Господарський суд Чернігівської області
Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000, тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
від "23" січня 2017 р. у справі № 927/1211/16
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/1211/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», бульв. Шевченка, 18, м. Київ, 01601
в особі: Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», просп. Миру, 28, м. Чернігів, 14000
до відповідача: УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ, пр. Миру, 116-А, м. Чернігів, 14028
про стягнення 19885грн.99коп.
у присутності представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - старшого юрисконсульта відділу правового забезпечення Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком», довіреність №1328 від 12.12.2016
від відповідача: ОСОБА_2 - начальника управління, розпорядження №2ос від 04.01.2010 (після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 16.01.2017 по 23.01.2017, не з'явилась)
після перерв, оголошених в судовому засіданні на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України з 10.01.2017 по 16.01.2017, та з 16.01.2017 по 23.01.2017,
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 19885грн.99коп. боргу по компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів, що проживають на території Чернігівського району, в період з 01.12.2015 по 31.12.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем як оператором телекомунікацій надаються телекомунікаційні послуги споживачам, яким згідно із Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства» встановлено пільги з оплати їх вартості. Відповідно до чинного законодавства на відповідача як розпорядника коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення покладено обов'язок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян. Разом з тим, в порушення вимог чинного законодавства кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з 01.12.2015 по 31.12.2015, на рахунок позивача від відповідача не надійшли, у зв'язку з чим виник заявлений до стягнення борг.
Відповідач в письмовому відзиві проти позову заперечує та, з посиланням на механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення саме за рахунок субвенцій з Державного бюджету України, стверджує, що стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах може здійснюватися виключно з органу державної влади, який здійснює виконання Державного бюджету України, оскільки відповідач не може відповідати за виконання або неналежне виконання Держбюджету.
В додаткових поясненнях №01/179 від 13.01.2017 відповідач зазначає, що згідно кошторису на 2015 рік за кодом бюджетної класифікації 090214 «Пільги окремим категоріям громадян з послуг зв'язку» для відповідача передбачались кошти в сумі 301000грн.00коп., але фактично за 2015 рік надійшли кошти в сумі 248304грн.04коп. За повідомленням відповідача, в бюджеті 2016-2017 роки субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку не передбачалась, рахунки в 2016-2017 роках за даним кодом бюджетної класифікації не відкривалися. З посиланням на ч.10 ст.78 Бюджетного кодексу України відповідач зазначає, що після набрання чинності законом про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення додаткових витрат місцевих бюджетів, без визначення джерел коштів, виділених державою для забезпечення цих витрат.
В судовому засіданні, яке відбулось 23.01.2017, прийняв участь представник позивача.
Представник відповідача в засідання господарського суду не з'явився.
Як вбачається з протоколу судового засідання, яке відбулось 16.01.2017, та в якому оголошено перерву до 23.01.2017 до 10год.30хв., в ньому приймала участь представник відповідача ОСОБА_2 Про обізнаність відповідача про дату, час та місце проведення наступного судового засідання свідчить також наявна в матеріалах справи розписка, надана вищевказаним представником відповідача.
В абзаці 2 підп.3.9.1. підп.3.9. п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» викладена правова позиція, відповідно до якої у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки представника відповідача суду не повідомлено.
Враховуючи, що явка представника відповідача не визнавалась господарським судом обов'язковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, яке вона реалізує на власний розсуд та яким відповідач не скористався. Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача в засіданні господарського суду за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку із задоволенням клопотань сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи пояснення та доводи представників сторін, суд прийшов до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді з огляду на таке:
Відповідно ч.1, 3 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із ч.1 ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судоустрій України визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
В силу ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За змістом ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Порядок здійснення господарського судочинства, юрисдикцію господарських суддів врегульовано Господарським процесуальним кодексом України.
З огляду на приписи ч.3 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх юрисдикції, та на вимоги ст.1, 2, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Системний аналіз вищенаведених норм Господарського процесуального кодексу України свідчить, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Наведена правова позиція викладена в п.2, підп.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».
Отже, критеріями віднесення юридичного спору до юрисдикції господарських судів слугує суб'єктний склад спору та характер спірних правовідносин.
За змістом ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
Відповідно до ч.5 ст.125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Порядок здійснення адміністративного судочинства, юрисдикцію адміністративних суддів врегульовано Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Частиною 1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Поняття «справи адміністративної юрисдикції» визначено п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким це - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Аналіз вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
В п.3 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» викладена правова позиція, відповідно до якої для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Статтями 1, 2 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість участі в господарському процесі державних та інших органів.
Разом з тим, саме за характером та змістом правовідносин справа за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади та місцевого самоврядування господарської юрисдикції відрізняється від адміністративної справи. Оскільки якщо суб'єкт (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває «при здійсненні управлінських функцій» і не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак суб'єкта владних повноважень, і отже, справи за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.
Предметом даного спору є стягнення заборгованості з компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення.
Відповідно до підп.4 п.4 Положення про управління соціального захисту населення Чернігівської райдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови районної державної адміністрації від 20.12.2016 №1061 (далі - Положення), основними завданнями Управління є забезпечення реалізації державної соціальної політики на території району у сфері соціального захисту населення, що включає: призначення та виплату соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством України, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.
За змістом підп.29 п.5, підп.33 п.5 Положення Управління відповідно до визначених повноважень виконує такі функції з питань реалізації заходів соціальної політики підтримки населення, зокрема: організовує в межах своєї компетенції роботу щодо надання населенню пільг з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв'язку; здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян та призначені житлові субсидії населенню; здійснює контроль відповідно до чинного законодавства за цільовим використанням коштів, спрямованим на надання державних соціальних допомог та інших видів соціальної підтримки, передбачених законодавством України; забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач є суб'єктом владних повноважень, який на території Чернігівського району реалізує функції держави з соціального захисту населення, і саме у відносинах, у яких виник спір, відповідач перебуває при здійсненні владних управлінських функцій, тобто здійснює діяльність з виконання покладених на нього чинним законодавством завдань.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що з огляду на механізм реалізації та фінансування державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з Державного бюджету України, спірні відносини пов'язані з виконанням бюджету.
За змістом ст.1 Бюджетного кодексу України цим Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
Відповідно до ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст.1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
За змістом абз.5 ч.1 ст.4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.
Таким чином, з огляду на вищевикладені норми чинного законодавства, відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (ст.1 Бюджетного кодексу України), не є господарськими; до відповідних відносин не застосовується норми Господарського та Цивільного кодексів України. Отже, заяви у спорах, пов'язаних з названими відносинами, не підлягають розгляду в господарських судах України. Наведена правова позиція викладена в п.18 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».
Отже, суд приходить до висновку, що за суб'єктним складом, характером спірних відносин та їх правовим регулюванням, та враховуючи відсутність спеціального закону, який визначає підвідомчість такого спору господарським судам, а тому даний спір не підлягає вирішенню у господарському суді, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що провадження у даній справі належить припинити.
Керуючись ст.1, 2, 4-1, 12, 22, 80, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі припинити.
Суддя Т.Г. Оленич