04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" січня 2017 р. Справа№ 910/14562/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
при секретарі Колеснік М.П.
за участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Жовтун О.В.
розглянувши матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства „Київенерго" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
до Публічного акціонерного товариства „Київенерго"
про стягнення грошових коштів, -
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення коштів як безпідставно отриманих.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі №910/14562/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 безпідставно набуті кошти в розмірі 49935,60 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 965,13 грн., витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 4993,56 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, а тому просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до автоматизованого розподілу справи між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у справі №910/14562/16 розподілено судді - доповідачу Коршун Н.М. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Коршун Н.М., судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 Публічному акціонерному товариству "Київенерго" відновлено строк на апеляційне оскарження та прийнято апеляційну скаргу до провадження колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Коршун Н.М., судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.
30.11.2016 після порушення апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Київенерго", позивач Фізична особа-підприємць ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначав, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2016 позивачу Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 відновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 по справі №910/14562/16, прийнято апеляційну скаргу до провадження та об'єднано апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 в одне апеляційне провадження.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №09-52/6506/16 від 16.12.2016 у зв'язку з припиненням повноважень головуючого судді (судді-доповідача) Коршун Н.М., призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14562/16.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу cудової справи між суддями, справу №910/14562/16 за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Шапрана В.В., суддів: Андрієнка В.В., Буравльова С.І.
Ухвалою суду від 16.12.2016 апеляційні скарги були прийняті до провадження в складі колегії суддів головуючого судді (судді-доповідача) Шапрана В.В., суддів: Андрієнка В.В., Буравльова С.І. та призначені до розгляду на 17.01.2017.
В призначене судове засідання з'явився представник відповідача та надав усні пояснення стосовно предмету спору.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду апеляційних скарг повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними повідомленнями, наявними в матеріалах справи, причини неявки суду не повідомив, клопотань про наявність поважних причин для відкладення розгляду спору суду не подавав.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановивши, що наявні матеріали справи є достатніми для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, а представник позивача не скористався свої правом на подання (у випадку наявності таких) своїх письмових чи усних заперечень на подану відповідачем апеляційну скарги, представник відповідача не заперечував проти розгляду спору за відсутності представника позивача, вирішив розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, встановивши наступне:
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, ним на виконання рахунку-фактури № 20038 від 28.02.2015, що був виставлений відповідачем, 03.03.2016 платіжним дорученням № 95 було перераховано останньому 49935,60 грн. з призначенням платежу за приєднання до електричних мереж згідно рахунку № 20038 від 18.02.2015 та договору про приєднання 792/34970/15096.
14.01.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 49935,60 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Звертаючись з позовом до суду, позивач у позовній заяві зазначив, що вказані грошові кошти у розмірі 49935,60 грн, були перераховані Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 помилково, на момент здійснення переказу між сторонами не існувало жодних правовідносин, які були б підставою для перерахування грошових коштів у зазначеному розмірі відповідачу, в тому числі і підписаного між сторонами договору про приєднання 792/34970/15096.
Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, зазначає, що вказані кошти не були перераховані безпідставно, оскільки така дія відповідачем була здійснена на виконання умов договору, свідомо, без будь-якого тиску та примусу.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з наявних матеріалів справи та з пояснень позивача, будь-яких відносин між позивачем та відповідачем на підставі договору про приєднання 792/34970/15096 не існувало, зазначений договір між сторонами не укладався та роботи відповідачем не проводилися, що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів підписання між сторонами договору про приєднання 792/34970/15096 та доказів виконання останнім робіт щодо приєднання до електричних мереж на підставі саме вказаного договору.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У відповідності до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною 1 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
З урахуванням вказаних норм права та обставин, що зазначені як позивачем так і відповідачем в суді першої інстанції при розгляді спору по суті, в даному конкретному випадку мало місце укладення/неукладення договору сторонами у справі у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку відповідачем та прийняття його до оплати позивачем (з урахуванням відсутності доказів укладення іншого договору, на підставі якого було виставлено даний рахунок).
Розцінюючи рахунок-фактуру як пропозицію укласти договір на умовах, визначених у ньому, а саме щодо надання послуг за вказаною вартістю, варто встановити обставини щодо повного та безумовного прийняття такої пропозиції позивачем шляхом повної оплати рахунку у визначений у ньому строк
Як вбачається з рахунку-фактури № 20037 від 18.02.2015 на суму 49935,60 грн. останній виписаний на ім'я ОСОБА_5, підставою зазначено договір про приєднання № 792/34970/15096, та останній не містить строку для оплати.
В той же час, як зазначалось вище, відповідачем не було доведено ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції укладання між сторонами вказаного договору про приєднання, не було спростовано доводи позивача щодо обгрунтування неукладання такого договору, а тому місцевий суд правомірно дійшов висновку, що між сторонами договір про приєднання № 792/34970/15096 не укладався.
Стосовно твердження представника відповідача щодо того, що ПАТ «Київенерго» укладав договір про приєднання до електричних мереж № 792/34970/141163 від 26.09.2007 з такими особами як: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а позивач, в свою чергу, при сплаті коштів у розмірі 49935,60 грн. міг діяти в порядку норм статті 528 Цивільного кодексу України, як особа на яку покладено обов'язок виконання зобов'язання боржником, не приймається до уваги колегією суддів та правомірно не було прийнято й місцевим судом як належне спростування доводів позивача, з огляду на те, що представником відповідача не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності між позивачем та фізичними особами ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договірних відносин щодо представництва інтересів чи вчинення будь-яких дій позивачем від імені вказаних фізичних осіб.
Доводи представника відповідача стосовно того, що від імені позивача діяв підрядник ТОВ «Ліга ВМ», який одночасно й працював з вказаними вище фізичними особами, з якими відповідач укладав договори про приєднання до електричних мереж № 792/34970/141163 від 26.09.2007, що опосередковано підтверджує факт перерахування позивачем коштів не помилково, а саме на виконання договору, не приймаються колегією суддів, оскільки вказане є лише здогадками представника відповідача та власним висновком при здійсненні аналізу наявний фактів та відповідних дій фізичних осіб та позивача.
Крім того, наданий відповідачем попередній розрахунок плати за приєднання електроустановок до договору про приєднання до електричних мереж № 792/34970/141163 від 26.09.2007 на суму 49935,60 грн., який здійснений станом на 19.06.2008, тоді як позивачем кошти на рахунок відповідача були перераховані 03.03.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 95 та випискою по особовому рахунку № 2600201000815 з 01.03.2015 по 10.03.2015 позивача відкритого у Київському відділенні ПАТ "Оксі Банк".
Також, судом не приймається до уваги посилання відповідача на договір про приєднання, яке не є стандартним № Н-236-15/37431 від 06.04.2015, що укладений між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством "Київенерго", оскільки в матеріалах справи наявні докази в підтвердження факту виконання сторонами його умов.
Крім того, вказаний договір не є підставою позову у даній справі та він укладений між фізичною особою та відповідачем, а не ФОП ОСОБА_5.
Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених Цивільного кодексу України).
У відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією зі сторін в зобов'язанні.
Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи за відсутності положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, при цьому строк повернення, зокрема виконаного однією зі сторін в зобов'язанні, законом окремо не встановлено.
Твердження представника відповідача про те, що перераховані кошти позивачем не можна вважати безпідставно набутим майном, оскільки такі кошти не надходили у користування відповідача та не є його власністю, а лише перераховувались на поточні рахунки ПАТ «Київенерго», не приймається до уваги колегією суддів оскільки, чинні норми цивільного законодавства України не ставлять поняття «безпідставно набутого майна» в залежність від того, чи є такі кошти власністю одержувача чи ні.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами викладених позивачем у позові обставин щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 49935,60 грн. та факту набуття відповідачем належного позивачу майна (грошових коштів у розмірі 49935,60 грн.), за відсутності для цього будь-яких правових підстав, Господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" безпідставно набутих коштів у розмірі 49935,60 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно зауваження представника відповідача щодо необхідності припинення провадження по справі на підставі ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки договір про приєднання, яке не є стандартним № Н-236-15/37431 від 06.04.2015 укладено з ОСОБА_5 як з фізичною особою, колегія суддів зазначає, що по-перше вказаний договір про приєднання, яке не є стандартним, не є предметом спору в рамках даної справи, а по-друге, позивач просив стягнути з відповідача кошти в порядку ст. 1212 ЦК України, що були перераховані ним ПАТ «Київенерго» платіжним дорученням № 95 0303.2015, в якому платник зазначений саме як «ФОП ОСОБА_5», а не фізична особа.
З огляду на все викладене та доводи апеляційної скарги ПАТ «Київенерго», які не були підтверджені належними та допустимими доказами, а спростовані всім вище зазначеним, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Апеляційна скарга, подана позивачем на рішення першої інстанції, стосується частини рішення суду, яким відмовлено в задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, за час користування чужими коштами, що набуті без достатніх підстав.
Стосовно вказаних вимог позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Місцевим судом, при постановлені оскаржуваного рішення в частині відмови в задоволені вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, застосовано положення постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з якого обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
В той же час, представник позивача, не погоджуючись із таким обґрунтуванням відмови, посилався на положення ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016, відповідно до якого тільки висновки, щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а постанови пленуму Вищого господарського суду України є лише роз'ясненнями рекомендаційного характеру.
На зазначене, колегія суддів зазначає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ГПК України, як то заявлено позивачем в позовній заяві, з урахуванням наступного.
Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного суду України № 6-2491цс15 від 02.03.2016, який є, згідно із ст. 111-28 ГПК України, обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Дія статті поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
При цьому відповідно до положень статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути юридичні факти.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу
Крім того, відповідно до ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними, що передбачені ст. 536 ЦК України.
Однак, позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат саме на підставі ст. 625 ЦК України, яка не може бути застосована в даному конкретному випадку, з урахуванням викладеної правової позиції Верховного суду України у своїй постанові.
До того ж, нормами чинного законодавства, не передбачено стягнення інфляційних втрат, у випадку застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із позицією місцевого суду щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на безпідставно набуті кошти, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 19375,01 грн. та 3 % річних у розмірі 1986,48 грн. правомірно визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Зважаючи на доводи та обґрунтування апеляційної скарги, поданої представником позивача, вона не підлягає задоволенню, за результатами її розгляду, з огляду на зазначені вище обставини, доводи та докази.
Також позивачем, при зверненні із позовом до суду ставилась вимога про стягнення з відповідача коштів, сплачених ним за надання правової допомоги в розмірі 7129,71 грн.
Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 7129,71 грн. позивачем долучено до матеріалів справи копію угоди про надання правової допомоги № 0106/16/1-г від 01.06.2016, укладену позивачем з адвокатським об'єднанням "Українська адвокатська група", відповідно до якої адвокатське об'єднання надає позивачу правову допомогу у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення безпідставно отриманих останнім грошей (суми боргу) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 процентів річних від простроченої суми, шляхом надання відповідних повноважень обраному клієнтом адвокату, ОСОБА_9; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 584 від 14.06.1994, яке видане на ім'я ОСОБА_9; копію рахунку № 1107-1 від 11.07.2016 на суму 7129,71 грн; копію платіжного доручення № 01 від 11.07.2016 та виписку з особового рахунку станом на 11.07.2016 про сплату позивачем грошових коштів адвокату у сумі 7129,71 грн.
Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" щодо того, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову (71297,09 грн.) та витрат на послуги адвоката (7129,71 грн.), враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, суд правомірно дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та з вказаними обставинами, а тому підлягають стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.
Доводи представника відповідача, викладені, зокрема, в обґрунтуванні апеляційної скарги, спростовуються всім вище зазначеним, оскільки не знайшли свого належного підтвердження та обґрунтування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, а тому апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства „Київенерго" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 не підлягають задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційні скарги залишаються без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянтів, відповідно.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Київенерго" та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 910/14562/16- без змін.
Матеріали справи № 910/14562/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко