Справа № 675/1548/16-к
Провадження № 1-в/675/39/2017
"25" січня 2017 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяславі клопотання засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що відбуває покарання в Замковій виправній колонії у Хмельницькій області (№ 58), про зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання,
ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року.
Засуджений та представник ЗВК № 58 в судове засідання не з'явилися, в заявах, поданих до суду, просили справу розглядати у їх відсутність.
Відповідно до ч. 4 ст. 539 КПК України, неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття, а тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду клопотання у відсутності представника установи та засудженого.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання не заперечував.
Перевіривши матеріали особової справи ОСОБА_4 , з'ясувавши думку прокурора, суд приходить до висновку, що подане клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, який вступив в дію 24 грудня 2015 року, в ч. 5 ст. 72 КК України щодо зарахування строку попереднього ув'язнення були внесені зміни.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з урахуванням положень зазначеного закону зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У тексті закону відсутнє посилання як на покарання у виді «довічного позбавлення волі», так і на покарання у виді «позбавлення волі на певний строк», законодавець обмежився загальною фразою «позбавлення волі».
Аналогічно законодавець не вказав на неможливість застосування цього закону до певної категорії засуджених осіб у залежності від призначеного покарання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що суб'єктом, до якого можливо застосування вказаного закону, є будь-яка особа, яка перебувала під вартою на слідстві та до вступу вироку у законну силу.
Відповідно до ст. ст. 50, 51 КК України покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, які обидва мають початок строку відбуття покарання, яке встановлює суд у вироку.
Було б неправильним вважати, що довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк не є тотожними поняттями, тобто це покарання у виді позбавлення волі, які різняться наявністю чи відсутністю кінцевого терміну відбуття покарання та режимом відбуття покарання, яке регламентується КВК України.
Підтвердження цієї позиції законодавця міститься у наступному.
Зміст ст. 64 КК України є логічним продовженням змісту ст. 63 КК України. Так в ст. 64 КК України відсутнє посилання, що покарання у виді довічного позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до виправної колонії максимального рівня, в той час, як ст. 63 КК України містить посилання на те, що вказане покарання полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі регулюється главою 22 КВК України, яка передбачає виникнення у такої категорії засуджених певних прав, після відбуття останніми певного строку покарання, яким є покарання саме у виді довічного позбавлення волі.
Таким чином, суд вважає, що законодавцем не заборонено застосування до осіб, яким призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, ч. 5 ст. 72 КК України, так як таке зарахування не встановлює строковість призначеного покарання, не скорочує та не змінює термін відбуття покарання, але може впливати на строк, з якого особа має можливість на реалізацію певних прав, передбачених Главою 22 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема, права при сумлінній поведінці і ставленні до праці додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати після відбуття п'яти років строку покарання та брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру після відбуття п'ятнадцяти років строку покарання (ч. 6 ст. 151 КВК України), права на переведення : 1) з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання; 2) з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання (ч. 2 ст. 151-1 КВК України).
Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання. Застосування до ОСОБА_4 , засудженого до довічного позбавлення волі, положення Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року не може бути обмежено, оскільки передбачені ним правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення мають істотне значення для обрахування засудженому строку фактичного відбування покарання та використання ним права на звернення з клопотанням про помилування.
Крім того, слід зазначити, що за відсутністю прямої заборони застосування ч. 5 ст. 72 КК України до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, практика відмови у такому зарахуванні може свідчити про дискримінацію, яка у будь-яких своїх проявах заборонена як національним законодавством, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 засуджений за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2004 року за ст. ст. 187 ч. 4, 115 ч. 2 п. п. 4, 6, 12, 13, 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбуття покарання рахується ОСОБА_4 з дня його затримання 09 листопада 2003 року.
Вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2004 року відносно ОСОБА_4 набрав законної сили 06 липня 2004 року.
Таким чином, строк попереднього ув'язнення засудженого ОСОБА_4 мав місце з 09 листопада 2003 року по 06 липня 2004 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 72 ч. 5 КК України, ст. ст. 537, 539 КПК України,
Клопотання задовольнити.
Зарахувати в строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 затримання та тримання під вартою як запобіжний захід з 09 листопада 2003 року по 06 липня 2004 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Хмельницької області через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом семи днів з дня її проголошення, а засудженим - протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: ОСОБА_1