19.01.2017 року Справа № 912/3305/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Подобєд І.М., Кузнецова І.Л.
при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № 14-127 від 13.05.2014 р.;
від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 11.10.2016 р.;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року у справі № 912/3305/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення 236 740,18 грн.,
До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 144 033,47 грн., пені у розмірі 85 251,34 грн. та 3 % річних у розмірі 7 455,37 грн. за договором № 2264/14-КП-15 від 28.01.2014.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 2264/14-КП-15 від 28.01.2014, в частині повного та своєчасного розрахунку за спожитий природний газ.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року по справі № 912/3305/16 (суддя Золотарьова Я.С. ) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" інфляційні втрати в розмірі 138 969,00 грн., 3% річних у розмірі 7 419,44 грн., пеню у розмірі 42 552,84 грн., 3472,41 грн. судового збору, в решті позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідач розрахувався за поставлений природний газ у повному обсязі, але з порушенням встановленого договором строку, в зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 85 251,34 грн., 3% річних у розмірі 7 455,37 грн. та суму втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 144 033,47 грн. Врахувавши майновий стан відповідача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд зменшив розмір стягуваної пені на 50%.
Не погодившись з даним рішенням господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині зменшення розміру пені на 42 698,50 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 42 698,50 грн. пені, в стягненні якої було відмовлено.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права без досліджень всіх істотних обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"посилається на наступне:
- в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення,
- суд не дослідив майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст.233 ГК України;
- Відповідачем не наданого жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин;
- Судом не досліджено наявність чи відсутність збитків у Позивача. При цьому, Позивач зазначає, що інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості в розмірі 144 033,47 грн. є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за такою операцією купівлі-продажу природного газу повною мірою охоплюються поняттям збитків в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України, зокрема відносяться до категорії - «втрата або пошкодження її майна». Судом не досліджено співрозмірність неустойки (пені) та збитків, адже, на думку Позивача, суд мав право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, до яких скаржник відносить фактично понесені інфляційні втрати у розмірі 144 033,47 грн.;
- відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. З ст. 83 ГПК України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити в силі, як таке, що було винесено з дотриманням всіх норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевий господарський суд правильно врахував збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, заборгованість з компенсації різниці в тарифах, тому дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення пені, як це передбачено ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 19.01.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.
28.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №2264/14-КП-18, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (а.с.9-13).
Відповідно пункту 1.2. договору, газ, що продається, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), (далі - споживачам покупця).
Згідно з п. 2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 по 31 грудня 2014 газ обсягом до 157 тис.куб.м.
Відповідно до п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Пунктом 3.4. договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно п.5.1. договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.
Згідно з пунктом 5.5. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Пунктом 11. Договору встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору протягом січня - березня 2014 року та жовтня - грудня 2014 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 614 235,52 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками сторін (а.с.20-25).
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач розрахувався за поставлений природний газ у повному обсязі, але з порушенням встановленого договором строку.
Таким чином, причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань у частині своєчасної оплати природного газу за період січня - березня 2014 року та жовтня - грудня 2014 року, у зв'язку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача: 7 455,37 грн. - 3% річних за період прострочки з 15.02.2014 року по 29.09.2015 року; 144 033,47 грн. - інфляційних нарахувань на суму боргу за період з лютого 2014 року по вересень 2015 року, а також пеню у розмірі 85 251,34 грн. за період з 15.02.2014 року по 14.07.2015 року, які відповідачем у добровільному порядку не сплачені, що стало причиною звернення позивача з позовом, який є предметом спору у даній справі.
Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порушення умов договору Відповідач своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовується Відповідачем.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач повністю розрахувався з позивачем за спожитий природний газ, але з порушенням строків передбачених п. 6.1 договору, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи (а.с. 26-33).
Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Сторонами в п. 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. цього Договору, який встановлює строки розрахунків за фактично переданий газ, Покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань 3% річних і пені у зв'язку із простроченням відповідачем строку оплати зазначених обсягів природного газу позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки (а.с. 26-30).
За розрахунком позивача, підлягає стягненню пеня за період з 15.02.2014 року по 14.07.2015 року, розрахована за кожним актом окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, у загальному розмірі 85 251,34 грн.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача суму 144 033,47 грн. на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляції за період з лютого 2014 року по вересень 2015 року та суму 7 455,37 грн. - 3% річних за період з 15.02.2014 року по 29.09.2015 року.
Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, позивачем було нараховано відповідачу за зобов'язаннями лютого 2014 інфляційні втрати за березень 2014 на суму 2238,02 грн. Однак, враховуючи, що строк оплати природного газу, поставленого у лютому 2014, настав у березні 2014 року та був оплачений відповідачем у повному обсязі - 27.03.2014, господарський суд прийшов до правильного висновку, що нарахування інфляційних втрат у даному випадку є безпідставним та суперечить п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року, оскільки на останній день місяця заборгованість була відсутня.
Також, судом встановлено, що позивачем було невірно розраховано інфляційні втрати за зобов'язаннями з оплати природного газу поставленого у березні 2014, грудні 2014, оскільки відповідне нарахування здійснено не лише на суму основного боргу, але й на суму втрат від інфляції, нараховану за попередні місяці прострочення виконання грошового зобов'язання, що є неправомірним.
Так, за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все, виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Таким чином, виходячи із положень зазначених норм, розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.
Правова природа інфляційних втрат зовсім інша ніж грошового зобов'язання, оскільки інфляційні втрати - це особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Тобто, інфляційні втрати носять допоміжний до основного зобов'язання характер.
В той же час, у даному випадку спір стосується коштів, правову природу яких визначено розрахунком позивача за зобов'язаннями за березень, грудень 2014 року.
Тому інфляційні нарахування не є грошовим зобов'язанням у розумінні вимог статті 625 Цивільного кодексу України, а розрахунок позивача не змінює їх правову природу.
Відповідно до п. 1.14. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням. А є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.
На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (п. 3.3. Постанови), а отже й наступні інфляційні нарахування.
Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України.
На підставі вищевикладеного, обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 138 969,00 грн., який підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до п.1.9 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Однак, як слідує із наданого позивачем розрахунку пені і 3% річних, останній включив в період часу, за який нараховано вказані нарахування, дні фактичної сплати відповідачем заборгованості та не врахував в окремих нарахуваннях положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних та пені прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 7 455,37 грн. за період з 15.02.2014 року по 29.09.2015 року, нараховані у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Також, колегія суддів погоджується з розрахованим господарським судом розміром пені у сумі 85 251,34 грн. за період з 15.02.2014 року по 14.07.2015 року, яка підлягала стягненню з відповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про необґрунтоване та незаконне зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50%, колегія суддів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів встановила наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Як передбачено у п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Так, відповідно до роз'яснень, наданих у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 частина 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідно до укладеного між сторонами Договору, стягнення за яким є предметом спору, поставлений відповідачеві природний газ призначений виключно для виробництва теплової енергії (а.с. 9).
Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Як видно з Договорів про організацію взаєморозрахунків № 514/30 від 01.10.2014 р.. № 516/30 від 01.10.2014 р.. № 1538/30 від 18.12.2014 р.. № 1559/30 від 22.12.2014 р. ТОВ «ДОМ» несвоєчасно отримувало субвенції з Державного бюджету України па погашення заборгованості в різниці тарифів на теплову енергію для населення, що фактично призводило до невимушеного порушення ТОВ «ДОМ» своїх зобов'язань перед позивачем за даним договором, а також призвело до того, що на час розгляду справи ТОВ «ДОМ» знаходиться в скрутному фінансову становищі, адже за результатами 3 кварталу 2016 р. має непокритий збиток в розмірі 7 390 400 грн.
Дослідивши майновий стан відповідача та інші обставини господарським судом встановлено, що:
- відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки згідно п.1.2 Договору газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії;
- ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору дорівнює 100 %;
- важливість збереження господарської діяльності Відповідача та Позивача, як підприємців;
- наявність значної суми дебіторської заборгованості перед Відповідачем за вироблену з природного газу, що отриманий за Договором, теплову енергію;
- господарські правовідносини між Позивачем та Відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер;
- єдиним постачальником природного газу, який Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" використовує, є ПАТ НАК «Нафтогаз України», який займає монопольне становище на ринку купівлі-продажу природного газу. Договір №2264/14-КП-18 від 28.01.2014 року по суті є договором приєднання, тому відповідач був вимушений погоджуватись з ціною та умовами договору в тому числі і з розмірами та порядком нарахування штрафних санкцій за невиконання, або не належне виконання умов договору.
На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції вищезазначені докази, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, значимість підприємства відповідача для населення та держави, постачання відповідачем теплової енергії - містять об'єктивні відомості, які підтверджують висновок місцевого господарського суду про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки та спростовує доводи апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних у розумінні статей 32,34,36 Господарського процесуального кодексу України доказів отримання збитків/понесених ним втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу. А саме, з наданого скаржником звіту про фінансові результати за 2015 рік вбачається, що валовий прибуток підприємства склав 12 534 160 тис. гривень (рядок 2090), валові збитки не зазначені (рядок 2095); фінансові результати від операційної діяльності - прибуток 4 549 005 тис. грн. (рядок 2190), фінансові збитки - 0 (рядок 2195) (а.с. 109-110).
Крім того, з наданого скаржником звіту про фінансові результати за 2015 рік та балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2015 року не вбачається, що чистий фінансовий результат: збиток ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 25 096 085 тис. грн. (рядок 2355) - є наслідком заборгованості саме відповідача та за фактичних обставин, викладених у позовній заяві, оскільки відповідно до позовної заяви основна заборгованість відповідача утворилась протягом 2014 року, в той час, як звіт про фінансові результати роботи за даний проміжок часу позивачем не надано (надано звіт за 2015 рік) (а.с. 107-110).
Будь-яких інших доказів на підтвердження своєї позиції позивачем не надано.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості в розмірі 144 033,47 грн. є збитками Позивача, та судом не досліджено співрозмірність неустойки (пені) та збитків, з огляду на наступне.
В розумінні ч.2 ст. 224 ГК України інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості не можуть вважатися збитками Позивача.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
За змістом ч. 2.ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11).
В Аналізі практики застосування ст.. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, проведеному Верховним судом України зазначено, що відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК, за своєю правовою природою також відрізняється від збитків, відшкодування яких у разі порушення зобов'язання передбачене статтями 611 та 623 ЦК. З огляду на це стягнення сум на підставі ст. 625 ЦК не зменшує розміру збитків, до них не застосовуються положення ст. 624 ЦК щодо одночасного стягнення збитків і неустойки.
Отже, інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості не є збитками, тому відсутні підстави для дослідження співрозмірності неустойки (пені) та інфляційних нарахувань.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, а також беручи до уваги:
- поважні причини несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання (постачання теплової енергії за регульованим тарифом, який є збитковим для Відповідача; наявність збитків від підвищення тарифів на газ, електроенергії, мінімальної заробітної плати без відповідного підвищення тарифу на теплову енергію);
- та обставина, що природний газ придбавався для забезпечення надання послуг з теплопостачання підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання;
- поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків;
- ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору дорівнює 100 %;
- дотримання балансу інтересів обох сторін,
спираючись на роз'яснення, надані у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вважає, що є законні підстави для зменшення розміру стягнення з відповідача пені на 50% від належної до стягнення суми, а відтак господарський суд підставно прийшов до висновку про можливість зменшенні пені на 50% з 85 105,68 грн. до 42 552,84 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про порушення господарським судом приписів ст. 233 ГПК України. Не знайшли свого підтвердження й доводи скаржника про недотримання судом вимог ст. ст. 43, 83 ГПК України, так як висновки господарського суду про майновий стан відповідача базуються на доказах, наявних в матеріалах справи. Судом також було враховано інтереси позивача, оскільки суд зменшив розмір заявлених штрафних санкцій лише на 50%.
Колегія суддів зауважує, що зменшення розміру пені є правом суду. При цьому, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів.
Приймаючи до уваги викладене, доводи ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про незаконність прийнятого судового рішення в частині зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50% слід визнати необґрунтованими, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду відсутні, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року у справі № 912/3305/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складений 23.01.2017 року.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя І.М. Подобєд
Суддя І.Л. Кузнецова