ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 грудня 2016 року № 826/6998/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Кобилянського К.М., Мазур А.С., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Херсонської міської громадської організації Бізнес-Асоціації «Солідарність»
(ХОБАС)
до Міністерства фінансів України
про скасування Наказу №49 від 11 лютого 2016 року
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач, в особі Херсонської міської громадської організації Бізнес-Асоціації «Солідарність» (ХОБАС) (надалі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України (надалі - відповідач), в якому просить скасувати наказ Міністерства фінансів України від 11 лютого 2016 року за №49 «Про затвердження форм звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та порядків їх заповнення» в частині щодо затвердження форми та порядку звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі та про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у роздрібній мережі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Міністерство фінансів України помилково віднесло до своєї компетенції видання правового акту, який встановлює форми звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та порядків їх заповнення. Крім цього позивач зазначив, що спірний наказ порушує його право на вибір способу подання такого звіту, оскільки спірним наказом передбачено подання звітності виключно електронним способом.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України. Позиції щодо позовних вимог суду не надав.
Враховуючи, що в судове засідання не прибули представники сторін, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Наказом від 11.02.2016 року №49 Міністерство Фінансів України затвердило форми звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та порядків їх заповнення, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 березня 2016 року за №340/28470.
Не погоджуючись з правомірністю спірного рішення Позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
У відповідності до абз. 3 ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» суб'єкти господарювання, які отримали передбачені цим Законом ліцензії, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за формою, встановленою цим органом.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів, зокрема за неподання чи несвоєчасного подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати відповідні ліцензії, - у розмірі 17000 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», пп.5 п.4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375 (надалі - Положення №375) відповідачем прийнято наказ від 11.02.2016 року №49, яке позивач вважає прийнятим з перевищенням повноважень. Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до п. 1, п. 2 Положення №375 Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.
Крім цього, слід зазначити, що основними завданнями Мінфіну є забезпечення формування та реалізацію єдиної державної податкової і митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, державної фінансової політики у сфері співробітництва з іноземними державами, банками і міжнародними фінансовими організаціями, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку (пп.3 п.3 Положення №375).
Відповідно до пп.5 п. 4 Положення №375 Мінфін відповідно до покладених на нього завдань здійснює нормативно-правове регулювання у фінансовій, бюджетній, податковій, митній сферах, у сфері адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
У відповідності до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 р. № 548, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Отже, з 22 липня 2015 року ДФС України входить у підпорядкування МФУ відповідно до Постанови КМ України від 22.07.2015 р. №548 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".
Основним завданнями Державної фіскальної служби України є реалізація та внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, а також щодо державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства.
Отже, враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Міністерством фінансів України у межах повноважень та на виконання приписів чинного законодавства України прийнято наказ від 11.02.2016 року №49.
В частині посилання позивача про те, що спірний наказ порушує його право на вибір способу подання такого звіту, оскільки спірним наказом передбачено подання звітності виключно електронним способом суд зазначає наступне.
Відповідно до пп. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Так, зокрема, позивач зазначає, що подані до Державної фіскальної служби України звіти є податковою інформацією, яка підлягає подачі відповідно до передбачених приписів глави 7 Податкового кодексу.
Водночас, з аналізу глави 7 Податкового кодексу України вбачається відсутність імперативних норм, які б передбачали посилання на способи подачі звітності та, зокрема, на наявність у підприємства альтернативного способу подачі звітності до податкового органу, отже твердження позивача спростовуються.
Таким чином, спірний наказ не порушує вимог Податкового кодексу України, як то зазначав позивач, а тому, як наслідок, підстави Херсонської міської громадської організації Бізнес-Асоціації «Солідарність» (ХОБАС), що наказ №49 від 11 лютого 2016 року порушує його право щодо способу подання такого звіту є необґрунтованим.
З урахуванням наведеного вище, Суд приходить до висновку, що відповідач діяв правомірно та обґрунтовано, а доводи Позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Крім того, Суд звертає увагу, що Рішенням Державної регуляторної служби України від 4 липня 2016 року №8 дія форм звітів №1-РА та №1-РТ та порядків їх заповнення, затверджених №49 від 11 лютого 2016 року, зупинено з 5 вересня 2016 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищезазначені факти, Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя А.Б. Федорчук
Судді К.М. Кобилянський
А.С. Мазур