33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"23" січня 2017 р. Справа № 918/1208/16
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якої діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства
про стягнення в сумі 5 630 754,57 грн
Суддя Андрійчук О.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2, дов. від 20.10.2016 року
від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 17.10.2016 року
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.
У листопаді 2016 року ДП НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська АЕС" (надалі-позивач), звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 міського комунального підприємства (далі -відповідач) про стягнення в сумі 12 796 299,02 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що:
23.12.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 1614 про проведення розрахунків, за умовами якого відповідно до ст. 604 ЦК України сторони домовилися про оплату основного боргу, штрафних санкцій за прострочення оплати основного боргу та судових витрат, понесених позивачем, на загальну суму 14 602 737,67 грн.
Відповідач своїх зобов'язань зі сплати платежів у строки та в порядку, визначені вказаним договором, не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 11 925 569,11 грн.
Крім того, позивач за неналежне виконання умов договору здійснив нарахування 596 278,46 грн пені, 59 791,21 грн 3% річних та 214 660,24 грн інфляційних.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 509, 526, 530, 549, 550 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 230-232 ГК України.
Ухвалою від 09.11.2016 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 21.11.2016 року.
21.11.2016 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 11 925 569,11 грн заборгованості, 724 355,80 грн пені, 73 513,78 грн 3% річних та 548 576,18 грн інфляційних.
21.11.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло відзив, в якому останній зазначає, що до винесення органом ДВС постанови про арешт коштів боржника умови договору про проведення розрахунків ним виконувалися належним чином. Суму боргу в розмірі 11 925 569,11 грн визнає у повному обсязі. Щодо пені, 3% річних та інфляційних, то вказані суми відповідачем не визнаються, оскільки їх нарахування здійснювалося на штрафні санкції, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
У судовому засіданні 21.11.2016 року оголошено перерву до 28.11.2016 року.
У судовому засіданні позивачем подано заяву про зменшення ціни позову, в якій просить суд стягнути з відповідача 5 630 754,57 грн боргу.
У судовому засіданні 28.11.2016 року оголошено перерву до 03.01.2017 року.
03.01.2017 року на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
Оскільки вказана заява надійшла у порядку та в строк, визначені ст. 22 ГПК України, відтак приймається судом.
Позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) обґрунтовані тим, що:
01.10.2002 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді (договір), відповідно до п. 1 якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Відповідач свої зобов'язання з оплати вартості теплової енергії належним чином не виконував, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість, зокрема в розмірі 4 974 030,52 грн.
Крім того, позивачем нараховано пеню в розмірі 459 049,38 грн , штраф в розмірі 39 349,13 грн та 147 867,61 грн інфляційних.
15.12.2008 року, 28.12.2009 року та 23.12.2010 року сторонами укладено договори про проведення розрахунків № 1512, № 1513 та № 1614 відповідно, за якими врегульовано порядок погашення заборгованості.
Оскільки відповідач порушив умови сплати боргу, відтак позивач звернувся до суду з позовом про його стягнення у судовому порядку.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 509, 526, 530, 551, 625 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України.
03.01.2017 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив, за яким останній із вимогами, заявленими з урахуванням заяви про зміну підстав позову не погоджується з огляду на те, що борг має підтверджуватися первинними документами 9договрором, накладними, рахунками тощо), а не актами звірки взаємних розрахунків. Крім того, просить суд застосувати позовну давність.
У судовому засіданні 03.01.2017 року оголошено перерву до 10.01.2017 року. Ухвалою суду від 10.01.2017 року розгляд справи відкладено на 23.01.2017 року та у порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення господарського спору на 15 календарних днів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.10.2002 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді (договір), відповідно до п. 1 якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
За п.п. 10.1., 10.4. договору цей договір набуває чинності з 01.10.2002 року та діє до 01.10.2003 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Згідно з п. 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах договору у вигляді води на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гаряче водопостачання - протягом року, технологічні потреби.
Відповідно до п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку і розрахунковим способом згідно з додатком № 1.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання параграфу § 5 глави 54 ЦК України та § 3 глави 30 ГК України.
Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила).
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно приписів ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 275 та ч. 6 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. За ч. 5 ст. 19 наведеного Закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 4 ст. 19 та ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами, відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
При цьому п. 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що позивач щомісячно 2 числа (робочий день після вихідного) подає відповідачу кількість спожитої теплової енергії за звітний період, рахунок для оплати і податкову накладну.
Щодо умови договору про здійснення оплати на підставі рахунку позивача, суд зазначає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 року у справі № 3-3902к09.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
За п. 6.2. договору розрахунки за теплову енергію, яка відпускається споживачеві, проводиться на основі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ВП «Рівненська АЕС» щомісячно до 25 числа, наступного за розрахунковим.
Судом з матеріалів справи встановлено, що за відповідачем рахується заборгованість за травень 2008 року в сумі 59 952,51 грн (з урахуванням проплат, що мали місце 01.03.2016 року в розмірі 30 141,58 грн, 05.04.2016 року в розмірі 40 563,16 грн, 06.05.2016 року в розмірі 40 563,16 грн, 01.06.2016 року в розмірі 40 563,16 грн), за серпень 2008 року в сумі 222 159,60 грн, за вересень 2008 року в сумі 336 926,30 грн, за червень 2009 року в сумі 321 443,06 грн, за вересень 2009 року в сумі 115 000,00 грн (з урахуванням проплати, що мала місце 30.11.2009 року в розмірі 125 697,39 грн), за жовтень 2009 року в сумі 893 588,64 грн, за листопад 2009 року в сумі 250 000,00 грн (з урахуванням проплат, що мали місце 21.12.2009 року в розмірі 150 434,09 грн, 23.12.2009 року в розмірі 142 261,01 грн, 24.12.2009 року в розмірі 87 243,22 грн, 25.12.2009 року в розмірі 200 000,00 грн, 30.12.2009 року в розмірі 250 000,00 грн), за квітень 2010 року в сумі 250 535,28 грн (з урахуванням проплати, що мала місце 23.06.2010 року в розмірі 638 068,56 грн), за травень 2010 року в сумі 270 493,49 грн, за червень 2010 року в сумі 240 201,94 грн, за липень 2010 року в сумі 254 108,16 грн, за серпень 2010 року в сумі 242 293,68 грн, за вересень 2010 року в сумі 289 938,96 грн, за жовтень 2010 року в сумі 1 227 388,90 грн.
Загальна сума боргу склала 4 974 030,52 грн.
На підтвердження вказаної суми боргу позивачем до матеріалів справи долучено рахунок № 4859-тв від 31.05.2008 року, акт про відпуск теплової енергії за травень 2008 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за травень 2008 року, рахунок № 4928-тв від 31.08.2008 року, акт про відпуск теплової енергії за серпень 2008 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за серпень 2008 року, рахунок № 4856-тв від 30.09.2008 року, акт про відпуск теплової енергії за вересень 2008 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за вересень 2008 року, рахунок № 5321-тв від 30.06.2009 року, акт про відпуск теплової енергії за червень 2009 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за червень 2009 року, рахунок № 5406-тв від 30.09.2008 року, акт про відпуск теплової енергії за вересень 2009 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за вересень 2009 року, рахунок № 5436-тв від 31.10.2008 року, акт про відпуск теплової енергії за жовтень 2009 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за жовтень 2009 року, рахунок № 5466-тв від 30.11.2009 року, акт про відпуск теплової енергії за листопад 2009 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за листопад 2009 року, рахунок № 5677-тв від 30.04.2010 року, акт про відпуск теплової енергії за квітень 2010 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за квітень 2010 року, рахунок № 5717-тв від 31.05.2010 року, акт про відпуск теплової енергії за травень 2010 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за травень 2010 року, рахунок № СП000489-тв від 30.06.2010 року, акт про відпуск теплової енергії за червень 2010 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за червень 2010 року, рахунок № СП000619-тв від 31.07.2010 року, акт про відпуск теплової енергії за липень 2010 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за липень 2010 року, рахунок № СП000720-тв від 31.08.2010 року, акт про відпуск теплової енергії за серпень 2010 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за серпень 2010 року, рахунок № СП000801-тв від 30.09.2010 року, акт про відпуск теплової енергії за вересень 2010 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за вересень 2010 року, рахунок № СП000861-тв від 31.10.2010 року, акт про відпуск теплової енергії за жовтень 2010 року, додаток № 1 використання теплової енергії споживачами за жовтень 2010 року, а також банківські виписки на підтвердження часткового погашення боргу.
15.12.2008 року, 28.12.2009 року та 23.12.2010 року сторонами укладено договори про проведення розрахунків № 1512, № 1513 та № 1614 відповідно, якими змінено порядок та строки виконання зобов'язань зі сплати основного боргу, пені та інфляційних, нарахованих на суму заборгованості.
Зокрема, 15.12.2008 року між сторонами укладено договір про проведення розрахунків № 1512, відповідно до якого відповідач зобов'язався погасити заборгованість у розмірі 5 076 376,68 грн протягом 7 років.
Вказана сума складалась із основного боргу за період березень-серпень 2007 року, лютий-травень, серпень-вересень 2008 року у розмірі 4 368 316,64 грн, пені у розмірі 87 016,49 грн, штрафу у розмірі 167 337,94 грн, пені за 2008 рік у розмірі 453 705,61 грн.
Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. договору оплата заборгованості повинна здійснюватися шляхом щомісячного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача із зазначенням реквізитів (дата та номер) договору, реквізитів договору та/або судового рішення, по якому здійснюється оплата заборгованості, період виникнення заборгованості. Оплата здійснюється не пізніше 28 числа місяця, в якому відповідний платіж підлягає перерахуванню. Розмір відповідного платежу визначається графіком погашення заборгованості, що міститься у додатку № 1 до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Протягом 2009 року відповідач виконував умови договору № 1512, сплачуючи заборгованість відповідно до графіку.
28.12.2009 року між сторонами укладено договір № 1512 про проведення розрахунків, за яким встановлювалося, що заборгованість відповідача перед позивачем за 2009 рік станом на 28.12.2009 року становить 7 924 945,47 грн та складається із основного боргу за період лютий - листопад 2009 року у розмірі 5 453 772,88 грн; штрафних санкцій в розмірі 2 355 254,34 грн; штрафних санкцій за прострочення оплати заборгованості за червень-вересень 2009 в розмірі 100 861,89 грн; пені за неоплачену теплову енергію за жовтень 2009 року у розмірі 15 056,36 грн.
За п.п. 2.2., 2.3. договору оплата заборгованості повинна здійснюватися шляхом щомісячного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача із зазначенням реквізитів (дата та номер) договору, реквізитів договору та/або судового рішення, по якому здійснюється оплата заборгованості, період виникнення заборгованості. Оплата здійснюється не пізніше 28 числа місяця, в якому відповідний платіж підлягає перерахуванню. Розмір відповідного платежу визначається графіком погашення заборгованості, що міститься у додатку № 1 до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Вказаний договір укладено строком на 7 років до 30.12.2016 року (п. 4.1. договору).
23.12.2010 року між сторонами укладено договір № 1614 про проведення розрахунків, де сторонами підтверджено, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить14 602 737,67 грн та складається з непогашених сум заборгованості, яка увійшли до договору № 1512 від 15.12.2008 року та договору № 1513 від 28.12.2009 року, а також заборгованості, яка утворилась за тепло, отримане у 2010 році.
Пунктами 1.2., 1.4. вказаного договору сторони підтвердили, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла у зв'язку з простроченням оплати спожитої теплової енергії за договором № 3 від 01.10.2002 року «Про постачання теплової енергії в гарячій воді» та підлягає реструктуризації на 30 років.
Згідно з п.п. 2.1., 2.2. договору оплата заборгованості повинна здійснюватися шляхом щомісячного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача. У призначенні платежу обов'язково зазначається: реквізити (дата та номер) цього договору. Оплата здійснюється не пізніше 28 числа місяця, в якому відповідний платіж підлягає перерахуванню. Розмір відповідного платежу становить 40 563,16 грн.
Судом встановлено, що за період з січня 2011 року до червня 2016 року відповідачем погашено 2 677 168,56 грн заборгованості.
З червня 2016 року відповідач умов договору № 1614 не виконує, погашення заборгованості не здійснює.
Відповідно до п. 2.5. договору сторони дійшли згоди, що в випадку порушення відповідачем строків сплати щомісячного платежу, вважається, що для відповідача наступив обов'язок протягом 5-ти календарних днів, після направлення письмової вимоги позивача про оплату, сплатити всю суму заборгованості, вказану у п. 1.1. договору, з урахуванням попередньо проведених платежів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у порядку, передбаченому п. 2.5. договору, направив на адресу відповідача письмову вимогу, в якій просив сплати усю суму боргу.
Вказане зобов'язання зі сторони відповідача не виконане, отже сума основного боргу останнього перед позивачем становить 4 974 030,52 грн.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 4 974 030,52 грн.
Крім того, позивач за неналежне виконання договірних зобов'язань нарахував пеню в розмірі 459 049,38 грн, штраф в розмірі 39 349,13 грн та 147 867,61 грн інфляційних.
Підпунктом 7.2.2. п. 7.2. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 06.07.2010 року) за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перерахувавши розмір пені за лютий-травень, серпень-вересень 2008 року, червень-жовтень 2009 року, квітень-жовтень 2010 року (з урахуванням вимог ст.ст. 253, 254 ЦК України, фактичної кількості днів у відповідному році), суд встановив, що її розмір становить 342 464,54 грн (при заявленому - 305 838,00 грн), 62 539,16 грн (при заявленому - 66 111,19 грн), 86 988,32 грн (при заявленому - 87 100,19 грн) відповідно (розрахунок додається). Отже, пеня, нарахована за 2008 рік, підлягає задоволенню у заявленому розмірі, а за 2009 та 2010 роки - частковому задоволенню.
Щодо інфляційних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перерахувавши інфляційні, встановив, що їх розмір становить 148 471,06 грн (при заявленому - 147 867,61 грн) (розрахунок додається), відтак останні підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Стосовно штрафу в 7%, то як вбачається із обґрунтувань позивача, останній нараховано на підставі ст. 231 ГК України (додаток № 53 до заяви про зміну підстав позову).
У свою чергу, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконаннянегрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанова Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 3-41гс10; постанова Верховного Суду України від 28.02.2011 року у справі № 3-11гс11).
Враховуючи, що позивачем нараховано штраф в розмірі 7% у порядку, передбаченому абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, відтак у задоволенні вимоги про стягнення 39 349,13 грн слід відмовити та безпідставністю.
При цьому судом також встановлено, що умовами договору не передбачено відповідальності за несвоєчасні розрахунки за поставлену теплову енергію у вигляді штрафу.
Крім того, судом встановлено, що в суму штрафних санкцій в розмірі 100 861,89 грн, нарахованих за червень-вересень 2009 року, позивачем включено 10 221,93 грн судового збору та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які б останній поніс у випадку звернення до господарського суду з позовом про стягнення основного боргу, пені та штрафу за вказаний період (додаток № 53 до заяви про зміну підстав позову).
Відповідно до розділу VI ГПК України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи. Зазначені витрати не є збитками чи штрафними санкціями, розподіляються та стягуються виключно за результатами вирішення конкретної справи, а тому не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків чи штрафних санкцій.
Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення 10 221,93 грн судового збору та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід відмовити.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10.06.2015 р. у справі № 6-267цс15).
Судом з умов договору, пояснень сторін у справі та наявних матеріалів справи встановлено, що поставка теплової енергії, за яку відповідач не провів розрахунків, здійснена у 2008-2010 роках, про стверджується рахунками та актами.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
З наведеного вбачається, що момент, з яким пов'язується початок перебігу позовної давності, розпочинається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою 09.11.2016 року.
Отже, позивачем подано позовну заяву про стягнення заборгованості, пені та інфляційних, що виникли у 2008-2010 роках, після спливу позовної давності.
Судом також досліджено обставини, пов'язані із вчиненням відповідачем дії, що свідчать про визнання ним сум, що є предметом цього спору.
Так, ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Судом встановлено, що відповідач неодноразово визнавав суми основного боргу, пені та інфляційних, заявлених до стягнення, про що, зокрема свідчать акти звірок взаємних розрахунків від 18.08.2009 року, від 25.05.2010 року, від 26.05.2011 року, від 20.10.2011 року, від 06.09.2012 року, від 03.10.2012 року, від 05.02.2013 року, від 05.03.2013 року, від 31.07.2013 року, від 15.10.2013 року, від 31.10.2014 року, від 31.07.2015 року, від 31.01.2015 року, від 18.03.2016 року, від 09.06.2016 року, від 25.07.2016 року, від 31.10.2016 року, від 30.11.2016 року, договори про проведення розрахунків № 1512, № 1513 та № 1614 від 15.12.2008 року, від 28.12.2009 року, від 23.12.2010 року, відповіді відповідача на претензії позивача № 1364 від 11.11.2009 року, № 1540 від 06.12.2010 року, № 1609 від 21.12.2010 року, № 2546 від 01.09.2016 року тощо.
Отже, зважаючи, що перебіг позовної давності неодноразово переривався та станом на дату звернення позивача до суду з відповідним позовом не сплив ні до основної суми заборгованості, ні до пені та інфляційних, відтак підстави для застосування позовної давності відсутні.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів заявлені позовні вимоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 міського комунального підприємства (майдан Незалежності, 2, м. Вараш, Рівненська область, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (м. Вараш, Рівненська область, 34400, код ЄДРПОУ 05425046) 4 974 030,52 грн основного боргу, 455 365,48 грн пені, 147 867,61 грн інфляційних та 83 658,94 грн судового збору.
У задоволенні позовних вимог про стягнення 3 683,90 грн пені, 39 349,13 грн штрафу, 10 221,93 грн судового збору та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
Повне рішення складене 24.01.2017 року.
Суддя О. Андрійчук