сварка продовжувалася. Ввечері десь о 21.00 дружина пішла з дому, куди не сказала. Він розгнівався та пішов її шукати. Побачив її у барі одну і повернувся додому. Розповів тещі, що дружина знаходиться у барі. Вона пішла туди і через деякий час вони повернулися вдвох. Теща пішла у іншу кімнату, де була разом з дітьми, які відпочивали. Їхню сварку теща не бачила, але можливо чула у тій кімнаті. В ході сварки дружина схопила на кухні ніж, зайшла до кімнати, де він лежав на дивані і присіла біля нього. Вона сказала, що якщо він її ще образить, то вона не знає, що з ним зробить. Він тримав її руки своїми, була боротьба, потім її рука зіскочила, дружина похитнулася на нього і ніж увіткнувся в тіло з правої сторони в грудну клітину. Удар був зверху вниз. З'явилась кров, вони злякалися і дружина побігла викликати швидку. Сварки раніше були, але не часто. Те, що слідчий написав, що вона йому погрожувала, не правда. У той день він ще був під наркозом, і міг нічого не розуміти, тому слідчим написані такі покази, які не відповідають дійсності. Він не хотів свідчити проти своєї дружини. Підписи всюди його, але він не читав те, що написав слідчий. Претензій до дружини не має;
- поясненнями свідка ОСОБА_13 , який під час допиту в судовому засіданні пояснив, що він є слідчим, який відбирав покази у потерпілого, коли той знаходився у міській лікарні №2. Коли потерпілий знаходився в палаті лікарні він міг говорити та відповідати на питання. На питання, чи може ОСОБА_8 давати пояснення по справі він відповів, що пояснення давати буде, проти допиту не заперечував, покази давав добровільно. Він вручив потерпілому пам'ятку, де роз'яснено його права та обов'язки. Заяву про залучення ОСОБА_8 в якості потерпілого у справі писав він, тому що ОСОБА_8 не міг піднятися, був перебинтованим. ОСОБА_8 прочитав та підписав її. Потерпілий розповів про події того дня, повідомив, що він ображений на дружину, що вони постійно сваряться, жити з нею неможливо, тому будуть розлучатися. Потерпілий пояснив, що у день, коли все відбулося вони з дружиною цілий день сварилися, вона уходила з дому, потім повернулася вже в стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_8 розповідав, що дружина пішла до кухні, взяла там ніж та підійшла до нього, коли він лежав на спині на дивані і нанесла йому удар ножем в область грудної клітки, після чого сама викликала швидку. Всі обставини були записані зі слів ОСОБА_8 у протокол допиту, який він прочитав та підписав у декількох місцях;
- поясненнями експерта ОСОБА_14 , який під час допиту в судовому засіданні показав, що потерпілого оглядав в палаті та встановив при огляді в нижній третині грудної клітини праворуч по грудинній лінії, в середній третині грудної клітини праворуч по середньо пахвовій лінії накладені стерильні марлеві серветки з проведеними ПХВ дренажами. Зі слів потерпілого знає, що 28.02.2016 року вночі в квартирі жінка ножем вдарила його в грудну клітину праворуч. Коли був присутній на слідчому експерименті, ОСОБА_8 показував, що жінка тримала ніж у правій руці, а він тримав їй руки, зажаті в кулаках, коли він відпустив руки вона впала на нього, а ніж потрапив у праву частину його тіла. Діагноз встановлено вірно: одна проникаюча колото-різана рана грудної клітини праворуч, яка ускладнилась розвитком гемо-пневмотораксом. Висновок підтримує, інших даних щодо механізму положення удару обвинувачена та потерпілий не показували. Випадковість вони не вказували.
Колегія суддів вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_6 повною мірою доведена поясненнями свідків та потерпілого, які є послідовними та співпадають між собою. Крім того, допитуючи свідків та потерпілого, суд попередив їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України та надав можливість всім учасникам процесу задавати їм питання. Тому колегія суддів не вбачає підстав у суду першої інстанції сумніватися в достовірності їх показів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що пояснення вказаних свідків та потерпілого надані ними з дотриманням вимог чинного КПК України, є послідовними та повністю узгоджуються між собою та щодо різних обставин справи, а суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що покази, які вони давали на досудовому слідстві та підтвердили в судовому засіданні - правдиві, оскільки знаходяться у взаємозв'язку з іншими об'єктивними письмовими доказами по справі, дослідженими в судовому засіданні, а саме:
- протоколом огляду квартири від 28.02.2016 року, відповідно до якого була оглянута квартира АДРЕСА_3 , а саме в кімнаті №2 розміщена меблева стінка з телевізором та книгами, далі дитяча коляска, столик, диван з постіллю, розложений диван з подушкою, під якою лежить шматок білої матерії з підсохлою речовиною бурого кольору, у вигляді плям, схожої на кров, над телевізором на полиці серед косметики виявлено кухонний ніж з пластиковою рукояткою чорного кольору марки «KIWI», лезо з однієї сторони гостре, з іншої зроблена відкривача та пилоподібна заточка, довжина ножа 20 см., лезо 11,5 см., ширина леза 2,5 см., рукоятка 9 см., товщина леза 0,1см. При огляді вилучені: шматок матерії зі слідами речовини бурого кольору та ніж (том 2 а.кп.6-9);
- картою виїзду швидкої медичної допомоги №90 від 28.02.2016 року, відповідно до якої встановлено попередній діагноз - проникаюче ножове поранення грудної клітини справа; анамнез - дружина вдарила ножем під час сварки. Місце ушкодження в третьому міжребер'ї по краю груднини справа колота рана з рваними краями 3х0,3 см. із рани виділяється кров (том 2 а.кп.14);
- висновком експерта №400 від 07.03.2016 року, відповідно до якого у громадянина ОСОБА_8 виявлена одна проникаюча колото-різана рана грудної клітини праворуч, яка ускладнилась розвитком гемо-пневмотораком. За своїм характером проникаюча колото-різана рана грудної клітини праворуч відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Тілесне ушкодження спричинено від ударної дії плоского колюче-ріжучого предмета. Зазначене ушкодження заподіяне від одноразової дії плоского колюче-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа, або інший предмет який має такі ж властивості, по типу удару в ділянку правої половини грудної клітини. Тілесне ушкодження спричинене з достатньою силою для його виникнення. Проникаюча, колото-різана рана грудної клітини праворуч у потерпілого має ознаки небезпеки для життя. Потерпілий під час нанесення йому тілесного ушкодження міг знаходитися, як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні, та був звернутий правою половиною грудної клітини у бік дії травмуючого предмету. Характер виявленого ушкодження, в наданих медичних документах свідчить, що термін його виникнення відповідає 28.02.2016 року (том 2 а.кп.34-35);
- висновком експерта №23к від 04.03.2016 року, відповідно до якого кров ОСОБА_8 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0 (том 2 а.кп.38-39);
- висновком експерта №29к від 22.03.2016 року, відповідно до якого кров ОСОБА_6 належить до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0 (том 2 а.кп.56);
- висновком експерта №20 від 30.03.2016 року, відповідно до якого на фрагменті тканини, вилученої в приміщенні квартири АДРЕСА_3 наявна кров, яка належить людині, якою може бути потерпілий ОСОБА_8 та не може бути ОСОБА_6 (том 2 а.кп.56-64);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 22.03.2016 року за участю обвинуваченої ОСОБА_6 , відповідно до якого ОСОБА_6 пояснила, що 28.02.2016 року приблизно о 01.00 вона знаходилася у себе дома за адресою: квартира АДРЕСА_3 , була в гостьовій кімнаті (зал), сварилась з своїм чоловіком ОСОБА_8 після чого пішла на кухню квартири, взяла ніж в праву руку і повернулася до чоловіка в гостьову кімнату (зал), де він лежав на дивані, присіла на диван поруч з ним з лівої його сторони і схилилася над чоловіком, а той її схватив за руки своїми руками (в області зап'ясток). Потім чоловік спитав у неї «що ти хочеш мене убити?», при цьому посміхався. Після чого відпустив її руки, вона всім тілом подалась по інерції вперед, при цьому утримувала ніж в правій руці. Подалась вперед, так як не очікувала, що він відпустить руки. Подавшись вперед, нанесла ножем, котрий був у правій руці, один удар в праву частину грудної клітки чоловіка, ніж в тіло, як здалося, зайшов не глибоко. Після чого вона витягла ніж з його тіла (том 2 а.кп.70-75);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 23.03.2016 року за участю потерпілого ОСОБА_8 , відповідно до якого ОСОБА_8 пояснив, що 28.02.2016 року приблизно о 01.00-01.30 він перебував у себе вдома в квартирі АДРЕСА_3 , а саме в залі, лежав на дивані, також в кімнаті була його дружина ОСОБА_6 , вони в цей час сварилися. Під час сварки в залі, дружина вийшла і пішла на кухню, де взяла ніж, після чого прийшла в зал до нього і присіла з ножем в правій руці на диван зліва від нього. В цей час сварка продовжувалась, він схватив дружину за руки, а саме за зап'ястя. Дружина в свою чергу, сидячи на дивані, подалась вперед і нанесла, як йому здалося, не сильний удар ножем. Він навіть не зрозумів, що був нанесений удар. Зрозумів, що його підрізала дружина тільки після того, як на грудній клітці з правої сторони, побачив поріз лінійної форми, розміром приблизно 1,5х2,0 см., із якого йшла кров (том 2 а.кп.76-82);
- висновком експерта №536 від 28.03.2016 року, відповідно до якого, враховуючи локалізацію і характер у потерпілого ушкодження, а саме: проникаючої колото-різаної рани грудної клітини праворуч, яка ускладнилася розвитком гемо-пневмотораксу, дані про травмуючий предмет, кількість прикладення фізичної сили - можливо зробити підсумок, що механізм його утворення не суперечить судово-медичним даним отриманим під час проведення слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_8 від 23.03.2016 року та підозрюваної ОСОБА_6 від 22.03.2016 року, під час яких вони вказали однаковий механізм (том 2 а.кп.83-84).
Крім того, колегія суддів вважає, що безпідставними є вимоги апеляційних скарг обвинуваченої, її захисника та потерпілого про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України, з наступних підстав.
Суд правильно встановив фактичні обставини справи, а його висновки щодо доведеності винуватості обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, відповідають доказам у справі. Доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції повинен був кваліфікувати дії обвинуваченої за ст.128 КК України, є необґрунтованими.
Пославшись на конкретні обставини кримінального провадження, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що поведінка обвинуваченої ОСОБА_6 до вчинення злочину, під час його скоєння і після цього давала підстави визнати, що вона мала умисел саме на завдання тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.
Відповідно до ст.25 КК України та положень п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якісь конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачити).
Крім того, судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України з приводу перекваліфікації дій обвинуваченого з ст.121 КК України на ст.128 КК України неодноразово висловлювала свою правову позицію про те, що за нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (стаття 24 КК України).
Необережне тяжке тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) характеризується аналогічними елементами об'єктивної сторони, а за суб'єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано в статті 25 КК України.
Наведене свідчить про те, що розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (частина перша статті 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (стаття 128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів.
Із фактичних обставин кримінального провадження, у якому обвинувачена, її захисник та потерпілий оспорюють правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 , встановлено, що 27.02.2016 року близько 23.30, ОСОБА_6 , знаходячись за місцем свого мешкання разом з чоловіком ОСОБА_8 , сварилась з останнім. Під час тривалої сварки у ОСОБА_6 виникла гостра особиста неприязнь до чоловіка та умисел на спричинення йому тілесних ушкоджень. Діючи з метою спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 прослідувала до кухні, де взяла ніж. Після цього, ОСОБА_6 , утримуючи в правій руці ніж, умисно зверху вниз, завдала потерпілому ОСОБА_8 , який знаходився в положенні лежачи на спині на дивані,, звернутий до неї обличчям, один удар в праву частину грудної клітини, при цьому не переслідуючи мету заподіяння ОСОБА_8 смерті. В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
З аналізу фактично встановлених обставин кримінального правопорушення, у даному випадку обвинувачена, завдаючи удару, передбачала настання у потерпілого наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, а тому колегія суддів приходить до висновку, що характер та послідовність дій обвинуваченої ОСОБА_6 , її поведінка до та під час вчинення кримінального правопорушення, механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, знаряддя злочину, свідчать про те, що вона мала прямий умисел саме на заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень.
Крім того, відповідно до положень п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Оцінюючи суб'єктивну сторону складу злочину, суд, як видно з вироку, обґрунтовано послався на те, що обвинувачена ОСОБА_6 мала прямий умисел на завдання потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, оскільки вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. За таким ознаками суд правильно кваліфікував дії обвинуваченої за ч.1 ст.121 КК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ні з боку захисту, ні з боку обвинуваченої не було надано додаткових доказів, не було заявлено обґрунтованих клопотань про необхідність дослідження додаткових доказів як у суді першої інстанції, так і не надходило обґрунтованих клопотань про дослідження доказів у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, підстав для перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_6 з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України, як про це зазначено в апеляційних скаргах, колегією суддів не встановлено.
Також, є безпідставними доводи апеляційних скарг з приводу того, що при ухваленні вироку судом не було взято до уваги пояснення обвинуваченої та потерпілого під час проведення слідчих експериментів за їх участю, де вони пояснили, що тілесне ушкодження у ОСОБА_8 виникло не внаслідок удару ножем зверну вниз, а від того, що ОСОБА_6 утримуючи ніж у руці, після того, як потерпілий відпустив її руки , під вагою свого тіла по інерції повалилася на нього..
В цій частині колегія суддів вважає, що необхідно віднестися критично до пояснень як обвинуваченої, так і потерпілого, оскільки вони не ґрунтуються на досліджених під час судового слідства матеріалах кримінального правопорушення, та приходить до висновку, що часткове визнання обвинуваченою своєї вини, викликане лише її бажанням ухилитися від кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення.
Також, не підлягають задоволенню вимоги апеляційних скарг обвинуваченої, її захисника та потерпілого з приводу призначення ОСОБА_6 більш м'якого покарання, передбаченого санкцією ст.128 КК України, із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, оскільки під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції підтвердилась вина обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч.1 ст.121 КК України.
В зв'язку з вищевикладеним, на думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно призначив обвинуваченій ОСОБА_6 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.121 КК України, яке є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів, тому законних підстав для призначення обвинуваченій більш м'якого покарання колегія суддів не вбачає.
Отже, на думку колегії суддів, доводи апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_6 , її захисника ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_8 є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Судовий розгляд вказаного кримінального провадження проведений з достатньою повнотою, дії ОСОБА_6 вірно кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК України.
В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, котрі були б підставою вважати, що при проведенні судового розгляду відносно ОСОБА_6 мали місце грубі порушення вимог кримінального процесуального законодавства, які б стали підставою для скасування вироку суду. Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення, колегією суддів не встановлено.
Будь-яких даних, які б свідчили про упередженість органів досудового слідства чи суду, колегією суддів не виявлено. Під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження вимоги норм чинного Кримінального процесуального кодексу України було дотримано.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 не підлягають задоволенню, а вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Відмовити в задоволенні апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 .
Вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року відносно ОСОБА_6 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді апеляційного суду
Дніпропетровської області
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4