ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.01.2017Справа №910/21177/16
За позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Каргоніс Груп»
про стягнення 75 609,36 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
У засіданні брали участь:
від позивача: Пересада Б.О. - по дов. №б/н від 01.10.2016р.
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргоніс Груп" про стягнення з останнього 64 116 грн. основної заборгованості; 8 704,33 грн. пені; 1 846,03 грн. втрат від інфляції; 943,01 грн. 3% річних, а всього 75 609,36 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2016 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/21177/16. Розгляд справи призначено на 07.12.2016.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподання ним письмового відзиву розгляду справи було відкладено на 18.01.2017р.
Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 18.01.2017 підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 18.01.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала направлялась на адресу, що зазначена в позовній заяві та Витязі з ЄДРПОУ.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч. 1ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
В судовому засіданні 07.12.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи повноважного представника позивача по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,-
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
20.07.2015р. між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (надалі позивач, Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каргоніс Груп" (надалі відповідач, Сторона-2) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2015-07/21 (надалі - договір).
Пунктом 1.1. договору сторони поголили, що Сторона-1 надає за плату Стороні-2 право на організацію та експлуатацію 36 (тридцять шість) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, вул. Закревського, 63 (навпроти), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - «Фіксовані місця для паркування»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Відповідно до пункту 1.3. договору, «Фіксовані місця для паркування» вважаються переданими в експлуатацію Сторони-2 з моменту набрання чинності договору.
Пунктом 2.2.6. договору встановлено, що Сторона-2 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі Стороною-1 згідно з розділом 3 договору.
Пунктом 3.1. договору сторони поголили, що плата Сторони-2 Стороні-1 згідно умов договору становить 6,50 грн. (шість гривень 50 коп.) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,92 (одна грн. 92 коп.); ПДВ - 0,38 (0 грн. 38 коп.); збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,20 (чотири грн. 20 коп.).
Відповідно до пункту 3.2. договору, загальна сума щомісячних платежів Сторони-2 Стороні-1 по договору визначена в Графіку платежів (Додаток №1 до договору).
Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що розрахунок за договором здійснюється шляхом оплати Стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток №1 до договору).
Додатком № 1 до договору сторонами погоджено Графік платежів, а саме:
за січень 2016 року у сумі 7 254 грн. строк оплати до 25.01.2016;
за лютий 2016 року у сумі 6 786 грн. строк оплати до 25.02.2016;
за березень 2016 року у сумі 7 254 грн. строк оплати до 25.03.2016;
за квітень 2016 року у сумі 7 020 грн. строк оплати до 25.04.2016;
за травень 2016 року у сумі 7 254 грн. строк оплати до 25.05.2016;
за червень 2016 року у сумі 7 020 грн. строк оплати до 25.06.2016;
за липень 2016 року у сумі 7 254 грн. строк оплати до 25.07.2016;
за серпень 2016 року у сумі 7 254 грн. строк оплати до 25.08.2016;
за вересень 2016 року у сумі 7 020 грн. строк оплати до 25.09.2016;
за жовтень 2016 року у сумі 7 254 грн. строк оплати до 25.10.2016;
за листопад 2016 року у сумі 7 020 грн. строк оплати до 25.11.2016;
за грудень 2016 року у сумі 7 254грн. строк оплати до 25.12.2016.
Позивач виконав обов'язки, які були на нього покладені договором, в свою чергу відповідач порушив свої зобов'язання по оплаті отриманих послуг в період з січня 2016 року по грудень 2016 та не здійснював належним чином свої обов'язки за договором, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 64 116 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змісту статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, у зв'язку з чим позивач нарахував 64 116 грн. основної заборгованості; 8 704,33 грн. пені; 1 846,03 грн. втрат від інфляції; 943,01 грн. 3% річних, а всього 75 609,36 грн., які просить стягнути в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.
Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність особи); шкода, завдана такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на те, що факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем у розмірі 64 116 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись п. 4.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 8 704,33 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 4.2 договору за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.1 цього договору, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року передбачено, що з огляду на вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування штрафних санкцій, судом встановлено, що період нарахування правильний, а в розрахунку пені допущена помилка.
За перерахунком суду, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 8 680,56 грн., в іншій частині пені, а саме у сумі 23,77 грн., слід відмовити.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 943,01 грн. 3% річних та 1 846,03 грн. - інфляційних втрат.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 943,01 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Щодо інфляційних втрат, то за перерахунком суду вони становлять 1 833,86 грн. та підлягають задоволенню в цій частині, в іншій частині у сумі 12,17 грн. суд відмовляє.
Відповідач доказів належного виконання грошових зобов'язань за договором не надав, об'єктивних підстав неможливості належного виконання договору не навів, контррозрахунок заявленої до стягнення суми суду не представив.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів неналежного виконання відповідачем умов договору в частині оплати, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 64 116 грн. основної заборгованості; 8 680,56 грн. пені; 943,01 грн. 3% річних і 1 833,86 грн. інфляційних втрат.
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати, понесені позивачем по даній справі, відповідно до ст. 49 господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргоніс Груп" (02232, м. Київ, пр. Маяковського, 68, офіс 233, код ЄДРПОУ 38992911) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 35210739) 64 116 грн. основної заборгованості; 8 680,56 грн. пені; 943,01 грн. 3% річних; 1 833,86 грн. інфляційних втрат та 1377,35 грн. судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.01.2017.
Суддя Трофименко Т.Ю.