Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"18" січня 2017 р. Справа № 911/3896/16
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агро”, Київська обл., м. Обухів
до товариства з обмеженою відповідальністю “Агробонус Схід”, Київська обл., м. Ірпінь
про стягнення 2541156,15 гривень
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 30.12.2016;
від відповідача: не з'явилися.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агро”, звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Агробонус Схід” про стягнення 2541156,15 гривень, з яких 1724579,55 гривень основного боргу, 204067,37 гривень пені, 186538,08 гривень 28% річних, 344915,91 гривень штраф та 81055,24 гривень індекс інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки від 31.05.2016 №106/16-ЦО товару.
10.01.2017 представником позивача через канцелярію суду було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої до стягнення з відповідача заявлено 2733600,34 гривень, з яких 1724579,55 гривень основного боргу, 284768,25гривень пені, 267238,96 гривень 28% річних, 344915,91 гривень штраф та 112097,67 гривень індекс інфляції.
Заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнято судом та в подальшому розгляд справи здійснюватиметься щодо вимог про стягнення 2733600,34 гривень, з яких 1724579,55 гривень основного боргу, 284768,25гривень пені, 267238,96 гривень 28% річних, 344915,91 гривень штраф та 112097,67 гривень індекс інфляції.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвала Господарського суду Київської області від 02.12.2016 направлялась відповідачу з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Відповідно до правої позиції, викладеної в п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи те, що нез'явлення відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
31.05.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус Схід» (покупець) був укладений договір поставки №106/16-ЦО на умовах відстрочення кінцевого розрахунку.
В строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та терміни оплати товару, та нарахування відсотків, інші умови, визначені в додатках до договору, який є невід'ємною його частиною (п.п. 1.1., 1.2. договору).
Ціна договору становить загальну вартість товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.3 договору, що передається за цим договором. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до договору (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.4. договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.3 у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах вказаних в додатках до договору шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника, вказаного в тексті цього договору.
Господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім обов'язків покупця по виконанню грошових зобов'язань за договором та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконання, а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафних санкціям - до повного їх виконання (п. 5.1. договору).
На виконання умов договору від 31.05.2016 №106/16-ЦО позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 2164579,25 гривень, що підтверджується видатковими накладними, а саме: видаткова накладна №12565 від 01.06.2016 на 400402,37 гривень, видаткова накладна №12566 від 01.06.2016 на 1764176,88 гривень, які підписані представником відповідача без будь-яких заперечень з приводу зазначених у видатковій накладних вартості, кількості та якості поставленого позивачем товару.
Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконав зобов'язань за договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 1724579,55 гривень, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1724579,55 гривень, 284768,25 гривень пені, 267238,96 гривень 28% річних, 344915,91 гривень штраф та 112097,67 гривень індекс інфляції.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів суду та відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором у розмірі 1724579,55 гривень.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором від 31.05.2016 № 106/16-ЦО у розмірі 17244579,55 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо решти позовних вимог.
Позивачем заявлено до стягнення - 112097,67 гривень інфляційних втрат та 267238,96 гривень - 28% річних за період з 01.07.2016 по 18.01.2017.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.2. (в) договору у випадках порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором. За порушення даних умов договору покупець сплачує на користь постачальника 28% річних від прострочено суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати переданого товару, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 112097,67 гривень інфляційних втрат та 267238,96 гривень 28 % річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.
Отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Позивачем нарахована пеня за несвоєчасну сплату вартості поставленого товару в розмірі 284768,25 гривень за період з 01.07.2016-18.01.2017 та 344915,91 гривень штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.2. договору у випадках порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором. За порушення даних умов договору покупець: а) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; б) сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання; в) сплачує на користь постачальника 28% річних від прострочено суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України). Сума відсотків річних підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті покупцем.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.3. договору керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штраф, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього договору до 3 років. Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Перевіривши правильність нарахування позивачем пені у розмірі 284768,25 гривень за період з 01.07.2016 по 18.01.2017, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок не є вірним.
Здійснивши власний перерахунок пені згідно вимог чинного законодавства, умов договору та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 283990,19 гривень.
Позов в частині стягнення штрафу в розмірі 344915,91 гривень, нараховано позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати поставлених товарів за вказаним договором, і тому підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Надані позивачем докази не спростовані та відповідачем протягом розгляду справи не заперечувались.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1724579,55 гривень основного боргу, 283990,19 гривень пені, 267238,96 гривень 28% річних, 344915,91 гривень штрафу та 112097,67 гривень інфляційних втрат.
Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус Схід» (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, буд. 18, код 39141465) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 20, код 36348550) 1724579,55 гривень основного боргу, 283990,19 гривень пені, 267238,96 гривень 28% річних, 344915,91 гривень штрафу та 112097,67 гривень інфляційних втрат та 40992,33 гривень судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 18.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 23.01.2017.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Р.М. Колесник