ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 грудня 2016 року № 826/24677/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Кобилянського К.М., Мазур А.С., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного банку України
третя особа Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного банку України (надалі - відповідач), третя особа - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», в якому просить визнати бездіяльність Національного банку України протиправною щодо не надання інформації на запит ОСОБА_1 від 05 жовтня 2015 року та зобов'язати Національний банк України надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 05 жовтня 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не надав відповіді на запитувану інформацію, що є порушенням прав позивача на доступ до інформації щодо правовідносин, в яких він є безпосереднім учасником.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що Національним банком України за результатом розгляду інформаційного запиту надано позивачу відповідь з наявними відомостями, а також повідомлено про відсутність запитуваної інформації щодо конкретної заявки банку із зазначенням причини відсутності такої інформації.
Представник третьої особи також заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених в письмових поясненнях, наданих до матеріалів справи.
Враховуючи, що в судове засідання не прибув представник третьої особи, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
ОСОБА_1 звернувся із запитом на інформацію від 05.10.2015 року до Національного банку України, в якому просив останнього повідомити «чи надходила заявка від 15 листопада 2007 року, про продаж на Міжбанківський валютній біржі доларів США в сумі 29700,00 доларів США від заявника через банк і купівлю української гривні».
Листом від 13.10.2015 року №40-01008/76008 відповідач повідомив позивача, що за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України 15.11.2007 року ВАТ «КБ «Надра» здійснював операції з купівлі/продажу безготівкових доларів США за гривню.
Одночасно повідомлено, що Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України не передбачає відображення інформації щодо конкретних заявок фізичних осіб-клієнтів комерційних банків. Також відповідно до правил організації статистичної звітності, що продається до Національного банку України інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою №520, відображалась у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (надалі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. До суб'єктів інформаційних відносин, згідно з ч. 1 ст. 4 цього Закону належать, зокрема, фізичні особи.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (надалі-Закон № 2939-VI).
Згідно із ст. 1 Закону № 2939-VI «публічна інформація» - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
У відповідності до п. 1 Розділу I Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року №281 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №281) це Положення встановлює порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.
Пунктом 4 розділу І Положення №281 (в редакції, чинній на момент надходження заявки про продаж вказаної суми до Національного банку України) визначено, що міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком.
Відповідно до пункту 5 розділу І Положення №281 торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку України та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).
Суб'єкти ринку є уповноважені банки та уповноважені фінансові установи (п.4 розділу І Положення №281).
Суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України (п.6 розділу І Положення №281).
З наведеного вбачається, що фізичні особи - клієнти банків не є безпосередніми суб'єктами міжбанківського валютного ринку України.
Суд звертає увагу, що суб'єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи. Суб'єкти ринку мають право здійснювати торгівлю іноземною валютою виключно у випадках і порядку, передбачених Положенням №281.
Відповідно до пункту 29 розділу І Положення №281 (в редакції, що діяла в 2008 році), суб'єкти ринку укладають між собою та з Національним банком України договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.
Водночас пунктом 32 розділу І Положення №281 (в редакції, що діяла в 2008 році) передбачено, що суб'єкт ринку як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за власні кошти в межах лімітів відкритої валютної позиції має право виконувати заяви та доручення своїх клієнтів (крім суб'єктів ринку), а також задовольняти власні потреби щодо купівлі, продажу іноземної валюти до початку Торговельної сесії.
Суб'єкт ринку має право включати до заявки на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі та/або продажу іноземної валюти (пункт 33 розділу І Положення №281).
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. №281 (в редакції, що діяла у 2008 році), уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні.
Заявка в паперовій формі підписується керівником (або особою, яка його замінює) та головним бухгалтером (або особою, яка його замінює) банку (фінансової установи) і залишається на зберіганні в банку (фінансовій установі). Заявка в електронній формі подається до Національного банку України в установлений ним строк.
Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.
Пунктом 2.5. глави 2 Правил проведення Торговельної сесії передбачено, що якщо уповноваженим банком за дві години до закінчення Торговельної сесії не повністю задоволені потреби клієнтів та потреби за власними операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, то він має право звернутися до Національного банку України щодо купівлі-продажу в нього іноземної валюти за безготівкові гривні.
Для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення Торговельної сесії розгорнуту заявку. Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют та кожним клієнтом із зазначенням ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ [або ідентифікаційного номера за ДРФО (за наявності)], суми, мети купівлі, а також курсу, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти.
Наразі ж підтвердження угод здійснюється за допомогою Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України.
Відповідно до п. 4 Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.08.2005 за № 951/11231), для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення функціонування Системи підтвердження угод заявку на участь у Системі підтвердження угод.
Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют: загальну суму купівлі (із зазначенням у тому числі суми купівлі іноземної валюти для подальшого продажу клієнтам), курс, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти. Для здійснення операції з продажу іноземної валюти заявка має містити інформацію за кожним видом валют про суму операції (у тому числі продаж коштів, які були куплені в клієнтів протягом операційного дня), а також курс, за яким банк бажає продати Національному банку України іноземну валюту.
Таким чином, інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб-клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не відображається (не відображалася).
Крім того, у відповіді на інформаційний запит позивача Національним банком України зазначено, що відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою № 520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.
Отже, Національним банком України за результатом розгляду вищевказаного інформаційного запиту надано позивачу наявну інформацію, а також повідомлено про відсутність запитуваної інформації щодо конкретної заявки клієнта банку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Враховуючи вищевикладене в сукупності надання публічної інформації зумовлюється її наявністю у відповідного суб'єкта.
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що в наданій відповіді (рішення) відповідача не вбачається факту вчинення протиправної бездіяльності останнім при наданні відповіді на запит позивача від 05 жовтня 2015 року, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищезазначені факти, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя А.Б. Федорчук
Судді К.М. Кобилянський
А.С. Мазур