Справа № 495/1294/13-а
17.01.2017 м. Білгород-Дністровський
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярський О.О, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, та після уточнення своїх позовних вимог просить суд:
визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії передбаченої ст. 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від 23.01.13 №7;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію по інвалідності ОСОБА_1, яка настала 12.09.2012 року під час проходження військової служби з моменту звільнення з військової служби, а саме з 07.11.2012 року у порядку визначеному п.п. б ч.1 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області подати протягом 20 днів з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що з 27 липня 2006 року по 07 листопада 2012 року він проходив військову службу в лавах Державної прикордонної служби України та виконував покладені на нього службові обов'язки та гідно дотримувався складеної військової присяги. На час проходження військової служби, позивач займав посаду помічника начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону з правової роботи -начальника групи правового забезпечення. За час проходження військової служби у позивача не однократно погіршувався стан здоров'я у зв'язку з чим він неодноразово звертався до медичних закладів Державної прикордонної служби України. Зазначеними медичними закладами за час військової служби йому було діагностовано гіпертонічну хворобу, яка прогресувала та розвивалась. 07 листопада 2012 року, позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі п. «г», ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» тобто у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливого використання на службі і не направлено на встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з проходженням військової служби.
Позивач також зазначив, що саме з 07.11.2012 року він втратив всі правовідносини з Державною прикордонною службою України у тому числі і з її медичними закладами. Окрім цього позивач зазначив, що гіпертонічна хвороба продовжувала прогресувати і після звільнення. Протягом лікування гіпертонічної хвороби під час проходження військової служби, в вересні 2012 року позивача було направлено на МСЕК де йому під час проходження військової служби (27.07.2006-07.11.2012 років) 12.09.2012 року було встановлено ІІІ групу інвалідності. Враховуючи, що на підставі ч. 1 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та те, що згідно ст. 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії по інвалідності призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, позивач звернувся до відповідача з вимогою призначити пенсію, однак, відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з чим він змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
В судове засідання позивач не з'явився, надав письмову заяву, відповідно до якої просить справу розглянути в його відсутності, в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав до суду письмову заяву, в якій просить відкласти судове засідання у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі. На підтвердження своїх доводів поважності неявки у судове засідання представник відповідача не надав суду належних доказів. В матеріалах справи наявні заперечення відповідача проти позовних вимог позивача.
З метою дотримання розумних строків розгляду справи та у відповідності до ч. 4 ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін по справі, на підставі наявних у ній письмових доказів та з урахуванням письмових заперечень відповідача, справа підлягає розгляду в письмовому провадженні.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та надавши оцінку в сукупності наявних в матеріалах справи доказах, дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовані Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
ОСОБА_1 з 27.07.2006 року проходив військову службу в лавах Державної прикордонної служби України на посаді помічника начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону з правової роботи-начальника групи правового забезпечення.
В час проходження військової служби позивачу було діагностовано гіпертонічну хворобу, яка прогресувала та розвивалась. У зв'язку з чим ОСОБА_1 за час проходження військової служби неодноразово проходив лікування в відомчих медичних закладах Дежприкордонслужби України.
01.01.2012 посаду помічника начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону з правової роботи-начальника групи правового забезпечення скорочено у зв'язку з чим ОСОБА_1 було попереджено про звільнення у зв'язку з скороченням посади або проведенням організаційних заходів.
07.11.2012 року позивача було виключено зі списків особового складу за п. г) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі, тобто з позивачем розірвано правовідносини у повному обсязі.
Враховуючи, що стан здоров'я позивача під час проходження військової служби продовжував погіршуватись, та те, що, за місцем проходження військової служби позивача медичні заклади Держприкордонслужби України були відсутні, ОСОБА_1 був змушений лікуватись в комунальних медичних закладах. За результатами лікування та обстеження його було направлено на Медико-соціальну експертну комісію для встановлення групи інвалідності.
12.09.2012 відбулось засідання Медико-соціальної експертної комісії і за його результатами ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності після чого останнього 07.11.2012 року звільнено з військової служби.
Таким чином суд дійшов до висновку, що між датою звільнення 07.11.2012 року та встановленням інвалідності ІІІ групи 12.09.2012 року розриву не виявлено, який є умовою призначення пенсії у порядку визначеному ст. 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Суд також зауважує, що у відповідності до доказів наявних в матеріалах справи, позивачу встановлено ІІІ групи інвалідності у час проходження військової служби і обставин, які б вказували на настання інвалідності поза межами часу проходження військової служби в Державній прикордонній службі України не виявлено.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що інвалідність не пов'язана з проходженням військової служби, адже інвалідність встановлена в період проходження військової служби, а громадянин не може бути обмежений в правах через неналежне виконання державним сектором регулювання правовідносин з громадянами.
Поряд з цим, відповідно до ст. 48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», заява про призначення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
З врахуванням вимог ст.48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», позивачем було сформовано заяву від 13 грудня 2012 року (копія заяви знаходиться в матеріалах справи) і додано до неї всі необхідні документи та подано до Білгород-Дністровського прикордонного загону прикордонного загону для відправлення до центрального органу виконавчої влади Адміністрації Державної прикордонної служби України. Порушення строків звернення з заявою щодо призначення відповідної пенсії судом не встановлено.
Адміністрація Держприкордонслужби України розглянула заяву і затвердивши її направила до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області.
30.01.2013 року на адресу позивача від Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області надійшов лист згідно змісту якого, йому відмовлено у призначенні пенсії у порядку визначеному ст. 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з посиланням на вимоги ст. 20 чинного Закону, а саме через те, що медико-соціально-експертною комісією встановлено інвалідність ІІІ групи внаслідок загального захворювання.
В матеріалах справи наявна відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії, оформлена рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від 23.01.2013 № 7.
Відтак, суд вважає, що відмова Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області в призначенні пенсії є необґрунтованою, порушує права позивача з наступних підстав.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно ст. 46 Конституції, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Частиною 2 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що військовослужбовці, особи набувають право на пенсію по інвалідності, якщо вони стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом.
Статтею 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено умови призначення пенсії по інвалідності і у випадку спірних правовідносин позивача з відповідачем, основною умовою є настання інвалідності під час проходження військової служби або у 3 місячний термін встановлення інвалідності після дати звільнення. Тобто ст. 18 чинного закону визначено, що пенсія по інвалідності позивачу встановлюються в разі, якщо інвалідність настала у період проходження військової служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби.
Таким чином, 07.11.2012 року позивача звільнено з військової служби, а 12.09.2012 встановлено ІІІ групу інвалідності, тобто в період проходження військової служби. Відтак, позивачем було дотримано вимоги ст. 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто позивач ОСОБА_1 має право на призначення пенсії по інвалідності, а рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області є незаконним та необґрунтованим.
Згідно наданого до суду акту спеціального розслідування від 22.06.2012 року №11 проведеного Білгород-Дністровським прикордонним загоном відносно позивача, витягу з послужного списку, висновку Центральної військової медичної комісії, виписки про грошове забезпечення та утримання з нього відповідних виплат задокументовано факт погіршення стану здоров'я підчас виконання службових обов'язків та проходження військової служби, що у свою чергу вказує на беззаперечний факт встановлення інвалідності під час проходження військової служби.
Поряд з цим, суд дійшов до висновку, що факт настання інвалідності під час проходження військової служби не підлягає доказуванню та є беззаперечним, адже інвалідність встановлена 12.09.2012 року у період проходження військової служби з 27.07.2006 року по 07.11.2012 року.
Як на підставу відмови у призначенні пенсії представник відповідача посилається на те, що згідно з п. 4 Положення про медико-соціальну експертизу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83 залежно від ступеня втрати здоров'я інвалідність поділяється на три групи. Причинами інвалідності є: загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, чи захворювання; пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках - захворювання, одержане при виконанні обов'язків військової служби. Проте, у виписці із Акта огляду МСЕК від 12.09.2012, поданої Позивачем, причиною інвалідності зазначено "загальне захворювання".
Таким чином, посилання на п. 4 Положення про медико-соціальну експертизу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83 є необґрунтованим, оскільки в даному пункті чітко зазначено порядок визнання поранення, травми або контузії під час перебування на фронті або при виконанні обов'язків і ніяким чином не визначає інших обставин настання інвалідності.
Тобто суд вважає, що позивач має право на отримання пенсії на підставі п. 4 Положення про медико-соціальну експертизу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р № 83, адже чинна норма не визначає обов'язкового порядку визнання інвалідності як такою, що настала підчас проходження військової служби чи пов'язаною з проходженням військової служби, а виключно регламентує порядок та терміни які вказують на безумовні умови призначення пенсії.
Крім того, відмова відповідача у призначенні пенсії ОСОБА_1 з застосуванням вимог ст.20 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не ґрунтується на законності, так як вимоги статті розділили інвалідів на «інвалідів війни» та «інших інвалідів» і ніяким чином не визначили чи обмежили умови призначення пенсії у разі настання інвалідності.
Поряд з цим, позивач посилаючись на вимоги пп. б ч.1 ст. 50 чинного закону просить суд зобов'язати відповідача призначити пенсію з моменту звільнення.
Так, суд дослідивши докази і оцінивши обставини порушення права позивача на пенсійне забезпечення, з врахуванням того, що позивачем дотримано вимог визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», дійшов до думки, що необхідно відновити право позивача на пенсійне забезпечення шляхом зобов'язання відповідача здійснити призначення пенсії з 07.11.2012 року та виплатити її.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоуправління, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст..72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.72 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомочності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не довів правомочність прийняття оскаржуваного рішення.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безпосередньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання незаконним рішення чи його окремих положень.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані у повному обсязі, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, а отже підлягають повному задоволенню.
На підставі п.1 ч.1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення відповідача та поновлення права позивача на пенсійне забезпечення, з негайним виконанням постанови суду в частині призначення пенсії позивачу.
У відповідності до ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 1, 18, 48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Конституцією України, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 103, 158-163, 167, 256, 267 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії передбаченої ст. 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від 23.01.2013 №7.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію по інвалідності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка настала 12.09.2012 року під час проходження військової служби з моменту звільнення з військової служби, а саме з 07.11.2012 року у порядку визначеному п.п. б ч.1 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області подати протягом 20 днів з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення.
Постанова може бути оскаржена в Одеський апеляційний адміністративний суд через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.
У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: